Василь Барка– письменник родом із Полтавщини, який на весь світ заявив про Голодомор

1. >
2. Суспільство >
3. Василь Барка– письменник родом із Полтавщини, який на весь світ заявив про Голодомор

Василь Очерет (Барка). Фото - ukrlib.com.ua

Його прізвища немає в Українській радянській енциклопедії. Літературознавці тоталітарного режиму намагались замовчувати його постать до останнього. Добре, що він дожив до того часу, коли його ім’я з-за океану повернулося на рідну землю, яку він вимушено покинув у дні страшної веремії. Нині в Полтаві на його честь перейменували одну з вулиць. Від 20 травня 2016 року вулиця Щорса стала вулицею Василя Барки.
Василь Барка – митець із когорти українських письменників Америки. Цього видатного письменника-модерніста, літературознавця та філософа двічі номінували на здобуття Нобелівської премії.

Життєвий шлях із Полтавщини до Нью-Йорка

Василь Костянтинович Очерет (Барка), за його власним твердженням:
– Народився 16 липня 1908 року в селі Солониці Лубенського повіту Полтавської губернії. Батько – з хліборобської козачої родини. Під час Першої світової війни був тяжко покалічений на фронті і вже не міг господарювати. Сім’я переїхала в місто, де батько, знаючи теслярство, працював у теслярській майстерні інвалідів. Коли там не було праці, заробляв як садівник і квітникар, бо і цей фах добре знав. Вчився я в «трудовій школі», а потім на педагогічних курсах і в педтехнікумі – з перервами, бо батько після тифу кілька років був недужий, родина жила в нужді, і треба було заробляти на селах. Але то обернулося школою життя і мови. По закінченні педагогічного технікуму вчителював у шахтарській школі на Донбасі. Звідти після конфлікту і різних прикростей виїхав на Північний Кавказ. На Україні мою заяву з університетів та інститутів незмінно повертали. Але на Північному Кавказі я скінчив філологічний факультет і аспірантуру, обравши як фах історію західноєвропейських літератур середньовіччя. Захистив дисертацію в Москві у професора Олексія Карповича Джівелегова про «Божественну комедію» Данте. Читав на філологічному факультеті курс історії середньовічних літератур Західної Європи. Писати вірші почав ще тоді, коли вчився на педагогічних курсах…

Пережив клінічну смерть

Треба додати до автобіографії Василя Барки і те, що він у сім років пережив клінічну смерть, коли впав із кручі, і лікар визнав його мертвим. Що починав він вчитися в духовному училищі, бо коштів на навчання в гімназії у батьків не було, а діти «козачого сословія» мали давній привілей навчатися в бурсі безкоштовно.
З 1927 року вчителював у селі Нижньому Артемівського округу на Донбасі, читав математику і фізику. Там молодий учитель вступив у гострий конфлікт з місцевими партійцями, назвавши їх на батьківських зборах злочинцями за те, що розкрадали і привласнювали все, що надходило до кооперативу для дітей, які часто хворіли, бігаючи босими по снігу. Влада ув’язнила учителя, оголосила його божевільним. На щастя, молода жінка-лікар психоневролог не підтвердила цього злочинного діагнозу.
У 1940 році Василь Барка успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.

Друга світова війна кардинально змінила його долю – Василь Барка пішов добровільно в народне ополчення і служив у складі протиповітряної служби, а коли німці наблизилися до Кавказу, народне ополчення влили в регулярну червоноармійську частину.
У серпні 1942 року його військова частина потрапила в справжню м’ясорубку.

– ...Я був радянським патріотом. Я ненавидів сталінщину всіма фібрами душі, диктатуріат. Я вірив в ідеальний образ комунізму... Пішов на фронт, бо вважав, що це мій обов’язок, бо гітлеризм несе нищення народові... Спочатку ми були в народному ополченні. А потім німці так швидко рушили на Кавказ, що нас вивели із казарм народного ополчення і влили в регулярну червоноармійську частину, яка обороняла підступи до Кавказу... – згадував Василь Барка про цей період.

Далі він потрапив у полон, де відчув на собі голод і знущання фашистів. Чекала на нього виснажлива робота в Німеччині. Після війни він не повернувся в Україну. Спочатку жив у Німеччині (до 1950 pоку), де з допомогою українців і, особливо, Богдана Кравціва, поета і видавця, надрукував збірки поезій «Апостоли» (1946) та «Білий світ» (1947). 1950 року Василь Барка переїхав до США за офіційним дозволом.

Псевдонім – як спосіб уберегти сім’ю

На жаль, мало знаходимо відомостей про сім’ю митця. У своїй біографії письменник писав:
– Дружина – черкешенка (адигейка); ми одружилися 1932 року влітку; син Юрій народився 1933 року восени, під час великого штучного голоду на Кубані. Голод забрав багато жертв; на самій Україні коло семи мільйонів, на Кубані приблизно півтора мільйона – з трьох з половиною чи чотирьох.
Відомо, що під час Голодомору чоловік з Північного Кавказу пішки прийшов до свого брата у Солоницю.
– Він побачив, що з великої родини залишилося кілька душ. Все це бачив на власні очі ( голодомор, прим. авт.), – прокоментувала Віра Мелешко, кандидат філологічних наук, доцент Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.
Залишившись на чужині, чоловік переймався долею родини, яка була в Україні, та намагався оберігати її. Про це свідчить його ініціатива взяти аж два псевдоніми (інший менш відомий – Іван Вершина), аби тільки родина була у безпеці. Псевдонім Барка обрав собі, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібне»).

Один із перших розповів світові про Голодомор

Американський період творчості Василя Барки – найпродуктивніший: літературознавчі та релігійно-філософські есеї, переклади Шекспіра, Данте, романи «Рай», «Жовтий князь», «Спокутник і ключі землі», «Душі едемітів», п’єса «Господар міста». Серцевина його творчості – поезія: збірки «Трояндний роман», «Псалом голубиного поля», «Океан». Вінцем його поетичної творчості став великий віршований роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих», за який у 1982 році першим одержав міжнародну Премію фундації Антоновичів. Драматична поема «Кавказ» у двох томах, епічна поема «Судний степ» складають трилогію «Брама смиренних», яку автор вважав найголовнішим своїм твором. Найінтимнішим твором Василя Барки став тритомник лірики «Океан».

За словами Віри Мелешко, письменник одним із перших заговорив про Голодомор як явище на українських землях.
– На одну з річниць цієї дати Василь Барка виступив із відкритим листом, у якому намагався збурити світ, Україну і СРСР, щоб вони теж відгукнулися на цю подію. Але у світі такі виступи були, а в «Совєтському» Союзі – повне мовчання, – говорить Віра Анатоліївна.
У далекому 1958 році Василю Барці до рук потрапив зшиток, у якому людина фіксувала моменти голоду, що вона переживала. Тоді Барка вирішив написати про це у художній формі.
– Спочатку твір виходив у нього дуже художнім. Згодом Василь вирішив подати матеріал таким чином, щоб цей його твір слугував документом-свідченням у суді. Він був переконаний, що так, як судили німецьких фашистів, мають судити і комуністичний режим більшовиків, які знищували націю геноцидом, – говорить Віра Мелешко.
Василь Барка і сам переживав голод. В Америці на нього ніхто не чекав. В одному із останніх інтерв’ю письменник наголошував:
– Я приходжу до кінця днів своїх, не маючи нічого з матеріальних речей, навіть телевізора…Але я щасливий, бо маю Божу поміч написати твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому. Мої книжки застерігають від духовної сліпоти, блукань суспільної думки в світоглядних пошуках». Він вірив, що все зміниться!
Віра Мелешко наголосила, Василь Барка стверджував, що наслідки голоду страшні. Найперше, він показав, що це справді геноцид, це справді планомірне знищення нації. Він доводив, що голод передається на генному рівні і вселяє людині почуття страху.

Автор: Ірина Лазаренко