Вчора
З історії 8 Березня: про засновниць Міжнародного жіночого дня Клару Цеткін та Розу Люксембург
08 березня 2021, 12:40 0
Сьогодні у світлі відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок. Хоча у сучасному світі все частіше можна почути твердження, що жінка має рівні права з чоловіком, упередження через стать, гендерна нерівність – те з чим доводиться стикатися ще досить часто в нашій країні.
Пропонуємо пригадати історію становлення 8 Березня, щоб вкотре нагадати, що воно ніколи не було святом краси, ніжності, любові, як і досі вважає чимала кількість чоловіків та жінок.
Що сприяло виникненню
Навесні 1857 року текстильниці Нью-Йорка пройшли «маршем порожніх каструль» по Манхеттену. Так вони вимагали більшої зарплати, кращих умов праці та боролися за інші права для прекрасної половини людства. Через 50 років в останню неділю лютого 1908 року жінки знову протестували на вулицях Нью-Йорка за право брати участь у виборах. Через рік у цей же час демонстрації знову повторилися. А 1910 року на Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені саме за пропозицією Клари Цеткін та Рози Люксембург було вирішено святкувати Міжнародний жіночий день як день солідарності слабкої статі у боротьбі за економічне, соціальне і політичне рівноправ’я. Вперше Міжнародний жіночий день відзначали 19 березня 1911 року в деяких країнах Європи з вимогами жінок права голосу та займати державі посади, права на працю і припинення дискримінації на роботі. Вдзначався в Німецькій імперії, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії в різні дні. Більше мільйона людей взяли участь у мітингах. Німкені обрали 19 березня, бо саме 19 березня 1848 року король Пруссії перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести реформи — включно з узаконенням виборчого права для жінок.
Лише 1914 року день відзначався 8 березня одночасно в шести країнах: Австро-Угорській імперії, Данії, Німецькій імперії, Нідерландах, Російській імперії та Швейцарії.
Ідеями революції Клару захопив емігрант із Одеси Осип Цеткін
Народилася Клара Цеткін (Айсснерне у дівоцтві) 1857 року в невеликому німецькому містечку Відерау в сім’ї сільського вчителя. Демонструвала унікальні здібності з дитинства: вже в 9 років прочитала всього Гете і Шиллера, із задоволенням декламувала їхні вірші, а в 12 цитувала уривки з історії французької революції.
Дівчина закінчила Лейпцизьку жіночу гімназію у 18 років, проте педагогом не стала, як сподівалися вчителі та батьки. Через кілька місяців після випускного вона вступила до соціал-демократичної партії. Батьки були шоковані і навіть хотіли посадити її під домашній арешт. Проте змінити Клару вже було неможливо, вона була переконана у правоті ідей соціалізму. Її наставник, політичний емігрант із Одеси Осип Цеткін, так щиро і палко розповідав про загальну рівність і братерство, що дівчина не лише повірила в ці ідеї, а й закохалася в Осипа. Він був на чотири роки старший за Клару, тривалий час не помічав її закоханості, вважав, що полум’яний блиск в очах – це захоплення ідеями революції, а не ним. А коли зрозумів, що дівчина закохана в нього, намагався довести, що їхній гурток – не для кохання, а для боротьби.
1882 року Осипа Цеткіна вислали з Німеччини, і він перебрався до Парижа. Клара поїхала за ним. Із листопада 1882-го Клара й Осип почали жити разом у крихітній квартирі на Монмартрі. У цей час вона змінила дівоче прізвище на Цеткін, хоча офіційно вони так і не одружилися. У цивільному шлюбі народилося двоє синів: Максим і Костянтин. Жили бідно, Осип публікувався за копійки в лівих газетах, Клара давала уроки і прала білизну в багатих, але продовжували відстоювати ідею революції, спілкувалися з вождями робітничого руху в Франції.
1889 року Осип Цеткін помер від туберкульозу. Через рік із двома дітьми його цивільна дружина повернулася на батьківщину.
У соціал-демократичній партії Німеччини (СДПН) Цеткін представляла ліве крило й активно критикувала політичну позицію прихильників реформістських поглядів. Поряд із теоретичними дискусіями Цеткін брала участь у боротьбі жінок за рівні права, в тому числі за пом’якшення трудового законодавства для жінок і надання загального виборчого права. Вона стала редактором газети СДПН для жінок «Рівність». Редагуючи з 1891 до 1917 року цю газету, вона перетворила соціал-демократичний жіночий рух у Німеччині в один із найсильніших у Європі.
Роза Люксембург: готова була залишити революційну діяльність заради заміжжя
П’ята молодша дитина в родині заможних польських євреїв, Розалія Люксембург була непоказною. Непропорційна фігура, маленький зріст та ще й кульгавість через вроджений вивих стегна. Вона була улюбленицею всієї родини, але через зовнішність мала багато комплексів, тому вирішила, що знайде себе в політиці.
Деякий час після закінчення гімназії батьки намагалися вберегти доньку від політичної діяльності, зокрема найняли їй хорошого вчителя музики з надією, що обдарована дівчина займеться мистецтвом, але Роза не могла залишити привабливий шлях політики, який обіцяв реалізацію її марнославних планів. Серед друзів вона не почувалася неповноцінною, ніхто з них не звертав уваги на її фізичний недолік. Роза прийшла в революційний рух під час напруги антитерористичного конфлікту і негайно стала на бік тих, хто ратував проти вбивств, за агітаційну, пропагандистську діяльність.
Наприкінці 1889 року Роза Люксембург, рятуючись від арешту, змушена була емігрувати до Швейцарії. Там 1890 року вона змінила прізвище на Люксембург та познайомилася з емігрантом із Литви Лео Йогіхесом (підпільне прізвисько – Ян Тишка). Чарівний красень пропагував ідеї соціалізму, але дівчину більше цікавив він сам. Вона готова була забути про революцію і стати відданою дружиною. Але Лео відразу попередив Розу: він прихильник вільних стосунків, а шлюб – це пережиток буржуазного минулого.
Взаємини їхні були складними, чоловіка дратувала надмірна енергія жінки, особливо ж конфлікти загострилися, коли вона вдало захистила в Цюрихському університеті дисертацію: «Промисловий розвиток Польщі». Роза стала відомою в Європі, Лео ж не міг цього перенести. Зрештою, через 16 років спільного життя вони розійшлися.
Вирішивши більше не відволікатися на особисте життя, палка революціонерка з головою поринула в роботу. Активна діяльність неодноразово призводила до того, що Роза опинялася за ґратами.
У Німеччині вона познайомилася з Кларою Цеткін, між жінками-соратницями виникла міцна дружба. Більше того, між сином Клари Цеткін Костею та Розою, попри 14-річну різницю у віці, виникає роман. 22-річного Костянтина надихнули полум’яні промови Рози. А їй здавалося, що у свої 36 вона нарешті знайшла жіноче щастя. Мати Костянтина відразу виступила категорично проти цих стосунків, намагалася перешкодити їм, проте згодом змирилася. Більше того, коли після п’яти років бурхливого роману син вирішив розірвати стосунки з Розою, вона вмовляла його не робити цього. Повністю стала на бік невістки і продовжувала з нею дружити, після того, як син пішов до іншої.
Коли 1918 року Роза вкотре вже звільнилася з в’язниці, в Німеччині тривала Листопадова революція. Жінка стала жертвою своїх же колишніх друзів із партії. Вони намагалися швидше позбутися від неспокійної колеги. У неділю, 15 січня 1919 року, увечері соціалісти Карл Лібкнехт і Роза Люксембург були арештовані. Люксембург привезли в готель «Еден». Був принизливий допит, після якого повели нібито у в’язницю. Коли жінка йшла через головний під’їзд готелю, один із солдатів завдав їй два удари по голові. Арештована впала. Тоді її внесли в машину і там продовжували бити. Нарешті, втомившись від знущань, офіцер вистрелив Розі в голову. Труп викинули в канал. Лише через чотири місяці, 1 червня, були виявлені залишки тіла революціонерки Рози Люксембург.
З кінця 2000-х років в Україні майже щороку 8 березня проходять феміністичні марші. Перший відбувся 2008 року в Києві з ініціативи анархо-феміністського колективу «Свободна».
Читайте також: Жінки найкращий стимул, авто у вигляді квітів: огляд, як вітали жінок на Полтавщині
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь