«На могилі горілка – радянсько-язичницький обряд», – Архієпископ Федір про «поминальний понеділок»

1. >
2. Суспільство >
3. «На могилі горілка – радянсько-язичницький обряд», – Архієпископ Федір про «поминальний понеділок»

Архієпископ Федір - фото із соцмережі

Проводи, або ж Поминки, які відомі в народі ще як «поминальний понеділок», – це понеділок через тиждень після Великодня. Саме в цей день традиційно українці збираються на кладовищах, аби пом’янути померлих родичів.

– Родичі мого чоловіка поховані під Полтавою на сільському кладовищі у Поповому. Мої ж – на Західній Україні, тому не маю змогу щороку туди їздити. Коли ми збираємося з родиною на кладовищі, аби пом’янути померлих, то веземо з собою невеличкі паски, цукерки, аби лишити на могилках – «пригостити» померлого, – розповідає полтавка Галина. – Також у селі Поповому на кладовищі стоїть багато столиків, де ми із односельцями поминаємо: хто хоче, той може випити і закусити.

Коли звернути увагу на поведінку людей на кладовищі тепер, можна помітити, що так робить більшість, – лишає щось на могилці для родичів, а потім йде з іншими «поминати», хоча насправді це нагадує більше застілля на кладовищах.

А чи можна їсти й пити на кладовищах? Про це та про інші традиції пов’язані з цим днем розповів архієпископ Полтавський та Кременчуцький Федір.

– «Поминальним понеділком» називається в церковному уставі Радониця, від слова радіти, бо пов’язана із вшануванням Воскресіння Сина Божого і перемогою над смертю. За тим же церковним уставом це поминання має звершуватися у вівторок, але в Україні щодо цього існують різні традиції, – коментує Владика. – Поминання померлих в Православній Церкві засноване на вірі у те, що людина після смерті не зникає, не перестає бути. А також на заповіді про те, що ми маємо молитися один за одного. Головною «рушійною силою» у цій справі є любов. Молитва - це справа милосердя і наш християнський обов’язок!

Тож як правильно з погляду церкви провести «поминальний понеділок»?

Ранок цього дня має початися у храмі, куди прихожани приходять, щоб помолитися на Літургії чи панахиді, при чому імена людей, за яких моляться, треба написати у записці.

Не у всіх вдається потрапити у храм напередодні відвідин кладовища, бо, наприклад, родичі похоронені далеко. У такому випадку необхідно дочекатися священика з ближнього храму на кладовищі, куди ви приїхали, а потім із ним разом помолитися.

Опісля відвідин храму вже можна їхати на кладовище, аби «відвідати» померлих. Правильно було б у цей час теж молитися.

Щодо того, пити чи ні на кладовищі, архієпископ Федір висловився так:

– Цей звичай не має нічого спільного з церковним поминанням спочилих! Його походження, мабуть, язичницьке, а швидше – радянське (атеїстичне), коли молитву витісняли звичаєм «вип’єм да памянєм». Тому, якщо ви православний християнин і цивілізована людина – не слід цього робити.

Тож коли ви опиняєтесь на кладовищі у «поминальний понеділок» – не варто там влаштовувати застілля. Краще наготувати страви, продукти та віддати їх в якості милостині багатодітним та малозабезпеченим родинам чи занести в храм – тоді це сприйметься як дар потребуючим людям з проханням молитов за душу спочилого.

Українці часто лишають на могилі паску, яйця з цукерками. Можуть навіть налити «стопку горілки». Щодо пасок, яєць і цукерок – це не християнський, але допустимий звичай. Бо найчастіше ці продукти збирають діти з малозабезпечених родин, роми або безхатченки. Тому це також можна розглядати як милостиню.

– Не слід ставити на могилу горілку із шматочком хліба, Це радянсько-язичницький обряд, – коментує Архієпископ. – Стосовно пластикових вінків і квіток зазначу наступне: якщо ми прагнемо стати висококультурним народом, то краще принести живу квітку, висадити багаторічну рослину чи деревце, зав’язати рушничок матеріалу, а не забруднювати навколишнє середовище пластиком.

Читайте також: У Полтаві Поминальний понеділок оголосили вихідним днем

Автор: Ярослава Фоніна