Чи потрібен каток замість парку біля Ворскли: думки полтавців

1. >
2. Суспільство >
3. Чи потрібен каток замість парку біля Ворскли: думки полтавців

Фото Ольги Матвієнко

Людина прагне до природи. Чи не кожен другий полтавець, а то й більша частина мешканців міста із настанням тепла намагаються вибратися із міста в ліс, до річки. Поїхати далеко не у всіх є можливість, тоді рятують паркові зони в межах самої Полтави: дендропарк, прирічкова зона Ворскли, яка тягнеться від Нижніх Млинів через Леваду аж до Дублянщини, Вакуленців.
Особливо пощастило мешканцям Подолу, Левади – кількасот метрів і з нетрів спальних районів потрапляєш в ліс.

Щоправда останніми днями шириться інформація, що такого привілею полтавців можуть позбавити. Згідно із проектом, поданим на розгляд профільної комісії міської ради, у межах парку на березі Ворскли від готелю «Турист» аж до дорожньої розв’язки, що веде на трасу Київ – Харків, хочуть побудувати Льодовий палац. Замовником та інвестором такого грандіозного для Полтави проекту є, начебто, Федерація хокею Полтавської області. Профільна комісія, хоч і не одностайно, але рекомендувала це питання до розгляду на сесії Полтавської міської ради.

Журналісти «Кола» вранці 24 березня вирішили пройтися парком.

Попри те, що поряд проходить дорога, дихається в лісі біля річки легше, ніж у місті. Над головами співають птахи, між деревами пробігла білка. Доріжками гуляють люди, вздовж берега сидять рибалки.

До них перший підійшли із питанням, чи чули вони про наміри викорчувати дерева на користь будівництва Льодового палацу.

– Навіть не знаю, що сказати. Буваю тут часто. Перший раз таке чую. Ігоре, ти чуєш, що кажуть, – звертається один із чоловіків до свого товариша.
– Та ні, хай деінде будують! Хай отам біля водолазів будують, – показує Ігор у сторону рятувальної станції, що знаходиться далі за мостом. – Воно мені не треба, навіщо. Люди приходять сюди відпочивати, який Льодовий палац може бути? Он в Курилехівку нехай їдуть. На «Половках» є озера, нехай там будують на болоті. Хто це такий грошовитий з’явився? Он «Турист» розвалюється, половину готелю не можуть відновити, а вони хочуть нове будувати. І так зараз позабудовували берег річки, не підійдеш.

Рибалки живуть в цьому мікрорайоні, тому на річці бувають часто. Ідемо далі. На невеликій галявині стоїть молодий чоловік.

– Останнім часом часто приходжу, – він показує в сторону коляски, в якій спить його дитина. Дивується на наше питання:
– Ну як це – забудують весь парк, він же великий. Щось та й залишать, доріжку понад берегом. А те, що збираються будувати, то це ще реалізувати можуть через 150 мільйонів років. Не вірю, що таке зроблять. Нікому не вірю, а журналістам – у першу чергу.

Повз нас проходить жінка років п’ятдесяти із собакою, чує розмову і додає:
– Ніякого палацу! Ну хіба ж немає більше де будувати?
Далі говорити не захотіла, бо поспішала.

Микола Сергійович, пенсіонер, приїжджає рибалити на «Леваду» з іншого мікрорайону дуже часто.

– Кому та льодова арена треба. Нехай все буде вже, як є, – говорить нам Микола Сергійович. Сьогодні в нього не клює, але зазначає – більше для власного задоволення рибалить, ніж для улову.

Із тим самим питанням та проханням висловити свою думку підходимо до жінки, яка гуляє із сином.

Хлопчику на велосипеді роки три. Вона дивується, а потім говорить:

– Ну вони ж не весь парк забудують, напевно. Це неможливо. Загалом я проти, аби вирубували дерева тут. Це ж санітарна зона річки. Усе життя тут живу. Ось коли будували «Леваду», тут були заливні луки, то засипали основу під будинки і навіть тоді парк біля ріки не чіпали. Тут не можна вирубувати з екологічної точки зору. Я не проти катка і того, щоб тут взагалі впорядкували трохи територію: порозчищали чагарники, прибирали сміття. Я часто приходжу сюди з дитиною, багато людей тут бігають, катаються на велосипедах, просто відпочивають. Каток для хокеїстів потрібен. Я корінна полтавка, мої прадіди жили теж тут, на Подолі. У дитинстві ми ходили кататися на річку, там і в хокей грали. Можна побудувати каток, але десь у районі «Туриста», там великий пустир. А парк хай буде, аби тільки розчистити трохи.

Багато біля річки спортсменів. Сергій тут бігає чи не щоранку. Пояснює:

– Біля мого будинку є шкільний стадіон, але мені там не так подобається. Тут і цікавіше пробігтися, і там, далі, є турніки. Навіть штанги цього року зֹ’явилися. Приходимо сюди з друзями посмажити шашлик, рибу. Навіть взимку. Не потрібно нікуди їхати, усе під боком. Крім того, останніми роками тут стало значно чистіше. Можливо, люди змінилися. Прибираємо часом сміття, але вже менше. Тож нормальна така рекреаційна зона. Буде погано, якщо таке місце зрівняють і землею. Де ще в Полтаві так зручно і недалеко від дому відпочити?

Далі виходимо до тих самих турніків, про які казав Сергій. Тут же знаходиться поле для пляжного футболу, дитячі качелі, альтанки для відпочинку.

Поки ми питали думку постійних відвідувачів парку на Леваді, його долю вирішують на сесії міської ради депутати, які цієї думки не питали, не чули і, ймовірно, не почують.

До речі, історія ковзанок у Полтаві, зокрема на Леваді, дуже цікава. Ще за головування Андрія Матковського їх у місті побудували чимало. Наприклад, біля 37-ї школи. До того, як на місці басктетбольного майданчика та частини шкільного стадіону збудували комерційний каток, чи не щороку ковзанку заливали на половину того ж баскетбольного майданчика. І вона була доволі популярною. Каток, створений на за протекції міського голови десь 2007-го, пропрацював недовго. Зараз він і досі є: частини дерев’яної огорожі зникли, утеплювач (пінопласт) розкиданий довкола, навіть трубки, якими подавалася охолоджуюча рідина, досі лежать і руйнуються під сонцем та снігом.

Автор: Ольга Матвієнко