Cьогодні
Чого полтавцям не вистачає, аби бути щасливими: результати опитування
26 січня 2017, 08:00 0
25 січня видалося напрочуд сірим та холодним днем. Одначе така погода – зовсім не привід засмучуватися і почуватися нещасним. Журналісти «Кола» опитали полтавців, чого ж у такий день їм не вистачає для відчуття повного щастя: чашечки кави, теплого пледу чи чогось більшого?
Так журналістка додавала трохи щастя й собі– Мені для того, аби врешті відчути себе щасливою, потрібна лише моя донька. Вона зараз поїхала у Польщу, і я дуже за нею сумую. Але щастя зовсім поруч – дитина скоро повернеться. А так усього вистачає: я звикла жити на свою невелику зарплату, але змінювати місце роботи не хочу – атмосфера надто добра, – поділилася полтавка Лариса.
Лариса– Багато чого мені не вистачає. Але найбільше хочеться бути здоровою. Бо коли все болить, то нічого не хочеться. А як є здоров’я, то навіть проблеми в країні здаються такими, які можна виправити. Ну і, звичайно, хочеться, аби діти в достатку жили, – розповіла полтавка, яка не побажала назватися.
– У ті часи, коли я була молода, тільки починала працювати, ставлення до жінки зовсім різнилося від того, яке зараз. Вона мала бути гарною господинею, вміти готувати, глядіти дітей, бути відмінним психологом та ще й повністю прислуговувати своєму чоловікові. У неї не вистачало часу не те, щоб на себе, а й навіть на нормальне спілкування зі своїми дітьми. Не було зайвої хвилини, аби вислухати їх, дати пораду, поділитися досвідом. Саме у той період у мене народилася маленька дочка. І як більшість тогочасних дітей, усе своє дитинство вона провела, то в школі, на вулиці. І тепер, коли вона виросла, каже, що мама неправильне дитинство – мовляв, я не давала потрібні поради і так далі. Тож, зважаючи на це, аби бути щасливим, треба більше спілкуватися з рідними, приділяти усю можливу увагу, – розповідає 77-річна полтавка Даміра, у минулому лікар. За словами жінки, невід’ємною частиною щастя є ще самоусвідомлення, самоповага і любов до ближніх. А ще треба жити так, аби у кожній секунді знаходити щось добре, – От, наприклад, за роки моєї практики, я лікувала багато людей. І зараз, коли випадково зустрічаю когось з пацієнтів, бачу їхню вдячність. І я вважаю, що прожила життя недаремно. Хіба це не щастя?
Даміра– Якщо є сім`я, є діти, робота, то хіба це не щастя? Я все це маю, – коротко відповіла полтавка Ольга.
Ольга– Я іноді не можу знайти спільну мову з людьми, тож я б хотів уміти це робити – налагоджувати взаєморозуміння, і тоді був би абсолютно щасливий, – поділився Ярослав.
Ярослав– А мені для щастя не вистачає гарної роботи і миру в державі. І, якщо перше я скоро виправлю, бо їду працювати закордон, то друге… – поділився Віталій.
ВіталійРоман, якого читачі «Кола» знають по одній з публікацій, відповів спершу з гумором, а вже потім серйозно:
– Для щастя мені не вистачає сушеної рибки та плашечки пива. Але то, звісно, жарт. Я маю гарну родину, престижну роботу, зарплата для мого віку гарна. Проте цього всього не досить без коханої людини. «Другої половинки» я не маю, але дуже хочу знайти таку людину. Бо як чудово, коли приходиш з роботи, а тебе чекають, зустрічають. І ви разом проводите вечори за бокалом вина та гарним фільмом. Я б не вимагав ні кулінарних над здібностей, нічого. Головне, аби моя кохана відчувала себе поруч зі мною жінкою і раділа кожному моменту. І тоді щасливий буду і я.
Роман– А у мене все є: і сім`я, і здоров’я, і гроші, і я повністю щаслива, – ділиться Олена.
ОленаТож, як бачимо, полтавці ставлять на перше місце зовсім не гроші чи вирішення проблем у державі. Для більшості з них основа щастя – сім`я, а вже потім усе інше.
Читайте також: Яскраві люди міста: полтавський Сальвадор Далі
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь