Вчора
«Антон Грицай – Герої серед нас!»: у Полтаві ультрас вшанували полеглого побратима
15 лютого 2017, 21:20 0
15 лютого 2015 року – трагічний день в історії Полтави, який запам’ятався загибеллю Антона «Сіф» Грицая.
Боєць полку «Азов» назавжди залишиться 27-річним героєм, який не побоявся, не відступив і зі зброєю в руках став на захист України. Під час наступальної операції отримав смертельне осколкове поранення.
У цей день друзі вшановують «Сіфа» за традицією футбольних вболівальників – маршем. За життя одним із найбільших захоплень Антона був футбол, вболівав за полтавський клуб «Ворскла».
– Антон був фаном. Коли відбулася анексія Криму, ультраc різних футбольних клубів оголосили перемир’я між собою. Україною прокотилася хвиля маршів єдності – в Харкові, Одесі, Києві. Антон Грицай завжди був ініціатором таких маршів у Полтаві. На одному із них зібралося близько п’яти тисяч вболівальників донецького «Шахтаря» та полтавської «Ворскли». Для фанів вже традиція віддати шану саме таким чином – пройти маршем, – розповів Вадим Ямщиков, друг Антона, організатор маршу пам’яті.
Разом з Антоном навчалися в педагогічному університеті на історичному факультеті. Разом вболівали, входили до ультрас угрупування Crew Of Golden Eagle. Вадим згадує, що найбільш притаманною рисою Антона було відстоювання справедливості.
– Запам’ятав його принциповим та відповідальним. Інакше він не міг чинити. Навчався на історичному, а туди йдуть саме за покликом ті, хто любить свою країну. Антон відстоював справедливість. І коли прийшла війна, то в нього було 250 причин не йти воювати, але він пішов, – говорить Вадим.
Таким, який завжди відгукувався на заклик про допомогу, усміхненим та енергійним пам’ятає «Сіфа» штурмовик полку «Азов» Юліан Матвійчук. Із Антоном боєць зустрівся незадовго до наступу на Широкине, за кілька днів до загибелі героя.
– Ми зустрілися із ним перед самою Широкинською операцією. Я тоді вже був артилеристом. Пропонував і Антону до нас в артилерію. Але він відповів, що хоче, як і я, спочатку побути в штурмовому підрозділі. І це був його перший серйозний бій, який став останнім, – пригадує Юліан. – Людина, з якої потрібно брати приклад. Є принципи лицарства, які вже відійшли у віки, то ось Антон їх дотримувався. Люди йдуть на війну добровольцями не за президента чи олігархів, а це першочерговий обов’язок чоловіка – коли країні загрожує небезпека, захистити її. І це було в нього всередині. Він подає нам приклад того, як треба прожити життя – із гідністю. Наш обов’язок втілювати мрію Антона про вільну Україну. У нього завжди звідкись бралася енергія і він володів великою енергетикою. Ось таким він і залишився там, під Широкиним.
Ніхто не знає людину краще, ніж його мама. Тетяна Грицай, як і минулого року, прийшла на марш.
– Він в мене не вискочка. Ніколи не розповідав мені, чим конкретно займається, але я знала, що вони із хлопцями роблять хороші справи, те, що потрібно. Просила розповісти, але він людиною діла був, не трибун. Ніде ніколи не виступав, але робив дуже багато. І по дому ніколи роботи не цурався. Кожна мама буде хвалити свого сина, навіть після того, як він відійшов. Це – дитина від Бога, – говорить Тетяна Іванівна.
Сьогодні жінка отримала ще одну згадку про сина – хтось із бойових побратимів передав рукавицю, в якій Антона Грицая евакуювали з поля бою. Залишилася одна, підписана зі споду «Сіф».
Учасники маршу пройшли від Білої альтанки до педагогічного університету. На чолі колони – кількаметровий банер із портретом Антона «Сіф» Грицая. Усю дорогу лунала тризна герою, патріотичні гасла.
Біля меморіальної дошки на стіні корпусу університету запалили лампадки. І як данину вболівальнику, як шану герою запалили фаєри.