Полтавці об`єдналися в живий ланцюг

1. >
2. Суспільство >
3. Полтавці об`єдналися в живий ланцюг

Фото Ярослави Фоніної

Сьогодні, 22 січня, відзначається 98-ма річниця із дня підписання Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, проголошення якого відбулося в 1919 році. По всій Україні громадяни збираються, аби утворити «живий ланцюг» – головний символ єдності.

У Полтаві жителі міста також зібралися з нагоди свята, аби «сполучити між собою дві половинки Ворскли», що являється символом єднання Сходу і Заходу України.

Дійство під назваою «Ланцюг єднання відбулося на мосту, поруч з готелем «Турист».

Полтавців, готових підтримати акцію, виявилося не надто багато, проте ті, які прийшли, були задоволені: для них це свято значно більше, аніж просте утворення «живого ланцюга».

– Нехай нас у Полтаві небагато, і ми наче б то єднаємося між собою, все одно цей процес є дуже серйозним символом. Єднаємо ми дві частини України не тільки фізично, а й ментально. Тому що ми були під владою різних імперій, мали зовсім різні традиції і так далі. Тепер ми мусимо жити разом і намагатися любити одне одного.  Хоча й досі чуємо нарікання «східняків» на «західняків» і навпаки, але пора би все ж таки ставати більш однаковими, – розповідає учасниця акції Олександра Чорна.

За словами дівчини, навіть у її родині є  певні упередження проти Західної України, проте вона на них не зважає: на думку Олександри, головне – зосередитися на нашому чомусь спільному, а не на тому, що різнить одне від одного.

– Утворення «живого ланцюга» для пересічного українця означає те, що в 1919 році відбулося справжнє відродження цілісної нації. Тож ми маємо пам’ятати і завжди навколо України єднатися, мати спільну мету і її досягати, – ділиться своїми думками Ярослав Корсун.

Так як організатори – ВО «Свобода», більшість учасників прийшли саме під їхньою символікою.  

– Я поважаю, по-перше, партію «Свобода». Я вважаю, що вона – одна з тих, яка не зрадила людям, і завжди дотримується однієї цілі. Ну, звичайно, бувають бублики різні, коли мечуться туди-сюди, та це вже нехай буде на їхній совісті. Тож я, якщо чую, що десь організовується якась акція, то зазвичай приходжу. Та і день гарний, чому б не прийти… Та й історія це наша. Я, наприклад, родом із Донбасу, і в нас завжди були такі переконання, що на Західній Україні «бендери», «погані люди» і т.д. Проте як виросла, почала спілкуватися з різними людьми з усіх куточків країни. Переконалася в тому, що гарні люди є всюди, – каже Галина Кузьмівна.

На думку жінки, якби ми були єдині і підтримували одне одного, то жили б набагато краще.

Читайте також: Бійці, поранені в зоні АТО, вкотре продемонстрували міць свого духу й тіла

Автор: Ярослава Фоніна