Вижити на ворожій території: під Полтавою SEAL вчив військовослужбовців виживання

1. >
2. Суспільство >
3. Вижити на ворожій території: під Полтавою SEAL вчив військовослужбовців виживання

Під Полтавою пройшов тренінг з виживання на ворожій території. Фото Ольги Матвієнко

30 кілометрів непрохідними нетрями, ночівля в снігу, трохи підсмажена минулорічна кукурудза на сніданок, обід та вечерю – понад добу в лісі під Полтавою група відчайдухів вчилася виживання в екстремальних умовах.

Загалом тренінг-інтенсив «Виживання на «ворожій території», який організувала громадська організація Центр виживання та спеціальної підготовки SEAL, тривав три дні, 24-26 лютого, у Щербанівському яру.

Про SEAL, особливості виживання та практичне значення таких навчань журналіст «Кола» дізнавалася на місці події.

Навчання проводять інструктори з бойовим досвідом війни на Донбасі

Громадська організація Центр виживання та спеціальної підготовки SEAL створена в Полтаві 1998 року. На початку вона мала п’ять інструкторів, а згодом розрослася й стала міжнародною. Нині її осередки є не тільки на Полтавщині, а й по всій Україні та в кількох країнах світу – у Литві, Австралії, Великобританії.

За 18 років діяльності колектив SEAL поповнився кваліфікованими інструкторами. Вдалося налагодити співпрацю з урядовими структурами – Міноборони, Службою безпеки, Військово-морськими силами тощо. При чому співпрацюють із державними органами не лише в Україні, а й у тих країнах, де діють осередки організації.

Засновник та керівник організації Андрій Лінніченко розповідає, що від самого початку роботи Центру виокремили два напрямки діяльності – співпраця з військовими та навчання цивільного населення. Результат роботи – сотні людей, які пройшли підготовку, та низка успішно проведених експедицій.

– До 1100-річчя Полтави ми влаштували експедицію в Кавказькі гори й встановили прапор Полтави на найвищій точці Європи – горі Ельбрус. Друга така сама експедиція відбулася до 60-річчя визволення України від фашистських загарбників та річниці зняття прапора Німеччини з Ельбрусу 2003 року, – розповідає Андрій Лінніченко.

2005-го відбулася експедиція підводних робіт особливого призначення. Тоді відшукали рештки близько 40 полтавців, яких вважали безвісти зниклими під час Другої світової війни. Вони були на борту санітарного транспорту «Грузія» разом із ще трьома тисячами людей. Під час бомбардування ворожою авіацією 1942 року судно затонуло разом із пасажирами в Севастопольській бухті. SEAL у складі експедиції до місця катастрофи збирав останки загиблих. Потім їх перепоховали у Криму, а імена ідентифікованих полтавців вписали в обласну Книгу пам’яті.

Читайте також: Під Полтавою у таборі в молоді кували волю та характер

Із початком війни на Донбасі Центр спецпідготовки, як українська та проукраїнська організація, не залишився осторонь подій. Завдяки тому, що при громадській організації налагоджене пошиття тактичного одягу, то на Схід надсилали і термобілизну, і форму на сотні тисяч гривень.

Головний же напрямок, за яким продовжили співпрацю зі Збройними силами, – тепер уже в умовах збройного конфлікту з країною-агресором, – проведення навчання та тренування бійців, розробка стандартів підготовки особового складу окремих підрозділів української армії. Залучення громадської організації на державному рівні пояснюється тим, що більшість інструкторів SEAL має 15-річний стаж та бойовий досвід у минулих конфліктах та бойових діях на Сході України.

– Наші фахівці були одними зі співавторів стандартів бойової підготовки спецназу Військово-Морських сил України. До цього, наприклад, у плавців не було дисципліни підводного бою, – говорить керівник Центру спецпідготовки. Андрій Лінніченко зазначає, що зараз важко порахувати хоча б приблизно ту кількість людей, які пройшли навчання через організацію, адже часом курси проводять для цілих підрозділів. Для цього інструктори неодноразово вирушали в зону проведення АТО.

Проводять навчання й на мирній території. Інструктори зазначають – подібна підготовка, тренінги дедалі більше мають попит серед цивільного населення.

– Країна воює, і патріотично налаштовані хлопці хочуть навчитися, як захистити свою країну. І ми ж навчаємо не тільки виживати, а й даємо вогневу підготовку, тактичну медицину тощо. На базі центру є водна підготовка, стрибки з парашутом. До речі, якщо до війни серед невійськових мали попит саме ці напрямки – занурення, стрибки з парашутом, то зараз це відійшло на другий план, – пояснює Андрій Лінніченко.

Ось так, наприклад, цього року запланували трьохетапний тренінг-інтенсив «Виживання на «ворожій території».
Співорганізатори заходу – київська громадська організація «Українська тактика».

– Ми співорганізатори і приїхали також підвищити власну кваліфікацію, здобути новий досвід. Програма була дуже цікава. Як говорять, немає межі досконалості. Труднощі не лякають, вони дають розуміння того, що ти можеш або не можеш, – говорить Євген Семенов, голова громадської організації «Українська тактика».

Тренінги дають відпрацювати те, що в реальних умовах відпрацювати неможливо

Нинішній тренінг – перший із курсу.

– Перша частину курсу, перший рівень, базовий, ми даємо основи виживання. Триває три дні. Другий рівень – виживання протягом тижня і навчання поглиблене. Під час третього тренінгу, який теж триває близько тижня, ми приділяємо ще увагу втечі з полону, протидії допиту, тобто більш специфічним та вузькоспеціалізованим нюансам, – розповідає керівник громадської організації.

Дві третини складу учасників першого етапу тренінгу – учасники бойових дій, бійці 25, 18-ї бригад, 801-го окремого загону боротьби з ПДСЗ, Сил спецоперацій, ГУР, СБУ, полку «Дніпро-1». А також медики та волонтери, тобто всі ті, хто потрапляє в зону ризику і може зіштовхнутися з екстремальними ситуаціями в зоні бойових дій на Донбасі.

Серед учасників і ті, хто просто хоче бути готовим до екстремальних ситуацій. Вікового обмеження організатори не впроваджували. Головне – моральна та фізична готовність.

58-річний Сергій Лисенко говорить:

– 2014-го зрозумів, що потрібно бути готовим до всього. Коли почалася збройна агресія, ми взялися активно готуватися до спротиву. Це як активна частина – тренування, військова підготовка, збори від військкомату, так і пасивна – збирання інформації про те, що потрібно. Як офіцер запасу, я керівник загону оборони Полтави. Нас періодично збирають через військовий комісаріат на тренінги, навчання на полігонах, стрільби. Для себе я вирішив: якщо не їду безпосередньо брати участь у війні, то я займаюся тут.

З’їхалися близько 30 чоловіків із Полтави, Лубен, Кременчука, Києва, Дніпропетровська, Харкова. Вирішила випробувати свої сили також єдина на тренінгу дівчина – медик супроводу полку «Дніпро-1» Анна Островська.

За її словами, саме такі курси дають можливість відпрацювати те, що в реальних умовах витренувати неможливо.

– Це випробування себе, на що ти здатен, чи зможу я це зробити і пройти до кінця. Тут ми зіштовхуємося з ситуаціями, із якими на роботі зустрічаєшся вкрай рідко. Крім того, на сьогоднішній день ситуація для військового медика не настільки екстремальна. Ми зараз забезпечуємо супровід бійців, навчання, аби вони могли собі надавати допомогу. І навіть ось це життя на війні стає рутиною. А ось такі тренінги вихоплюють із рутини, дають можливість перевірити, наскільки ти в тонусі. Тут дуже багато нового для мене. Тим паче, що на війні я працюю трохи в іншій сфері: коли це все не спрацювало (людина не врятувалася, отримала поранення – авт.), то тоді починається моя робота. Для себе було цікаво дізнатися про організацію ночівлі в таким умовах, навички слідчого, а також як самостійно пересуватися ворожою територією. Крім того, перевірила своє обладнання. Зрозуміла, що багато чого в такій ситуації зі звичного для мене обладнання використовувати не можна, краще десь сховати його, не нести з собою, – ділиться Анна Островська.

Розказати, показати й дати спробувати кожному

Роман, старший інструктор Центру виживання та спеціальної підготовки SEAL, відповідав за «розважальну» програму. Він – дока у виживанні й своїм досвідом ділився із учасниками протягом усіх трьох днів.

Найскладніша частина тренінгу – доба, проведена на пересіченій місцевості, де максимально наближено до реальних умов імітували ті труднощі, з якими може зустрітися людина, яка потрапила на територію, контрольовану противником. Акцент робили на індивідуальному виживанні. Хоча й рухалися всі групою, кожен із учасників після розповіді та демонстрації інструктора обов’язково виконував тут чи ту вправу. Загалом же тренінг складався з кількох блоків.
– Перший блок – приховане пересування ворожою територією, але без контакту з противником. Тобто нас ніхто не бачить, не чує, не переслідує, але територія ворожа. Тобто навколо ворожі формування плюс – мирне населення, яке до нас вороже ставиться, – розповідає Роман.

Особливість пересування в таких умовах – рухатися не по дорогах, а по стежках тварин, хащами, болотами.

– Лише там, де незручно, ми виживемо.

Вчилися орієнтуватися на території, пересуватися, залишаючи мінімум слідів, розглядали контрслідопитство. При цьому велику увагу приділяли саме пересуванню вночі, що дуже складно, коли ми не бачимо рельєфу, немає ліхтариків, а йти потрібно до того ж безшумно. Ми повинні непоміченими оминати населені пункти, де живуть собаки, є різноманітні сучасні засоби спостереження, прослуховування й виставлені заслони, – пояснює Роман.

Не завжди людина, яка раптово опинилася в надзвичайній ситуації, у дикій місцевості, має при собі не те що спецзасоби, а й стандартний набір туриста. Як вижити в екстремальних умовах, способи орієнтування ввійшли до другого блоку тренінгу.

– Коли немає сучасних засобів зв’язку, орієнтування, усіх тих «гаджетів», до яких ми звикли, можна й потрібно використовувати природні фактори, щоб зорієнтуватися та вижити. Наприклад, орієнтування на місцевості за розташуванням сонця або зірок, росту моху, прогалинами під деревами, а зараз дуже добре видно, із якого боку під деревами починає розтавати сніг, – наводить приклади інструктор. – Звичайна наелектризована голка на розміченому аркуші паперу може замінити компас.

Ще один великий блок – маскування на території. Тут використовували елементи тактичної гри «хижак-жертва», коли потрібно було стати непомітними, злитися з навколишнім середовищем.

– Ми вчилися маскуватися під тон місцевості, який постійно змінювався – біле поле, кукурудзяне поле, ліс, болотиста місцевість. Усе це за допомогою підручних засобів, – пояснює Роман.

За надскладних умов пересування, аби ще більше наблизити тренінг до реальності, інструктори давали спробувати, як це – здобувати їжу. Оскільки навчання проходило в зимових умовах, коли знайти «підніжний корм» надзвичайно важко, то дозволяли з собою брати мінімальний запас їжі – енергетичні батончики, галетне печиво, армійські сухпайки. Але вже добувати харч довелося.

– Нам пощастило, і ми натрапили на кукурудзяне поле. Траплялися також кущі шипшини. Намагалися відшукати білкову їжу – у трухлявих пеньках, під корою можна знайти личинок короїда, якщо тепліше – відкопати черв’яків. На жаль, цього разу з комахами не поталанило, але варто знати, що це чудовий білковий харч, – зазначає Роман.

Окремий блок – будівництво тимчасового табору для відпочинку. В умовах, коли мало їжі, найкраще відновлює сили сон. Щоправда, на ворожій території це справа хитра. Адже більша вірогідність потрапити в полон саме тоді, коли спиш. Коли пересувається група, то під час відпочинку обов’язково назначають вартових. А ось під час індивідуального виживання доводиться спати одним оком, а іншим слідкувати. І, звичайно ж, краще за все облаштовувати місце для сну якомога нижче, глибше – у болоті, норі, де не ходять люди й звірі. Це й робили – у глибокому урвищі копали нори в снігу й спали.

Перевіряли, чи чутливо сплять учасники рейду, нічним підйомом за тривогою. Заздалегідь про це інструктори не попереджали. Виявилося, що 70% «виживальників» були не готові й потрапили в полон.

До програми тренінгу не внесли блок тактичної медицини. Оскільки сама тематика навчань була спрямована на дії, які врятують життя та здоров’я. Наприклад, показали, як боротися з переохолодженням шляхом терморегуляції.

– На жаль, нам не дозволили кидати людей у холодну воду, – жартує Роман. – Тому ми показали на прикладі оніміння рук і ніг. Одна з вправ терморегуляції – ходіння босоніж по снігу.

Одна з небезпек у зоні конфлікту – мінування територій. Тож окремо розповіли про виявлення вибухонебезпечних предметів, поведінку з ними.

Інструктор із мінно-вибухової справи, який відповідав за цей блок навчань, брав участь у бойових діях на Південному-Сході України.

– Здобув ще безпосередній досвід, яким можна поділитися з іншими бійцями, саме про ті ситуації, які можуть трапитися там. Це цікаво не тільки для військовослужбовців, а й для волонтерів, журналістів – тих, хто потрапляє на ворожу територію й може зіштовхнутися з цими ризиками. Ідеться не тільки про якісь стандартні пристрої, а й заборонені усіма можливими конвенціями, наприклад, саморобні пристрої, – зазначає позивний «Ключ», інструктор із мінно-вибухової справи.

У підсумку, говорять, організатори тренінгу, учасники впоралися з програмою на відмінно.

– Холод, нестача продуктів, води, психологічне навантаження, але всі впоралися добре, робота плідна. Ми своєю чергою будемо навчати тих, хто прийде у наш центр, – говорить Євген Семенов.

Окремо відзначили рівень підготовки військовослужбовців.

– Проявилося це, передовсім, у комплектації спорядження, укладці рюкзаків. Ті, хто багато працює, ходить, мають неважкий рюкзак, не навішують нічого зверху, що гримить, шелестить. Вони пересуваються тихіше, можуть бігти і нести до сорока кілограмів. І цим вони, звичайно, відрізняються від учасників тренінгів із числа цивільного населення. У військового все чітко – підскочив і побіг, – говорить старший інструктор.

До слова, середня вага рюкзаків, із якими пересувалися, – 25 кілограмів. В умовах навчання це складає ще один фактор – тренування подолання перешкод із вантажем. Одна справа зробити вправу у спортивному костюмі, а інша – в обмундируванні. Так, під час занять із порятунку від диких і домашніх тварин, поведінки під час сходження лавини, працювали з повною викладкою.

Держава зацікавлена в створенні сильної армії

Учасники після кожного тренінгу отримують сертифікат. Той, хто пройшов усі три, – отримує диплом. Військовослужбовці, які прагнуть далі служити й націлені на кар’єрне зростання, можуть сертифікат принести у відділ кадрів, і факт проходження курсу внесуть до особової справи. Диплом, отриманий за підсумком повного курсу, дає право бійцям теж бути інструкторами на рівні свого підрозділу і проводити навчання та тренувати товаришів по службі.

«Змій», спецпризначенець із Полтави, планує пройти курс до кінця. Уже не вперше бере участь у тренінгах Центру SEAL.

– Приїхав навчитися нового, підвищити свій рівень підготовки та перейняти досвід бійців, інструкторів. Ці навчання і складніші, і цікавіші, бо тут інструктори кожного разу придумують щось нове: розробляють курси, об’єднують досвід для отримання загальної картини. Тренінги важкі. Дуже складно і фізично, і психологічно. Є багато цікавих речей, які я не знав до цього, – говорить військовослужбовець. – Тут немає нічого зайвого, лише те, що, справді, працює, може врятувати життя. Навчився тут багато того, що реально знаю – можна використати в бойових умовах.

До речі, керівництво підрозділу, де служить «Змій», сприяло його поїздці на тренінг.

– На нашу частину прийшов лист-запрошення, і мене відправили. Цей семінар є специфічним для моєї професії. Командування «дало добро» на навчання та підвищення кваліфікації, – розповідає боєць. – Зараз Збройні сили України розвиваються. Особовий склад ще не досяг того рівня підготовки, але навчають уже краще, бо командування починає співпрацювати з громадськими організаціями, які мають матеріальне забезпечення, досвідчених інструкторів і бажання допомагати. За рахунок цього діалогу більше можливостей, збільшується кількість тренувань, а також витратних матеріалів для їх проведення. На прикладі мого підрозділу: раніше для підготовки одного спецпризначенця витрачали за місяць до трьох днів, видавали невелику кількість набоїв, кудись ходили, проводили якісь заняття з виживання. Зараз підхід змінився, бо держава і командування розуміють – потрібно робити ставку на таких бійців, якомога більше їх тренувати, аби вони були готові у будь-який момент виконати будь-яке завдання без втрат і з максимальною віддачею. Зараз звичайний боєць на тренуванні може витратити шість-сім магазинів, а це достатня кількість. Змінилося і саме наповнення тренувань. Враховуючи бойовий досвід, люди починають розуміти, що статут у певних умовах і місцях перестає діяти і починають переходити на те, що працює. Країна зацікавлена у створенні сильної армії й сприяє тому, щоб усі наші війська мобілізувалися, були боєздатними.

Із новими навичками поїде до своїх бійців Олександр, військовослужбовець, який бере участь у збройному протистоянні на Сході.

– Мені тут надзвичайно цікаво. Мета – дізнатися деякі особливості моєї справи, які я потім зможу показати і розказати бійцям, – говорить Олександр. – Вчитися ніколи не пізно і ніколи знань і досвіду багато не буває.

Автор: Ольга Матвієнко

• #Центр виживання та спеціальної підготовки SEAL
• #виживання