Від Полтави до Валка: як живе найвіддаленіше село Полтавської громади. ФОТО

1. >
2. Суспільство >
3. Від Полтави до Валка: як живе найвіддаленіше село Полтавської громади. ФОТО

Валківський старостинський округ – найвіддаленіший від Полтави.

Полтавська територіальна громада (ТГ) створена у червні 2020 року, до її складу увійшло десять сільських рад: Абазівська, Бричківська, Валківська, Гожулівська, Ковалівська, Пальчиківська, Сем’янівська, Супрунівська, Тахтаулвіська, Чорноглазівська. Нині це старостинські округи. Сайт kolo.news вирішив перевірити, яке воно життя після об’єднання з містом? У рамках нового проєкту ми побуваємо в усіх старостинських округах Полтавської громади, поспілкуємося зі старостами та місцевими жителями, запитаємо, як їм тепер живеться та чи не шкодують вони, що не створили свого часу власної ТГ.

Починаємо нашу подорож з найвіддаленішого старостинського округу – Валківського (село Валок, не путати з містом Валки, що в Харківській області – прим. авт.). Від Валка до Полтави 30 кілометрів, у селі проживає трохи більше 200 осіб і це найбільший населений пункт старостинського округу, бо в трьох інших, що входять до його складу, не буде й чотирьохсот людей.

Дорога

До Валка хорошою дорогою – 30 хвилин їзди, але хороша дорога – це точно не про автошлях у Валок.

Ми вирішили поїхати у Валок через Гожули. Дорога потребує ремонту уже від самих Гожулів. Невеликі проміжки рівної дороги густо пересічені великими ямами. Особливо сумна ситуація поблизу села Андріївка, де величезні ями просто не можливо об’їхати, тому водії проторили шлях обабіч, по ґрунтовці, так є надія, що колеса залишаться на місці. Тож, хоч дорога практично пуста, дуже не розженешся, їхати більше 20 кілометрів на годину практично не можливо. Диво трапляється біля маленького села Глухове, де автошлях ледь не ідеальний, проте воно швидко закінчується, бо вже за Чорноглазівкою знову ями, ями, ями. Трохи хорошої дороги у Лозівці і знову повертаємося в реалії українського бездоріжжя між селами. Власне, на в’їзді у Валок дорога теж потребує ремонту.

Транспорт та зв’язок – дві найбільші проблеми Валка

Валок – це дві вулиці та один магазин на все село, куди хліб завозять тричі на тиждень. У селі немає садочка та аптечного пункту, а щоб подзвонити з мобільного, незалежно від оператора, потрібно вийти на вулицю і знайти хоч якесь узвишшя.

Контейнерів для сміття немає і ніколи не було, всі виносять відходи на край села, де зробили неподалік ставка сміттєзвалище. Люди не звинувачують в цьому полтавську владу, розповідають, що в селі і раніше сміттєвозу не було. Скло здавали на приймальні пункти, пластик та інший непотріб спалювали, тепер все йде на величезну купу.

У Валок ми приїхали вранці, адже на 10.00 домовилися зустрітися зі старостою Дмитром Плюйком. Оскільки дісталися до села завчасно, спілкуємося з місцевими. Першою бачимо Наталію Миколаївну, запитуємо, де знаходиться колишня сільська рада та як їм живеться після приєднання до Полтави.

– Колись було три магазини, але вже годів три, як один, – говорить жінка.

– «Коло»: Вам після входження в Полтавську територіальну громаду стало краще жити?

– Чим лучче? Значить, автобусів ходило три рейси, а потім, як приєднали до Полтави, сім місяців вобще нічого не ходило. Оце з червня стало два рейси: рано йде звідси в сім і слєдующий в чотири часа. Всьо. А з Полтави в 5.40 – більше нічим не доїдеш, а слідуючий рейс в 14.30. Магазінів нема, зв’язку ось, набирай не набирай, нема, телевізор, в кого немає от тих крутих антен увесь час: «Нет сигнала, нет сигнала». Радіо – і те, ранше був шансон-мансон, в мене переноска, це ж скільки год я сюди приїжджаю на літо в батьківський будинок, так от радіо і те нещасне не ловить, а раніше ловило. Медпункт є у нас, лікар хороший, але один-єдиний на Валок, Очканівку, Пальчиківку, то хоч розірви його. Раніше в нього було дві медсестри і тут можна було поставити і крапельницю, і тиск поміряти. Так що абсолютно нічого не змінилося при приєднанні до Полтави, – поділилася Наталія Миколаївна.

– «Коло»: А вуличне освітлення є?

– Слава богу! Ще якби свєт нам відключить і газ, то взагалі б було! Оце в нас пів села уже пустого. На тій вулиці єсть люди, там гарно, а біля мене оце всі хати пусті. А ось вам голова сільради йде, – показує Наталія Миколаївна на молодого високого чоловіка, що проходить повз наше авто.

Люди зібрали підписи і віднесли Мамаю з проханням, щоб старостою обрали молодого вчителя

Старості Дмитру Плюйку 27 років. До того, як приступити до своїх обов’язків, він працював вчителем у Чорноглазівській школі. Дмитро Юрійович тут народився та виріс, розповідає, що старостою його попросили стати люди, яким небайдужа доля села, вони зібрали підписи та віднесли їх Олександру Мамаю з проханням, щоб на цю посаду обрали саме його.

Староста проводить нам екскурсію колишньою сільською радою. Це невелика будівля на кілька кімнат з дерев’яними вікнами та обшарпаними старими меблями, які давно потребують заміни. Разом з Дмитром Юрійовичем працюють ще три працівниці, одна з яких – це прибиральниця.

Біля адмінбудівлі територія досить доглянута, установлена лавка, урни, є дошка оголошень.

– Офіційно на нашій території проживає 640 осіб, але насправді менше, частина людей виїхала, – говорить Дмитро Плюйко.

– «Коло»: Як вам працюється, Дмитре Юрійовичу без мобільного зв’язку та інтернету?

– Ми неодноразово зверталися у «Водафон», «Київстар», щоб вони нам установили вежу, бо тут жахливо, взагалі немає зв’язку в приміщенні. Є два інтернет-провайдери, але якщо погодні умови погані, то його немає.

– «Коло»: Як жилося до Полтави і що змінилося після?

– Раніше сільська рада була юридичною особою і на місці вирішувалися всі питання. Зараз я все підсумовую і виношу на наради, які відбуваються у виконкомі міської ради, де вже й приймаються рішення. Спочатку були проблеми з громадським транспортом.

– «Коло»: Сім місяців не курсували автобуси, говорять люди.

– Та ні, не сім місяців. Були перерви, бо в нас змінювалися перевізники, а ще був карантин і червона зона, коли заборонили транспортні перевезення. У березні відновили сполучення з Полтавою і зараз стабільно курсує два рейси.

– «Коло»: А що у вас з вивезенням сміття?

– Є сміттєзвалище, яке підгорнули підприємці буквально на днях. Раніше в селі була бурова, працювало підприємство «Укргазвидобування» і воно допомагало приводити до ладу сміттєзвалище. У нас ніколи не було сміттєвозу, комунального підприємства і відділу благоустрою. Зараз є програма міської ради щодо встановлення сміттєвих баків, нам, старостам, не розповідали подробиць, але пояснили, що вони і в нас будуть. Та спочатку треба розрахувати тарифи по вивезенню сміття.
Дитячі майданчики, зупинки прибирають, викошують траву комунальні підприємства Полтавської міської ради. Взимку були почищені та посипані дороги, навіть краще, ніж раніше. Коли були снігопади, машина щодня приїжджала і чистила дорогу.

– «Коло»: Міський голова, інше керівництво з міської ради приїжджає до вас?

– Олександр Мамай особисто не приїжджав, але був перший заступник Валерій Пархоменко, з управлінь приїжджають, дивляться ситуацію.

– «Коло»: Який у вас тут місцевий бізнес?

– Орендують паї «Бурат-Агро» і ПАТ «Подоляка», є кілька дрібних фермерів.

На питання, чи почуває староста себе господарем в своєму окрузі, Дмитро Юрійович ухиляється від відповіді. Починає розповідати про довідки, які видають на місці.

– Одна з проблем полягає в тому, що люди тепер звертаються в місто за більшістю послуг. Наприклад, щоб отримати довідку про смерть, зареєструвати чи знятися з місця проживання тощо, – розповідає староста.

– «Коло»: А яку проблему в окрузі назвали б найбільшою?

– Проблема в тому, що я, як староста не є юридичною особою, тому не можу на місці швидко вирішити проблему, а мушу звертатися до міської ради, яка вже вирішує їх поступово.

До найбільших проблем він відносить також відсутність аптечного пункту, але зазначає, що перший заступник міського голови пообіцяв допомогти з вирішенням цього питання.

Визнає, в селі великі труднощі з роботою, особливо для жінок. Якщо для чоловіків ще є робота в агропідприємствах, у фермерів, то жінкам немає де робити. Тому більшість їде в Полтаву, а ще багато селян поїхало на роботу до Польщі.

«Чуємо музика наближається, щось гоготить і тріщить, вибігаємо на дорогу, а то трейлер їде величезний»

Далі йдемо до амбулаторії загальної практики сімейної медицини, яка навпроти сільської ради. Ззовні це відремонтована будівля без таблиці, тож здогадатися, що це амбулаторія можуть тільки місцеві жителі. Лікаря на місці не застаємо, він поїхав до сусіднього села. Тому екскурсію нам проводить санітарка Олена Костянтинівна.

Розповідає, що амбулаторія збудована давно, але кілька років тому тут зробили ремонт:

– Не Полтава робила, а область. Ось бачите, ніби зробили все, але стару табличку зняли, а нової так і не дали. Двері в кабінети без ручок, в туалеті немає світла, а багети вже де-не-де відпали.

Жінка хвалить молодого старосту, каже, що він старається, навів порядок із сміттєзвалищем, в селі косять бур’яни, але змін після приєднання до Полтави не відчула.

– Освітлення в нас, як було зроблене при колишньому сільському голові Якимовичу Віктору Івановичу, так воно і лишилося. Щодо автобуса, то це у нас дуже, дуже велика проблема. Півроку ми були вобще відрізані від миру. Потім з 1 чи 10 травня пішов автобус, було два рейси, але їм невигідно їздити сюди, людей мало, дорога погана, – каже Олена Костянтинівна.

Жінка починає скаржитися на дитячий майданчик, який поставив Мамай на вулиці, де майже немає людей, біля самого поля, а треба було ставити біля школи, де більше дітей. Але в процесі розмови з’ясовується, що дитячий майданчик установив не міський голова, а «Полтавагазвидобування».

Запитуємо, чи ходила вона на місцеві вибори минулого року, чесно зізнається, що ні, що вже зневірилася.

– «Коло»: А мера Полтави бачили?

– Знаєте, перед тим, як голосовка була, ми всі якраз по хатах сиділи через погану погоду, і тут чуємо музику: гоготіло, тріщало, пищало, вибігаємо на дорогу, а їде трейлер величезний, до краю села доїхали, розвернулися і – назад. Оце мені кажеться від Мамая було, всі старі і малі вибігали. А може то і не від Мамая було, не знаю, але всі запомнили.

Хвалить сімейного лікаря Олександра Демиденка, розповідає, що він був в АТО.

У лікаря багато пацієнтів, але немає зв’язку та інтернету, а це дуже ускладнює роботу. Згодом дізнаємося, що через цю проблему з ним не можуть пацієнти укласти декларації. До кого тільки не звертався Олександр Демиденко, і на гарячу лінію МОЗ телефонував, там рекомендували вирішувати проблему через місцеву владу, тож, віз і нині там.

Діти різного віку зведені в один клас

У Валку ще діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, в якій навчається 27 учнів, але 10-11 класів уже немає. Школярі других-четвертих класів зведені в один клас, бо дуже мало дітей: по одному-два учні. Так само зводять на уроках і середні класи.

Педагогічний колектив до останнього не знав залишать їхній навчальний заклад чи закриють, тому не поспішали з ремонтом. Нині готуються до початку нового навчального року, радіють, що їх не закрили.

Освітній заклад має два поверхи, на другому поверсі – великий спортивний зал, де протікає дах. Будівля потребує хорошого ремонту, на який ніхто грошей виділяти не буде, бо заклад в будь-який момент може опинитися на межі закриття.

Директор ще у відпустці, тож школу нам показує вчителька хімії та біології Катерина Володимирівна Демиденко. Скаржиться, що інтернету в школі немає, тому, щоб передати необхідну інформацію міському управлінню освіти, вона телефоную колезі в сусіднє село і надиктовує її.

– Класи зведені. Наприклад, хімію викладаю на одному уроці для сьомих і восьмих класів. Це дуже важко і для дітей, і для вчителя, бо в сьомому класі тільки починаються ази, а у восьмому предмет вже стає складнішим. Я противник такого зведення, вважаю, що хімія – це складний предмет і його потрібно окремо викладати для кожного класу, незважаючи на кількість дітей, – розмірковує Катерина Володимирівна.

До неї приєднується ще одна вчителька. Разом нам показують заклад. У коридорі на першому поверсі стоїть тенісний стіл.

У кабінеті для першого класу – нові меблі, є інтерактивна дошка, килимок, загалом, все обладнано по правилах Нової української школи (НУШ). Вчительки розповідають, що кабінет обладнувала кілька років тому районна адміністрація, як тільки стартувала НУШ.

Замість висновку

Змирися, або виїжджай – такий висновок зробила я особисто для себе, повертаючись з Валка до Полтави. Бо нам, міським жителям, складно жити в умовах, де до всього треба пристосовуватися: зв’язку, транспорту, навчання та лікування.

Уже незабаром читайте наш фоторепортаж з поїздки до Пальчиківського старостинського округу.

Автор: Ольга Правденко

• #децентралізація
• #новини Полтави
• #новини Полтавщини
• #громада
• #територіальна громада