Вчора
На щиті: Полтава провела в останню путь двох воїнів. ФОТО
14 липня 2023, 14:10 0
Сьогодні небо над Полтавою плакало, проводжаючи в останню путь двох воїнів, які віддали свої життя в боротьбі за цілісність і свободу України від російських окупантів.
Ще два наших земляка повернулися на щиті. Кляті рашисти забрали життя найкращих українців, на яких мало би триматися майбутнє нашої держави. Вони повернулись на щиті наші оборонці, особистості, гордість і честь нашої держави і Полтави.
Солдат Хлопонін Володимир Олександрович, 1972 року народження. Був призваний 7 березня 2023 року до доти охорони Полтавського об'єднаного міського центру комплектування та соціальної підтримки на посаду стрілець роти охорони. 7 травня переведений до військової частини А4007 на посаду номер обслуги мінометного розрахунку, мінометного взводу, мінометної батареї механізованого батальйону.
Виконуючи обов'язки військової служби, вірний військовій присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, загинув 7 липня 2023 року внаслідок штурмових дій з боку противника поблизу населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області.
У Володимира Олександровича залишилися мати, дружина, донька, близькі, рідні, друзі.
Солдат Шепелєв Олег Михайлович, 1967 року народження. З початком повномасштабного вторгнення 15 квітня 2022 року призваний Полтавським об'єднаним міським центром комплектування та соціальної підтримки до військової частини А1302 на посаду солдат-резерву 2-ї запасної роти.
Виконуючи свій військовий обов'язок, вірний військовій присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, помер 8 липня 2023 року у населеному пункті Орлівщина Дніпропетровської області.
В Олега Михайловича залишилися дружина, діти, рідні, близькі, друзі.
Митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір, у співслужінні духовенства Полтавської єпархії, звершив чин відспівування. Він розповів, що особисто був знайомий з полеглим Володимиром.
– Я не був знайомим з Олегом Михайловичем. Але я вірю, що це достойна людина, яка з самого початку, пішла захищати нашу країну. Але я знайомий був із Володимиром, який був у добровольчому формуванні спочатку, охороняв собор. Тоді собор, в перші місяці війни, був таким волонтерським хабом. Він забезпечував і охорону собору, допомагав волонтерам. І декілька місяців тому, не так давно, я з ним мав розмову і він з гордістю казав, що тепер він у збройних силах і він гордий, що має можливість захищати свої Батьківщину.
Згадують Володимира і волонтери «Полтавського батальйону небайдужих» та його побратими.
– Володя з перших днів широкомасштабного вторгнення охороняв Собор. Його пост був біля знаку «І love Poltava». Він виходив щодня, а перші місяці і щоночі. Добряк, якого ще варто пошукати. Ідейний. Підходиш до Собору і шукаєш очима де він, тому що Володя точно є і посміхаючись привітається з тобою. Але ця клята війна... – згадує полеглого воїна Наталія Гранчак.
– Володимире, дякую за те, що оберігали нас тут в Полтаві на Соборі з перших днів повномасштабного вторгнення, і що продовжили це робити на передовій! Дяка за Вашу відданість, гостре відчуття справедливості та людяність, навіть за наші часом сварки дякую, бо Ви завжди намагалися все тримати під контролем! Пекуче відчуття прощання... – поділилася емоціями Юлія Городчаніна.
– Володя з перших днів прийняв для себе рішення стати на захист Вітчизни, хоча міг легко відкосити від мобілізації, він міг приносити велику підтримку тут в тилу, але коли підняли питання хто хоче добровільно стати на нуль в Авдіївці він перший підняв руку... Володимир, я пишаюсь що ми с тобою були в гарних відносинах, ти назавжди до себе залишив велику повагу в моїй пам'яті, незважаючи на те що наше ДФТГ було розформоване, ми разом виконали важливе завдання у нашому місті у лютому-квітні 2022 року... Царство небесне Герою, – написав Юрій Зимогляд.
Про те, яким був Олег Шепелєв, розповіла його донька Любов:
– Тато загинув 8 липня у військовому таборі під Орловщиною Дніпропетровської області. Я так розумію, що в нього не витримало серце, я ще не бачила експертизу. Він дуже переживав за це. Там помирали його друзі, помирали нові знайомі. Він був призваний у квітні, що майже на початку війни. Спочатку він сам хотів піти добровольцем, але його не взяли, сказали, що почекайте. Потім вже призвали його, він пішов. Він каже, який сенс мені кудись тікати, якщо тут мої батьки, тут мої рідні, тут моя сім'я, хто буде їх захищати?
Донька розповіла, що Олег Михайлович дуже любив Полтавщину, полюбляв рибалити, мріяв, що в нього буде будиночок біля річки.
– Також в нього були дуже золоті руки. Він міг все робити. І будинок побудувати, і електрику в ньому зробити – все він міг робити. Тобто, все, що не потрібно, я знаю, що батько зробить, він може. Я відчувала себе улюбленою донечкою, і я пам'ятаю, коли була маленькою, він підкидав мене. Він завжди казав, що він мене дуже любить, і я це відчувала.
Воїнів з усіма військовими почестями поховали в секторі почесних поховань на кладовищі Полтави.
Читайте також: Врятував сотні житті: полтавцю Юліану Матвійчуку просять присвоїти звання Героя України
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь