Cьогодні
Миргородщина втратила на війні шістьох земляків-військовослужбовців
10 жовтня 2026, 14:00 0
Миргородщина знову в жалобі через втрату захисників України. Війна забрала життя шістьох земляків-військовослужбовців, які стали на захист рідної землі. Громади схиляють голови у скорботі та висловлюють щирі співчуття родинам полеглих Героїв.
В Гоголевому попрощалися із Захисником України Вадимом Чіхраком, який героїчно загинув 5 січня 2025 року на Покровському напрямку.
Майже два роки рідні, друзі, вся Гоголівська громада щиро сподівалися на втішну звістку про воїна, та, на жаль, нещодавно ДНК-експертиза підтвердила його загибель.
Вадим Михайлович Чіхрак народився 22 квітня 1997 року. Закінчивши Полтавське професійно-технічне училище №23, здобув професію автослюсаря. Але юнак марив професією військового, тому у 2018 році став солдатом строкової служби. Після демобілізації Вадим уклав контракт зі Збройними силами України. У 2019-2021 роках брав участь в АТО. Мав звання старшого солдата.
Повномасштабне вторгнення зустрів у Краматорську і далі захищав державу на Донеччині. Там він і прийняв свій останній бій.
3 жовтня у Заводському попрощалися з полеглим захисником Віталієм Михайлицем.
Михайлець Віталій Олександрович народився 15 травня 1987 року на Харківщині. Там він закінчив школу. Після завершення строкової служби влаштувався на роботу до Лохвицького цукрового заводу.
У 2014 році був призваний для участі в антитерористичній операції на сході України, де продовжив службу у підрозділі ППО.
За мужність і відвагу був нагороджений орденом «За мужність», а також відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
У квітні 2016 року Віталій повернувся додому.
З початком повномасштабного вторгнення росії, 24 лютого 2022 року, Віталій без вагань став на захист своєї Батьківщини.
Спочатку Віталій проходив службу у бригаді артилеристів, де отримав поранення. Після лікування був переведений на посаду водія-сапера інженерно-саперного відділення, де продовжив службу до останнього дня свого життя.
Навіть в останні миті свого життя Віталій поспішав на допомогу побратимам. Саме під час виконання бойового завдання його життя обірвалося. 29 вересня 2026 року, рано-вранці, Віталій Михайлець загинув унаслідок удару ворожого FPV-дрона-камікадзе на Донецькому напрямку.
Війна знову принесла біль і скорботу в серця жителів Комишнянської громади. На щиті повернувся земляк, житель села Попівка — Олександр Микільченко, 1979 року народження.
Олександр став на захист України, її свободи, незалежності та територіальної цілісності. Ціною власного життя він виконав свій громадянський і військовий обов’язок, залишившись вірним Україні до останнього подиху.
Прощання з Олександром Микільченком відбулося 5 жовтня у селі Попівка біля пам’ятного хреста «Борцям за волю України».
8 жовтня, Лохвицька громада провела в останню земну дорогу Захисника України Німченка Сергія Михайловича.
Сергій народився 23 січня 1980 року у Лохвиці. Вчився у Лохвицькій ЗОШ #3. Тут минули його дитинство та юність, звідси розпочався його життєвий шлях.
Вищу освіту здобув у Полтавському національному політехнічному університеті за спеціальністю "Нафтогазова інженерія та технології", якій закінчив у 2021 році.
Своє професійне життя Сергій пов’язав із нафтогазовою галуззю. Із 1999 року працював у Полтаві в АТ «Укргазвидобування», де до 2023 року був помічником бурильника.
У 2023 році Сергій добровольцем став на захист України. Проходив військову службу, брав участь у бойових діях, виконував бойові завдання. Через стан здоров’я після їх виконання був переведений для подальшого проходження служби до 2-го відділу Миргородського РТЦК та СП.
7 жовтня його серце зупинилося.
9 жовтня, Сенчанська громада у глибокій скорботі схилила голови, проводжаючи в останню дорогу мужнього Захисника України — Копотілова Сергія Анатолійовича.
Сергій Анатолійович народився 28 листопада 1980 року. З 2011 року проживав у селі Корсунівка, де створив родину. Був людиною з великим серцем і золотими руками. Працював у місцевих агрогосподарствах, а з 2018 року - пожежним-рятувальником Вирішальненської МПО.
Він добре знав, що означає захищати Батьківщину, адже у 2015–2016 роках проходив службу в зоні АТО. Коли ворог знову став загрожувати Україні, досвідчений воїн без вагань повернувся до лав Збройних Сил України.
26 серпня 2024 року Сергій Копотілов був призваний на військову службу за мобілізацією. Солдат, водій штурмового відділення військової частини, він мужньо виконував свій військовий обов’язок та до останнього подиху боронив рідну землю.
25 січня 2025 року під час виконання бойового завдання життя відважного Воїна обірвалося.
10 жовтня жителі Миргородської громади провели в останню земну дорогу мужнього воїна, вірного сина України – старшого солдата Вячеслава Володимировича Репіча.
Вячеслав Володимирович Репіч народився 21 березня 1981 року в місті Миргороді. Його дитячі та юнацькі роки минули у селі Дібрівка, де він зростав у родинному теплі. Із ранніх років Вячеслав захоплювався технікою, що згодом визначило його професійне покликання.
Після закінчення Дібрівської загальноосвітньої школи він здобув професію водія у ПТУ №44 міста Миргорода. Згодом пройшов строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. У цивільному житті обрав нелегку, але відповідальну справу – працював водієм-далекобійником.
У 2002 році Вячеслав створив міцну родину. Разом із дружиною виховував двох синів. Для найближчих він завжди був надійною опорою, турботливим батьком, люблячим чоловіком – людиною честі, відкритої душі та слова, на яку завжди можна було покластися.
У березні 2022 року він добровольцем став до лав 116-ї окремої бригади територіальної оборони. Згодом продовжував службу у 831-й бригаді тактичної авіації, а пізніше був переведений до складу 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура», де виконував обов'язки старшого стрільця-оператора.
Пройшовши горнило боїв, Вячеслав Володимирович дістав поранення, проте після лікування та реабілітації без вагань повернувся на передову до своїх побратимів.
23 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на північно-західному напрямку старший солдат Вячеслав Репіч прийняв свій останній бій. Понад рік воїн вважався зниклим безвісти. Увесь цей час рідні, друзі та вся громада плекали надію, однак за результатами ДНК-експертизи було підтверджено загибель. Воїн до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, своїм побратимам і рідній землі.
Вічна пам’ять і слава!
Читайте також: Не витримало серце: У Кобеляцькій громаді попрощалися із Захисником України Ігорем Дриждом
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь