Хатина серед висоток у Полтаві: родина в центрі, де все навколо забудували, чекає на житло

1. >
2. Суспільство >
3. Хатина серед висоток у Полтаві: родина в центрі, де все навколо забудували, чекає на житло

Хатина серед висоток у Полтаві. Колаж Ольги Матвієнко

50 років вона живе в центрі міста на Жовтневій, 59, що стала носити назву Соборності. Міля Іванівна – так лагідно і з любов’ю її кличуть сусіди. Помешкання полтавки Меланії Бондаренко знають чи хоча б раз у житті бачили всі, хто бував біля Палацу дозвілля «Листопад», бо не помітити його навпроти не можна: між триповерхівкою й новим гарним готелем притулилась хатина. Здається, там ніхто й не живе, така вона ветха та завалена. Ідеш з боку центру – повалений дах, паркан, все геть неживе. Але далі у вікні видніються сліди життя – кімнатні квіти.

Шукаю, чи таки тут хтось і справді живе. Якраз у дворі видно жінку. Спочатку вона налаштована не дуже доброзичливо, підозріло. Далі усмішка, розговорились, запрошує у двір і в хату.

– Я шукала, чи живе ще хтось у цьому домі, адже зовсім не схоже, що годиться для життя, – зізнаюся жінці.

– Чого ж, я живу з сім’єю. Ось заходь, поглянеш.

Рудий кіт забігає поперед мене в хату і ховається.

– Ось дивись, як Льова лежить, – кличе мене Міля Іванівна (так відрекомендувалась).

Рудий кіт потягується, муркоче. Стрибає у коробку. Жінка починає розповідати про нього.

– Ходжу я по воду і на базарчик, і от там жінка одна їхала кудись і попросила мене приглянути за Льовою, погодувати його, поки вона повернеться.

– На вулиці? Чи забрати собі? – питаю.

– На вулиці, ще ж тепло було. Потім та жінка приїхала, Льова знову був вдома в неї. А тоді прийшов. Кричить, а надворі вже холодно, до зими йде. Ну що ж, мусила взяти до себе.

– А де ж та жінка, його хазяйка?

– Хтозна, я її після того не бачила, не знаю точно, де жила, знаю, що неподалік у будинку на Артема, а де саме – хтозна. Може, щось трапилось із нею, а кота вигнали. Не могла я слухати, як тварина кричить і проситься в тепло, в дім, ото тепер у нас живе.

Льову всі сусіди полюбили.

– Та ще такий балуваний він, сир любить, і щоб свіженький, рибку, печінку, – ділиться пані Меланія. А тоді недавно стали помічати сусіди, що Льова щось дуже товстим став, живіт такий, наче болить у нього щось. Думали, може кішка, так ні ж, і морда в нього ж, як у кота, і Льова ж він.

А тоді 3 березня прокидаюсь я від писку кошеняти. Думаю, то мені спросоння таке почулось. Глянула – а Льова народжує. Ото так ми до ранку з нею і народжували. Он бачиш, двоє лежать – хлопчик і дівчинка. Хлопчика вже забирають люди з того будинку високого.

Міля Іванівна каже, що кладе коло кошенят іграшки, бо тоді, коли віддаватиме, віддасть з іграшками: вони пахнутимуть мамою, і кошеня не плакатиме.

Так і залишилась кішка Льовою, бо куди ж уже кликати її інакше. Їй років 15, припускає пенсіонерка.

– Зубів он уже немає передніх. А тільки 20 днів минуло після пологів – побігла гуляти, а вони ж плачуть, їсти хочуть. І прийшла під ранок. То я вже он пляшку дитячу з молоком їм давала.

Отак і розговорились ми потроху.

Пані Меланія каже, що живе в цьому будинку вже 50 років, із шістнадцяти літ. Тут народились її діти, один ще і досі з нею і чоловіком живе.

Сама Міля Іванівна – фармацевт, в аптеці працювала. Тепер, каже, діждала: ліки такі дорогі, що ледь стягується на них. Діабет у неї, тиск високий постійно.

– У вас там музичні інструменти на шафі. Хто то грає?

– Ми з чоловіком на весіллях раніше грали, 40 карбованців за 2 дні заробляли.

– А зарплата яка була? Бо ж ні, непогано – 40 карбованців?

– А зарплата була 70.

Жінка з любов’ю розказує про своє житло. За однією стіною– триповерхівка, вікна виходять у двір пані Меланії. За іншими стінами – пустка. Там колись жили люди. Дехто продав уже свої порожні стіни, бо дім же цей під знесення, аварійний. В інших квартирах є спадкоємці – всі вони чекають, коли, замість цього старого житла, отримають квадратні метри. Опалення в тій частині будинку немає, стіни просіли, двері валяться, дикий виноград обплів хатину. Зимою та навесні має ще більш занедбаний вигляд, бо сухі стебла видно, не чіпають їх – значить, ніхто тут не мешкає, пустка.

– А вам тут не страшно?

– Я звикла, тут усі мої добрі знайомі, я ж усе життя тут. Той купить ліки, та принесе рибки дешевшої (купила на Південному мені, де дешевше). Я б туди зараз не їхала, а так мені допомогли.

– Але ж поряд забудували вже квартал, висотки, нові і гарні. Невже вам не пропонують житло, бо ж це ласе місце, центр?

– Оце все навколо забудував «Сучасний дім». Пропонували мені, але то на Алмазному, то на Леваді. Так, там зручності, але ж як далеко все!

– А центр не пропонували?

– Ні, бо кажуть, що тут дорого.

– Так, а яке житло ви хочете?

– У нас 63 квадрати, ото таке житло і хочемо, таке по закону мають дати.

Так Меланія Іванівна і чекає з родиною на пропозицію, аби переселитись у житло зі зручностями в центрі.

Поряд триповерхівка. Там грибок до 3-го поверху вже «доповз», псує будівлю, показує пенсіонерка. Дехто з мешканців продав квадратні метри, доплатив і купив неподалік житло.

– У нас доплатити немає чим, тому і ждемо підходяще.

Туалет у родини – вуличний, вода з колонки метрів за 150.

– А в домі ніколи не було?

– Ні, звідси носимо. А зимою, як замете, то спробуй пробратись! А туалет, пішли покажу.

– Ото ж воно людям смердить до 5 поверху, я то й розумію, так мені ж ніде дітись, куди ж я ходитиму, – показує жінка вбиральню між новобудовами.

Вона співчуває тим мешканцям, але поки що виходу не має.

– А минулого року приїхав трактор уже валяти мій туалет. Я прийшла і кажу: валяйте, а я вам під двір чи офіс носитиму з відра та виливатиму! Куди мені подітись? – розповідає пані Меланія.

Жінка чекає, що їй таки запропонують прийнятний варіант десь у центрі неподалік її дому. Вона знає, що хатина під знесення, її не влаштовує туалет на вулиці все життя і вода лише з колонки, відсутність зручностей. Сподівається, що поживе в нормальних умовах, діти теж матимуть краще помешкання.

Сусіди в висоток розповіли, що в старому будинку (триповерхівці), що за стіною цієї хатини, люди прописали чимало родичів, аби всім отримати житло. Дізнались про наміри будувати тут новий дім – і швидко мешканців на паперах побільшало.

Ще одна з мешканок будинків, що поряд із Соборності, 59, згадала: «Приїхав мій знайомий зі США і каже: «Так у вас тут демократія, як в Америці: готель «Хілтон» і поряд лежить безхатченко, ніхто його не займає, усім є місце. От і у вас в Полтаві: гарний готель і поряд халупа – демократія ж!»

Від «Сучасного дому» нам так і не вдалось отримати коментар.

Читайте також: У Каштановій алеї в Полтаві провалюється пішохідна зона

Автор: Ніна Король