У Полтаві запалили свічки в пам’ять загиблих під Іловайськом. ФОТО

1. >
2. Суспільство >
3. У Полтаві запалили свічки в пам’ять загиблих під Іловайськом. ФОТО

Фото Ольги Матвієнко

Пам’яті загиблих та зниклих безвісти – у Полтаві 28 серпня відбувся меморіальний захід на вшанування тих, хто три роки тому не повернувся з полів під Іловайськом.

Іловайська трагедія – відрита рана на серці України. Таких ран багато і вони ще довго нагадуватимуть про себе. Проте саме ті події серпня 2014 року стали точкою неповернення у війні з країною-агресором Росією.

– Так, дійсно, трагедій багато, але саме Іловайська – підступна, ту, яку не можна було допускати. Є правила ведення війни. І те, як ними знехтували, – не повинно забуватися, – зазначила Оксана Йосипенко, – режисер обласних заходів Полтавської ОДА, режисер театру ляльок. – Сьогодні ми ще раз пробуємо об’єднати усі конфесії, усі спілки, воїнів АТО, батьків загиблих та тих, хто пропав безвісти, у хвилині мовчання, хвилині пам’яті.

На площі перед облдержадміністрацією зібралися близько двох сотень людей – військовослужбовці, родини загиблих, волонтери, небайдужі полтавці, представники влади і духовенства.

У руках тримали свічки та квіти, які потім піднесли до постаменту меморіалу Пам’яті загиблих в АТО полтавців. На народному пам’ятнику портрети трьох бійців, які не повернулися з Іловайського котла – Антона Цедіка, Олександра Горячевського, Олександра Мочалова.

Батьки, як зараз, пам’ятають останню розмову з сином, останнє повідомлення, отримане вже з-під обстрілів або за лічені години або й хвилини до того, як почався рух «зеленим коридором» і обстріл його російськими найманцями.

Живі спогади про ті страшні дні й у безпосередніх учасників – службовців 8 окремої санітарної роти, яка брала участь в евакуації поранених та вивезенні тіл загиблих.

– Нас оточили російські найманці. Навколо пекло – палаюча техніка, перевернуті і спалені машини, танки з відірваними баштами і тіла, сотні скалічених тіл. Вийшли на розстріляну колону, машини вряд і знову тільки трупи на узбіччі. У борозні два лейтенанти обійнялися і лежать, ніби прикривають один одного. Гранати розкидані, зброя, різне армійське начиння. Усе як у страшному сні. Вантажівка швидко наповнилася тілами, а їх все носили і носили, збирали рештки. Від запаху паморочилося в голові. Ніс на собі хлопця кілограмів 120, на спині напис «Донбас», років 20-25, і думав: скільки діток міг би мати, – згадує Олександр Таран, водій санітарної машини 8 ОМСР.

І він, і його побратим Ігор з позивним «Паровозик» переконані, що ті цифри, які зараз називають за результатами офіційного розслідування, значно занижені.

– Страшно розповідати про ті події. Ми вивезли дуже багато загиблих. Батьківщина говорить, що їх там 400, але я з цим не згоден, – говорить Ігор. – Усі, хто там був, скаже, що це брехня. Їх там було значно більше, тисячі, бо жоден морг так не смердить, як там смерділи поля.

Підтримати своїми піснями полтавців цього дня приїхала співачка і волонтерка Христина Панасюк. Її за щирі слова і музику, які вона безстрашно везе до військових на передову, називають «голубом миру» та «серцем, що б’ється в камуфляжі». Саме Іловайська трагедія спонукала дівчину до того, що потрібно більше допомагати, більше підтримувати тих, хто боронить країну.

– Іловайськ для мене – це такий згусток болю. Тоді я ще не їздила на Схід і навіть не могла уявити, що поїду. Але мамина подруга, медик, розповідала після тих подій, як вони три дні пішки виходили з оточення, про сотні й сотні вбитих, поранених. Назавжди запам’ятала цю розповідь про те, що ми тоді не були готові бачити – ні ми, ні медики, ні бійці, які знаходилися безпосередньо там, – пояснює Христина Панасюк.

Зараз за плечима співачки сотні концертів у зоні так званої АТО, тонни відвезеної волонтерської допомоги.

– Ніколи не подумала, що напишу стільки пісень про війну. Але після першої пісні «Дай, Боже, сил нашим солдатам» почала отримувати листи від військовослужбовців із різних куточків Донецької та Луганської областей з проханням написати про той чи той підрозділ, написати, аби підтримати матерів, дочок. І це надихало. Потім почалися поїздки. І часто пісні народжуються прямо в потязі дорогою додому.

В одній із пісень Христина Панасюк співає: «Я не втомилась, сили я маю…» І говорить, що так і в житті – ми не маємо права на втому, адже тисячі захисників попри втому, й удень, і вночі, тримають рубіж.

Довідка:
Офіційно, за даними СБУ, в Іловайську загинули 366 українських військовослужбовців, ще 158 вважають зниклими безвісти.

Автор: Ольга Матвієнко