У Полтаві презентували книгу про маленьку художницю Сашу Путрю

07 жовтня 2016, 13:38 0

Лідія Віценя і Вікторія Ємець, мама Сашеньки. Фото Ольги Матвієнко

Учора, 6 жовтня, у Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка (Галерея мистецтв) презентували книгу Лідії Віцені «Прости за все… Одинадцять сходинок у вічність».

Художньо-документальна повість про талановиту дівчинку, якій через тяжку хворобу судилося прожити так мало, – друге, доповнене, видання, яке вийшло друком у видавництві «Дивосвіт». Робота письменниці, публіциста, заслуженої журналістки України Лідії Віцені удостоєна обласної премії імені І. П. Котляревського та як соціально значущий проект опублікована за підтримки Полтавської обласної державної адміністрації й Полтавської обласної ради.

Перше видання побачило світ двадцять один рік тому. Маленьку книжечку під назвою «Сашенька», каже письменниця, видав Фонд підтримки талановитих дітей, який заснував Анатолій Кукоба. Втім із часом в авторки виникло бажання свою роботу доповнити, адже з’являлися нові факти, батько Саші приносив нові матеріали, й Лідія Миколаївна розуміла, що несказаного залишається багато і роботу треба продовжувати.

Друге видання опублікувати було непросто. Тож батько Саші, Євген Путря, знайшов видавця з Росії, і книга вийшла російською мовою.

– Ішов час, з’являлися нові матеріали, і мені трошки дошкуляло, що книжка опублікована російською, і все-таки хотілося видати її українською. Саме тоді Ганна Грибан запропонувала надрукуватися в її видавництві. Але не так просто це все сталося – книжка лежала дев’ять років. Кілька разів її підтримували на засіданнях експертної ради з видавництва соціально значущих видань, але не складалося, – розповідає Лідія Миколаївна.

Востаннє роботу підтримали 2013 року, коли в Україні розпочалися буремні події, тож авторка вже й не сподівалася, що третє видання вийде друком.

Ця книга має іншу назву – «Прости за все… Одинадцять сходинок у вічність». Читачу в ній розповідають, як маленька людина уявляє саму себе у цьому світі від 1977 до 1989 року. У третьому виданні авторка додала цитати зі щоденників батьків, листи від сестри Саші Валерії та записки-факти Євгена Путрі про основні події, які допомагають відразу зануритися в той час.

– Я розуміла, що матеріалу додалося дуже багато, і суть, акценти змінилися. І той вірш Бориса Олійника «Ти прости нас, дівчинко», і те «прости», яке перегукувалося з Сашиним «Прости за все». (Коли вона відходила, то просила простити їй, бо знала, що завдала болю рідним людям). І я розуміла, що назва має бути іншою, – каже Лідія Віценя.

Тож назвою стала остання фраза дівчинки та одинадцять сходинок у вічність, як одинадцять прожитих років.

Про авторку та книгу присутнім на зустрічі розповіла ведуча Ганна Радько. Осягнути весь космос маленької особистості, яка народилася у сім’ї двох митців – художника та музиканта – допомагав відеоряд робіт Сашеньки.

Лідія Миколаївна розповідає, вражало найбільше те, що дівчинка мислила дуже по-дорослому. Розуміння сенсу життя маленької художниці близьке письменниці:

– Це якась спорідненість душ і якась упевненість, що ми сюди справді приходимо не просто так, не за власним бажанням й існує доля, існує призначення і якісь дуже високі стосунки між людьми.

Не матеріалістам, але й не ортодоксам у вірі, за визначенням авторки, адресується книга. У ній ідеться про, швидше, метафізичні, а не просто родинні зв’язки, тут роздуми про життя й вічність й про те, що душа завчасно обирає тіло та шлях для власного розвитку.

І в це легко віриться, адже й про свій прихід на Землю Саша Путря сповістила батьків сном за рік до свого народження, розповідає мама художниці Вікторія Ємець.

Вікторія Леонідівна повідала гостям заходу про роботи Сашеньки та її батька, експоновані в залі.

Багато з картин Євгена Путрі написані після пророчих снів, у яких донька розповідала йому, як там, за межею.

Саша ж любила зображувати людей і тварин. На її малюнках – прихистки для тварин, магазини з продуктами для котиків і песиків, але разом із тим є недитячі тривожні теми. Маленька художниця зображувала будинки, червоні від заграв вибухів, підземні споруди, схожі на бомбосховища. Передчуття катастрофи було притаманне її творчості, як і в інших митців у літературі та кінематографі.

– Я вважаю, що це важливо не лише для Полтави, а й для світової спільноти, оскільки ростуть діти. Книга дає можливість молодому поколінню познайомитися з творчістю доньки. Оскільки у нас контакти не лише в Україні, а й за кордоном, то й там теж знатимуть про Сашеньку, – каже мама Саші Вікторія Ємець.