Полтава після війни може вирости удвічі – Сергій Іващенко, будівельник

04 липня 2022, 15:30   0
Сергій Іващенко, керівник будівельної компанії КВП і депутат міської ради Полтави

24 лютого, коли почалась активна фаза вторгнення росії в Україну, Сергій Іващенко був закордоном у справах. Повертатись додому чи ні – питання не стояло, і їхати треба не з порожніми руками. Про війну, бізнес та долю Полтави – читайте інтерв’ю з Сергієм Іващенком, керівником будівельної компанії КВП і депутатом міської ради Полтави.

Перші враження і перші кроки 24 лютого
– Перше моє враження уранці 24 лютого – це шок, – пригадує Сергій Васильович. – Ми всі читали новини, де американці попереджали, що росія нападе, але… Сил, що підтягнули під кордон з Україною, було недостатньо, щоб атакувати. Я думав, що це чергове «бряцання зброєю». Але тут вийшла неочікуваність і для росії, вони теж розраховували на зовсім інше. Президент путін, який одноосібно там приймає рішення, мав від початку неправильні вхідні дані про те, що в Україні росіян зустрічатимуть хлібом-сіллю. Тому й російські війська, як розповідали мені харківяни, які першими перетнули кордон з Україною, були абсоютно не готові до бойових зіткнень.

Питання: лишатись чи їхати – не стояло. У Полтаві були дружина, діти, внуки, матір, рідна земля.

– Рішення прийшло відразу: їхати назад. Питання тільки – чим, бо прилетіли ми літаком. Кошти були і ми вирішили купити якогось «бобіка-джипа», щоб потім його можна було передати ЗСУ. Я знав, що авто їм буде потрібно точно. Тож ми купили, оформили і поїхали в Україну, – розповідає Сергій Іващенко.

Друге сильне враження – це польсько-український кордон.
– Ми в’їжджали 26 лютого в Україну, коли під’їхали до митниці, побачили, скільки людей там чекали на вихід з України. Черга з авто тягнулась кілометрів на 40. А ще тисяч 3 жінок стояли з дітьми на площі перед митницею. Їх запускали групами, вони ішли пішки, хоча Краківець ніколи не був пішохідною митницею. На іншому боці їх зустрічали поляки, дуже багато поляків, які приїхали своїми авто, щоб відвезти від Краковця до населеного пункту, там досить далеко до найближчого села. Я так розумію, вони робили це безкоштовно, чистої води волонтерство. Поляків ця війна дуже сильно налякала і вони дуже сильно нам співчували нормальним людським співчуттям. А ще – розібрали у супермаркетах усі великі каністри.

До речі, на в’їзд в Україну черги на митниці не було, хоча чоловіків поверталось досить багато, наші заробітчани, були й іноземці.
– Ми усі повертались, хоча погано розуміли, як події будуть розвиватись, бо війська були уже під Києвом. Коли ми заїжджали у столицю, у районі площі Перемоги там уже зупинили 2 БТРи.

Рекордні їжаки

Бетонних їжаків, правильно – тетраподів, бачили і обговорювали усі полтавці. Як прийшла ідея їх виготовляти?
– Тетраподи я побачив у Маріуполі ще до війни, там їх виготовляли у Тарути-старшого на заводі залізобетонних виробів. Вони були менші, їх використовували як волнорізи на морі, щоб берег не розмивало. У 2014 році, коли почалась війна, тетраподи виставляли як загородження на дороги, я такі бачив у Одесі. І у перші дні вторгення, коли зупинилось усе виробництво і всі були у шоці, я звернувся до своїх: ось такі речі зараз можуть бути потрібні. До честі наших хлопців-інженерів – вони за ніч спроектували оснастку, а цех нестандартного обладнання 2 форми зробили за 2 дні, у мирний час ця робота б зайняла тиждень. Все зробили оперативно, випробували, і почали випускати. Ми нічого не робили крім їжаків. Їх потім забирала військова адміністрація куди було потрібно. Тетраподів ми зробили з півсотні. Останню партію уже не забрали бо не треба, я завжди казав: не треба завдяки Харкову та Охтирці. Полтава повинна їм бути вдячною за це.

Сергій Іващенко і тетраподи, які його фірма почала виготовляти у березні 2022


Про будівельний бізнес у війну

– Плани у «Комбінату виробничих підприємств» на цей рік були дуже великі. Лише випуску продукції по залізобетону у нас було законтрактовано до середини травня. Це без будівництва житла, – каже Сергій Іващенко. – Було дуже багато замовлень, потужні контракти з сільськогосподарськими виробниками, були передплачені замовлення. Коли почалось вторгнення, все зупинилось. Робили лише тетраподи. Але запаси матеріалів ми мали, ми завжди стараємось мати запаси. Десь у 20-х числах березня до нас почали звертатись сільськогосподарські виробники: то бетон треба, то ще щось, а усі заводи зупинились і не працюють. Було дивно: Харків обстрілюють а ми підлоги будемо бетонувати? Але ми почали видавати продукцію людям, потихеньку й на будівництво людей вивели. Тим паче, було розуміння, що потрібно «витягувати» матеріали зі складів, поки вони є, багато продукції було на складах у Харкові. І постачальники розуміли, що треба продавати все сьогодні, інакше завтра все просто може бути знищено, тож продавали по старих цінах. Але тут виникла проблема з Нацкомісією, яка заблокувала інвестиційний фонд – щоб бізнес не виводив кошти. Ми довели, що нам гроші треба на будматеріали, а не на виведення. Перший шок уже пройшов, ми розуміли, що йдуть військові дії, але коли від Києва російські війська пішли, стало зрозуміло, що поразки не буде.

Нас штовхали вийти на роботу дві речі:
– Дати можливість людям заробляти кошти, щоб годувати сім’ї,
– зобов’язання перед інвесторами, які вклали кошти у житло.

– Для мене усі покупці квартир – це інвестори, – уточнює Сергій Іващенко. – Вони інвестують кошти у майбутній проект і своїми коштами несуть усі ризики як будь-який підприємець. Наша компанія завжди намагалась бути надійним партнером. Я коли передаю власникам ключі від квартир, то завжди дякую за те, що довірили і інвестували у нас свої кошти.
Чи повернулись на підприємстві до звичайних об’ємів робіт – питання, звісно, риторичне.

– До 100 % об’ємів робіт ми однозначно не повернулись. Якщо взяти по заводу – то це відсотків 20-25 від того що було до вторгнення, потихеньку додаємо щомісяця. Що стосується будівництва, тут вивели на роботу 100 % людей, бо у нас проект по вулиці Європейській, який треба закінчити і здати цього року. І другий проект треба продовжувати, бо там і інвестори, і вкладники у довгобуд по Боровиковського чекають. Тим більше, що ми ще до нового року проплатили матеріали і постачальники нам їх доставили.

Житло для внутрішньо-переміщених осіб: купувати чи будувати

Ще у травні Кабмін визначив механізм викупу та будівництва житла з метою передачі для тимчасового проживання ВПО. Наскільки швидко можна збудувати житло і скільки є готових квартир зараз у підприємства, які вони можуть віддати на викуп?
– Мені б хотілось, щоб запрацювала програма викупу квартир для внутрішньо-переміщених осіб, людям же треба десь жити. Хоча я розумію, що це не зовсім реально: війна іде, кожен її день – це шалені витрати, бюджет України зараз дотаційний. Але думаю, що врешті-решт у державі ресурси відійдуть і на житло для ВПО. Швидше за все, це будуть кошти великих міжнародних грантових організацій. У мого підприємства зараз є майже готові квартири – їх можна викупати. Що стосується Програми будівництва – то у Полтаві уже затверджено 2 майданчики, де зведуть 6-поверхові будинки з ліфтами, внутрішніми роботами і меблями.

Бомбосховища у новобудовах – чи складно це втілити
Бомбосховища, які тепер стануть обов’язковими у всіх новобудовах – не є великою проблемою для будівельників. Адже, за словами Сергія Іващенка, бомбосховища передбачались у будинках і згідно старих будівельних норм. Мова не йде про протирадіаційне укриття. Насправді бомбосховищем може служити комфортний підвал або паркінг, тобто воно може використовуватись для інших цілей, проте у випадку «часу Ч» приміщення має бути готовим до прийому людей: у ньому має бути можливість підключення води, каналізації, електроенергії і вентиляції повітря.

Скільки часу займе будівництво нового житла для переселенців.
Чи реально збудувати у Полтаві на виділених ділянках житло для переселенців до Нового року – ні, не реально. Бо далеко не все залежить від бажання будівельників, є етапи будівництва, які потребують часу:

– Коли у графіку будівництва «малюють» 1,5 місяці термін проектування з експертизою з дозволом на будівництво, я просто сміюсь, – розводить руками Сергій Іващенко. – Ось давайте розглянемо цю ситуацію. Перший етап будь-якого будівництва, це геодезичні та геологічні вишукування. Для того, щоб отримати офіційні результати геологічних вишукувань на такому майданчику як Лазурний, треба місяць. «Робочку» без документів – чернетки для розрахунку фундаменту можуть дати за 15 днів. Тобто: бурять свердловини, беруть зразки грунту а потім іде випробування цих зразків у лабораторії – це 15 днів, і протягом цього часу проектувальники не можуть приступити до проектування фундаментів, не знаючи геології.

Далі – геодезичні вишукування. Щоб видати у чорновому варіанті без підписів, без нічого карту-п’ятисотку, їм потрібно днів 10-15. Для того, щоб провести проектування саме по собі, треба хоча б 2 місяці, це якщо дуже ретельно працювати над проектом.
Підходимо до експертизи. Зазвичай це місяць. І натиснути на експертів дуже складно, бо вони завжди незалежні і працюють зазвичай віддалено по договору підряду. Тут місяць, максимум до 20 днів можна скоротити.
Наступне – дозвіл на будівництво. Ще місяць. Отримати його важко також.

Власне, то все півбіди. Включивши адмінресурс можна деякі роботи «запаралелити». Але все одно не поженеш:
– Починаєш будівництво, у фундамент задавили палі, через 15-20 днів треба провести їх випробування: придавити, чи несе воно навантаження чи ні. Випробували – несе. Тоді починаємо «давити» увесь фундамент, якщо не несе, то вносять зміни у проект, збільшується їх кількість, глибина ітд – такі варіанти можуть бути. Тим більше на наших полтавських грунтах. Тож тут 21 день треба чекати.

Переходимо до будівництва, тут є мокрі процеси – кладка стін, шпаклівка, заливка підлоги – і все повинно висохнути. Якщо зараз ми у липні, то 2 місяці умовно проектування серпень-вересень і ми з будівництвом входимо у зиму. Осінню висихати воно не буде. Потім ще упоряджувальні роботи: шпалери ітд. Вони теж повинні висихати. Узимку цю вологу подіти нікуди, тож такі роботи треба виконувати у травні-червні, зараз треба клеїти обої, класти лінолеум і заносити меблі коли воно все висихає. Оптимальний варіант – купити уже зараз житло яке готове.

Подорожчають квартири чи ні?
Чи буде дорожчати житло – питання, яке цікавить багатьох. На жаль, немає жодних передумов, щоб квартири у новобудовах лишились з довоєнними цінами.

– Собівартість квартир зросла на 30 %. Уся логістика здорожчала дуже сильно: бо війна, не працюють порти і відсутня доставка морем багатьох матеріалів.

Ось давайте розглянемо:
Арматура. Основний виробник арматури – Криворіжсталь, яка працювала на вугільних печах. Вугілля – з Донбасу або з Казахстану. Зараз ні Донбасу, ні Казахстану немає, арматуру не випускаємо. Арматура може йти з Молдавії, Туреччини або Польші. Вартість буде вища однозначно плюс логістика. Поки що є українська арматура.
Газоблок ми поки що випускаємо, хоча є проблеми з вапном. Цеглу теж випускаємо. Цементні заводи працюють у нас потужні на західній україні плюс кривий ріг, з цим усе ок. Бетон, залізобетон ми можемо робити.
Вікна. Скло до початку війни ішло з росії та Білорусії. 100 % скла ішло звідти. Жодного заводу по виробництву скла в Україні немає. Тепер купуватимемо у Польші, Туреччині, Китаї. Ціни там, звісно, вищі.
Фурнітура: Китай або Європа.
Пластик – робимо в Україні, є виробництво у Дніпрі, але всередині пластика стоїть оцинкований профіль, його робили у Маріуполі, єдине в Україні потужне підприємство було там, цей профіль купували усі виробники вікон. Нині оцинкований профіль треба завозити з Європи, Туреччини або Китаю, причому логістика з Китаю сильно здорожчала ще до війни, а нині – ще більше.
Батереї опалення. Україна їх робить дуже мало, неякісно і дорого. Дешевше везти з Польщі, ще вигідніше було купувати у Китаї. Зараз з Китаєм стало складно, думаю, поляки будуть добре конкурувати з Китаєм.
Пластикові труби Україна практично не робить. Багато користуються китайськими – хоча вони не дуже якісні, не дуже хороші труби у Туреччині, а от у Чехії – 3 потужних виробники пластикової труби.
Каналізаційні труби. В Україні є підприємство, працювали на російській сировині, якість не дуже хороша. Тому – Польша, на її території 5 потужних виробників пластикових труб, у тому числі каналізаційних.

При такій ситуації на ринку будматеріалів у КВП ціни для інвесторів-покупців, які уже вклали кошти у будівництво, не міняли, хоча ціни звісно перерахували. Чи є пожвавлення на будівельному ринку – це видно неозброєним оком, якщо подивитись на стан будмайданчиків, де крани працюють, де – стоять.

– Багато будівельних компаній і досі не почали працювати і не думають за це. Думаю, хорошим поштовхом почати активно працювати був б великим викуп державою житла для переселенців, – каже Сергій Іващенко. – В даний момент ми готові віддати поки що вільні 27 квартир у Чутово, там новий житловий будинок готовий. У Полтаві на Європейській пара десятків квартир є, і у інших будівельників є квартири майже готові. Інша річ, що усі рахують по різних цінах і когось влаштовує та ціна, яку пропонують, когось – ні.

Полтава після війни може стати дуже привабливою для життя і бізнесу

Чи залишаться прибулі у Полтаві: і люди, і бізнеси? Як може змінитись наше місто після війни? На думку Сергія Іващенка: зараз Полтава дуже привабливе місто – і для життя, і для інвестицій.

– Ви помітили, скільки нових магазинів, кав’ярень відкрилось у центрі міста? Виробництва також досить активно до Полтави переїздять, не тільки з Харкова, а й з Харківської області, бо кому хочеться під обстрілами працювати? Сьогодні ти працюєш, а завтра твій бізнес разом з обладнанням і людьми перестріляли... На моє переконання, по закінченню війни буде «велике переселення» людей в Україні. Полтава може вирости у 2 рази. Місця де будувати – вистачає, стільки гнидників і хащ у Полтаві, що можна навіть не розширяючи межі міста будувати, просто упорядкувавши транспортно-логістичну структуру і будівництво.
Українці при виборі місця для «укорінення» після війни звертатимуть увагу на те, прилітало туди чи ні. Відновлювати згоріле житло у рідній прикордонній області, яку може неадекватний сусід знову обстріляти, чи почати все заново у Полтаві. На думку Сергія Іващенка, будуватимуть там, де не прилітало.

– На Донбасі міста взагалі вигоріли. Повертатись туди і відновлювати, чи почати все спочатку у Полтаві – над цим нині багато переселенців думає. У нас тихе місто, улітку зелене. Житло збудують, бізнес перенесуть. От тільки влада полтавська повинна працювати дуже сильно над цим – щоб сюди бізнес переїздив, шукати, запрошувати тих, хто коливається, давати допомогу, не створювати перешкод. Як наш Президент говорив про інвестнянь – так зараз міський голова має бути персональною нянею для підприємців, нічого в цьому страшного нема. Дуже б хотілось почути від очільника Полтави звіт – що він робить, щоб утримати переселенців-бізнесменів у Полтаві, скільки їх у нас, як їх стимулюють. Бо бізнес безкінечно стояти не буде, почне працювати, і може це зробити у Полтаві, потрібно тільки докласти зусиль!

Від редакції:

Після цього інтерв'ю мені захотілось дізнатись, а яка у Полтаві ситуація з залученням інвесторів і допомогою бізнесу. На сайті міської ради знайшла відповідний розділ "Для бізнесу та інвестора", що складається з десятка рубрик. На жаль, всі вони відповідають ось так:

А також нашій редакції цікаво, як бізнесу з інших регіонів у Полтаві, наскільки полтавські правила гри відрізняютсья від тих, що були у вас удома, з якими труднощами зіткнулись, яких успіхів досягли, напишіть нам: [email protected] - ми можемо про вас розповісти.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів

Автор: Тетяна Цирульник

Суспільство 04 липня 2022, 15:30

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції