Боєць 16 батальйону з Полтави раптово помер, коли вдруге збирався на війну

27 вересня 2016, 16:55 0

Фото Ольги Матвієнко

27 вересня у Полтаві попрощалися із бійцем 16 окремого мотопіхотного батальйону 58 бригади Олександром Гончаровим. Життя чоловіка раптово обірвалося 22 вересня.

Олександра Івановича демобілізували у квітні 2016 року. Більше року він відстоював цілісність України у війні на Сході. Незабаром збирався знову повернутися на службу. Проте не пройшов медкомісію. Його побратим Віктор Лебедєв, командир роти вогневої підтримки 16 ОМПБ, ще з кількома бійцями прийшли вшанувати товариша.

Він розповідає, що близько трьох тижнів тому випадково зустрівся із Олександром Гончаровим у госпіталі, де той лікувався. А кілька днів назад отримав звістку, що товариш помер.

– На медкомісії кардіолог його «забракував», сказав, що в серці шуми. Відправив лікуватися в госпіталь. Знаю, що він пролікувався, було все нормально. А тоді вже від знайомих я дізнався, що стало погано, його забрала швидка, від серця відірвався тромб, – розповів Віктор Лебедєв. – Кажуть, що під час служби він на ногах переніс мікроінсульт. Можливо, це і дало таке навантаження на серце.

Військові говорять, що на передовій взагалі на здоров’я ніхто не нарікає. Усі до останнього намагаються залишатися на позиціях. Таким був і Олександр Іванович. Про нього згадують як про вірного товариша та надійного офіцера.

– Він був оптимістом. І в нього була гарна риса не приймати все близько до серця. Він вселяв оптимізм у побратимів, умів іронізувати над подіями, – пригадує Віктор Лебедєв.

За півтора роки служби чоловіки тричі пересікалися на одних локаціях, бо хоч і служили в одному батальйоні, але в різних ротах. Разом проходили «учебку» в Чугуєві, а потім разом потрапили в Луганську область, де дороги розійшлися. Уже восени минулого року зустрілися під Горлівкою на нульовому блокпосту, де Гончаров протягом двадцяти днів командував зведеним підрозділом. Перед мобілізацією знову зустрілися у промзоні Авдіївки.

Сергій Яковенко теж служив разом із Олександром Івановичем. Вперше на позиціях зустрілися під Артемівськом.

– Там же постійні чергування нічні. То я знав, що якщо Олександр заступає, то все буде добре. Він був надійний бойовий побратим, гарно вмотивований офіцер. Ми в окопах пліч-о-пліч пробули три тижні. Потім його перекинули під Майорськ. Наскільки мені відомо, саме його група там знищила першого ворожого снайпера, – розповів Сергій Яковенко.

Олександра Гончарова поховали на центральному міському кладовищі на Алеї Героїв.