Щедрий вечір та свято Маланки: традиції та прикмети

1. >
2. Суспільство >
3. Щедрий вечір та свято Маланки: традиції та прикмети

Фото – apostrophe.ua

За тиждень після коляди, напередодні Нового року (за старим стилем), – Щедрий вечір. Це залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем, це день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Маланки.

Унаслідок розбіжності між григоріанським (світським) та юліанським (церковним православним) календарем українці святкують Новий рік двічі: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні має назву Нового року за старим стилем.

У надвечір’я Нового року (тепер – 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Святвечір, цього дня готують вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не пісні: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка...

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий вечір у галичан – напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявлене надвечір’я.

Щодо страв цього дня, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

Обряд «Водіння Кози»

Цього дня молодь водила Козу.

Кому припадало бути Козою, одягав обруч, щоб ріжки приходились на голову. Накидали кожуха вовною догори. Спереду запинали, щоб тільки роги, вуха та «морду» видно було. Рукави звисали донизу – це ніби передні ноги кози.

Крім «кози», в компанії був ще Кіт з торбою на сало – це найменший із хлопців.

Як добре смеркло, починали водити «козу». Завидна з «козою» не ходили.

Першим ішов старший козовод і вів Козу, за ними – Кіт, а потім – всі щедрівники.

Маланка

Маланкою вбирався парубок із хорошим почуттям гумору.

До Маланчиного почту входили Орач, Сівач, Дід з гарапником, Ведмідь, Коза, Журавель, Циган, Циганка і Чорт.

Усе це – в кожухах догори вовною, лахмітті, замащені сажею, з клоччя зроблені бороди тощо.

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. Циганка пристає ворожити, Циган – коні міняти, Ведмідь танцює, Коза грає на скрипці, а Журавель – найвищий парубок у селі – вибиває в бубон.

І дорослі, і малі виходили подивитися на цю ватагу.

Народні прикмети

Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:

• якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;

• якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;

• якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;

• якщо падає м’який сніг – на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;

• який перший день у Новому році, то й рік буде такий;

• якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.

Підготувала Наталка Сіробаб

• #Різдво
• #новини Полтави