На щиті: Полтавщина втратила на війні ще дванадцятьох воїнів

1. >
2. Суспільство >
3. На щиті: Полтавщина втратила на війні ще дванадцятьох воїнів

Війна забрала життя ще дванадцятьох воїнів з Полтавщини. Трагічні новини повідомили в громадах, звідки воїни були родом.

2 лютого, у Міському палаці культури відбулося прощання з Супруном Віталієм Вікторовичем. У 36-річного воїна залишились батько, дружина та син.

Віталій Супрун був призваний на військову службу під час мобілізації 10 березня 2022 року Кременчуцьким РТЦК та СП, служив головним сержантом.

Загинув воїн 26 січня 2024 року виконуючи бойове завдання по захисту України, її суверенності та територіальної цілісності, відданий Військовій присязі та Українському народові, в районі населеного пункту населеного пункту Новокалинове, Донецької області.

Панахиду за загиблим бійцем відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали воїна на Свіштовському кладовищі поруч з іншими військовослужбовцями, які загинули в російсько-українській війні.

3 лютого Великобагачанщина провела в останню дорогу Олещука Сергія Анатолійовича.

Сергій Анатолійович народився 18 липня 1993 року в м.Зеленодольськ Апостолівського району Дніпропетровської області. Згодом сім’я перебралася до с.Миколаївка Зачепилівського району Харківської області.

У 2017 році родина Олещуків перебралася до с.Степанівка Великобагачанської громади.

20 лютого 2023 року мобілізований до лав ЗСУ. Всі чоловіки родини Олещуків – батько Анатолій і його сини Сергій та Ігор стали на захист України, виборюючи її незалежність та цілісність.

Радіотелефоніст стрілецького взводу стрілецької роти, солдат Сергій Анатолійович Олещук загинув 26.01.2024 року на Донеччині від ракетного удару противника в районі виконання бойового завдання, відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, за Україну, її свободу і незалежність.

30 січня Лохвиччина провела у засвіти померлого військовослужбовця, підполковника Олександра Шупика. Воїн помер під час військової служби.

Олександр Шупика народився 6 лютого 1964 року в с. Пісочки. Закінчив школу і, обравши для себе професію, вступив у військове училище. Маючи за плечима 20 років військової служби, пішов на заслужений відпочинок. Після служби в 17 танковій бригаді міста Кривий ріг по контракту призвався в армію, був учасником АТО. Коли розпочалося широкомасштабне російське вторгнення Олександр Іванович продовжив службу в 151 мотострілковій бригаді на посаді заступника начальника штабу батальйону. На превеликий жаль, вранці 29 січня 2024 року, Шупик Олександр Іванович раптово помер.

У військовослужбовця лишилися дружина, донька, онука.

1 лютого Горішньоплавнівська громада попрощалася з воїном Поздняковим Олексієм Миколайовичем, який загинув на російсько-українській війні захищаючи незалежність України.

Старший солдат Збройних сил України Поздняков Олексій Миколайович народився 27 березня 1987 року в місті Комсомольську. У 2002 році після закінчення 9 класів загальноосвітньої школи №1 продовжив навчання в Комсомольському професійному будівельному ліцеї, де отримав професію машиніста автокрана. Із 2005 по 2018 рік працював на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті за спеціальністю. Одночасно навчався в Комсомольському політехнічному коледжі, де здобув кваліфікацію механіка. У 2006-2007 роках проходив строкову військову службу в лавах Збройних сил України. Потім також працював на підприємстві «Рижівський гранітний кар’єр» і ТОВ «Феррострой» машиністом автокрана.

20 червня 2023 року був мобілізований на російсько-українську війну.

25 січня 2024 року вірний військовій присязі в бою за Україну старший стрілець парашутно-десантного батальйону старший солдат Збройних сил України Олексій Поздняков героїчно загинув у районі населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області.

Позднякова Олексія Миколайовича поховали з почестями в Горішніх Плавнях на території військового меморіалу «Їхні імена будуть жити вічно».

2 лютого на міському кладовищі Горішніх Плавнів попрощалися із загиблим воїном солдатом ЗСУ Рискалем Русланом Анатолійовичем.

Народився Руслан 11 вересня 1995 року в місті Комсомольську. Після закінчення 9 класів НВК імені Л.І.Бугаєвської навчався в Комсомольському професійному будівельному ліцеї, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів, водія автотранспортних засобів категорії «С». У 2014-2015 рр. працював на Єристівському гірничо-збагачувальному комбінаті. Потім на підприємстві «Рижівський гранітний кар’єр». Із 2021 року працював у Комунальному підприємстві «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства». Цього ж року Руслан розпочав заочне навчання в Політехнічному коледжі Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського за спеціальністю «Автомобільний транспорт».

2 квітня 2022 року був мобілізований на російсько-українську війну.

18 січня 2024 року під час виконання бойового завдання гранатометник аеромобільної роти солдат Збройних сил України Руслан Рискаль був тяжко поранений у населеному пункті Білогорівці Луганської області. 27 січня 2024 року у Вінницькому військовому госпіталі від уражень, несумісних із життям, Руслан відійшов у вічність.

Рискаля Руслана Анатолійовича поховали з почестями в Горішніх Плавнях на території військового меморіалу «Їхні імена будуть жити вічно».

30 січня 2024 року героїчно загинув, захищаючи територіальну цілісність України під час агресії військ російської федерації в районі населеного пункту Дворічна, Куп’янського району, Харківської області, вірний син та відданий захисник Батьківщини – Матяш Олександр Петрович.

Олександр проходив військову службу з 03.12.2022 року і був солдатом.

У полеглого воїна лишилися мама та сестри.

Поховання Олександра Матяша відбудеться 05.02.2024.

Учора, 4 лютого, Котелевська громада попрощалась із полеглим земляком, солдатом Віктором Зайцем.

Народився він 3 червня 1973 року в Котельві. Після закінчення 5 селищної школи вступив до Котелевської філії Зінківського СПТУ 41 і став трактористом. Працював у ТОВ «Агрофірма "Маяк"».

Коли постало питання захисту країни, він не вагаючись добровільно, в перших лавах, як в 2014 році, так і в 2022 році, став на оборону незалежності та суверенітету України.

Служив санітарним інструктором медичного пункту 3 механізованого батальйону.

Його життя обірвалося 21 січня 2024 року під час штурмових дій ворога поблизу Синьківки, що на Харківщині. Він загинув, виносячи з поля бою побратима.

Поховали воїна на Миколаївському кладовищі у його рідній Котельві.

30 січня, Решетилівська громада провела в останню путь Олександра Хлистуна.

Воїн після закінчення школи та військової служби працював у колгоспі ім. Щорса, пізніше у ТОВ СП «Нібулон», а останні роки слюсарем по ремонту в ТОВ «Сухорабівське». У вересні 2023 року приєднався до Лав Збройних Сил України, щоб виконати свій громадянський обов'язок.

Життя старшого сержанта, командира мінометного розрахунку мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону обірвалося 21 січня 2024 року в районі н.п. Мирноград Донецької області внаслідок ракетного обстрілу.

Поховали Героя на сільському кладовищі з усіма військовими почестями.

При виконанні бойового завдання, під час воєнних дій на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони в с.Богданівка Бахмутського р-ну Донецької обл. загинув смертю хоробрих стрілець 143 окремої піхотної бригади – Зуй Володимир Владиславович.

23 січня 2024 року Воїн отримав несумісні з життям поранення при відсічі збройної агресії російської армії.

Воїн був родом з села Покровська Багачка Хорольської громади.

Мачухівська територіальна громада втратила, ще одного вірного сина України, патріота, солдата – розвідника, відданого Захисника України. 12.07.2023 року під час виконання військового обов’язку загинув Горбенко Андрій Юрійович, 25.03.1985 року народження.

В 1992 році пішов до першого класу Полузірської загальноосвітньої школи. В 2001 році вступив до Полтавського професійно-технічного училища. Після закінчення працював механізатором у Новосанжарській сільгосптехніці. Потім також механізатором в селі Полузір'я. Служба в Збройних Силах України проходив у Запоріжській області, місто Мелітополь.

Після армії працював у Полтавському СЗО.

З перших днів вторгнення російського агресора пішов добровольцем. Бойові завдання виконував у найгарячіших точках, виборюючи мир та захищаючи Україну.

У героя залишилися мама, брати та сестра.

23 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, загинув воїн з Хорішок Козельщинської громади Олег Снідченко.

У неділю, 4 лютого 2024 року, у Кобеляках відбулося прощання із Михайлом Олександровичем Сабадирем.

Сабадир Михайло Олександрович народився 1 жовтня 1972 року. По закінченню Кобеляцької загальноосвітньої школи № 1 здобував професію трактористу у тодішньому СПТУ № 43.

Проходив військову строкову службу у танкових військах. По закінченню якої працював на Кобеляцькому цегельному заводі.

24 лютого 2022 року був призваний захищати рідну землю. Під час виконання бойового завдання під Бахмутом отримав контузію, яка призвела до втрати слуху. Медичною комісією було прийнято рішення про списання з військової служби. Та Михайло Олександрович добровільно залишився у частині. Долучився до ремонту військової техніки, зосереджуючись зокрема на танках. З часом знову повернувся на передові лінії фронту, де був кулеметником стрілецького взводу. Разом з побратимами визволяв Оріхове, Роботине та інші населені пункти України.

Під час виконання бойового завдання по захисту територіальної цілісності та суверенітету України внаслідок скиду ворожого дрона 11 січня 2024 року Сабадир Михайло Олександрович загинув поблизу н.п. Новодарівка, Гуляйпільського району на Запоріжжі.

У Захисника залишилися син, сестра та племінники.

Перестало битися серце Пасічника Романа Григоровича, тракториста-машиніста Полтавазернопродукту, самовідданого захисника, людини з великою і світлою душею.

Роман помер у Київській клінічній лікарні, куди потрапив 26 січня після ворожого обстрілу позицій у м. Мирноград Донецької області. На жаль, отримані тяжкі опіки тіла виявилися не сумісними із життям Героя.

Сиротами залишилися син Денис та донька Катерина, які кілька днів тому втратили і матір.

Вічна пам'ять і слава захисникам України!

Читайте також: В Авдіївці загинув житель села Онішки Сазонюк Валентин

• #загинув
• #новини Полтавщини
• #війна