Про незламну «козацьку матір» Оксану Мешко

1. >
2. Суспільство >
3. Про незламну «козацьку матір» Оксану Мешко

Оксана Мешко. Фото – static.gazeta.ua

Нині вулиця в Полтаві, яка називалася Клари Цеткін, перейменована на Оксани Мешко. Хто ця жінка, читайте далі.
Наша землячка Оксана Мешко 85 років чинила спротив цілій імперії зла спочатку для самозахисту, а потім стала організаторкою цілеспрямованої боротьби за права людини і свого народу, відомої в нашій історії як гельсинський рух. Оксана – одна з найвизначніших діячок українського національно-визвольного руху 60-80-х років минулого століття.
Історія її родини – приклад нищення українства окупаційною російською владою, – про це вона сама оповідає в написаному ще в другій половині 70-х років автобіографічному нарисі «Між смертю і життям».

Дитинство

Народилася 30 січня 1905 року в селі Старі Санжари в багатодітній родині малоземельних селян, із козаків, які ніколи не були кріпаками, а тому зберегли козацький дух. Її батька, відомого садовода Якова Мешка, серед інших односельців комуністи взяли заручником («відповідальником») за невиконання волостю продовольчої розкладки, розстріляли 1920 року на Холодній горі в Харкові. Старший брат, 17-річний Євген Мешко, – активний учасник «Просвіти», воював у повстанському загоні отамана Івана Біленького і загинув у Булановому лісі поблизу Старих Санжар. Родину Мешків комуністи вигнали з рідного дому, реквізували худобу і все більш-менш цінне майно. Сестри Віра і Катерина та брат Іван розбрелися по світу.
Навчання, заміжжя та чергові випробування долі

1927 року Оксана Мешко вступає на хімічний факультет інституту народної освіти в Дніпропетровську. За час навчання її декілька разів відраховують з інституту «за соцпоходження», але щоразу Оксана виборювала поновлення й 1931 року завершила навчання.

Нова біда постукала у двері, коли Оксана під час навчання в Інституті народної освіти поєднала свою долю з викладачем Федором Сергієнком, колишнім членом УКП (Української комуністичної партії). Після арешту чоловіка, Оксана забрала старшого сина й поїхала до Тамбова, де вже прижився її Федір, згодом привезла туди й другого сина. Планували замкнутися в родинному колі, але застала їх війна, що одразу забрала первістка – одинадцятилітнього Євгена – він загинув під час бомбардування.

У травні 1944 року Оксана Яківна повернулася з сином Олесем у Дніпропетровськ і застала там саму неньку Марію. Інвалідом повернувся чоловік із війни, а 1946-го прибилася з Рівненщини старша сестра Віра – а з нею й нове нещастя.

Перший арешт

Уперше Оксану Мешко заарештували в лютому 1946 року. Їй та її старшій сестрі Вірі (у заміжжі Худенко), чий син був репресований за участь в УПА, висунули безглузде звинувачення: начебто сестри мали намір учинити терористичний замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова.

Допитували 21 ніч поспіль, а вдень не давали спати. Через сім місяців сестрам позаочі винесли вирок: по десять років виправно-трудових таборів.

Не прийнявши від мами теплих речей, повезли 42-річну жінку етапом у чому була в Ухту (місто в Російській Федерації, – автор). Працювала спочатку в сільгоспзоні, потім перекинули в Іркутські табори, де била камінь, була будівельником.
Затримали, коли несла квіти до пам’ятника Кобзареві

Хрущовська відлига вивільнила творчу енергію решток української інтелігенції і породила нове покоління — шістдесятників, проте «спокій» тривав недовго.

22 травня 1972 року Мешко затримали, коли підходила з букетом квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку. Далі в її житті почались регулярні обшуки. 

Репресії над «бабою Оксаною» за діяльність в УГГ

9 листопада 1976 року Микола Руденко оприлюднив Декларацію про створення Української Гельсинської групи (УГГ) і перший її меморандум. Лише десять сміливців зголосилися вступити до цієї правозахисної організації. Оксана Мешко була старшою за усіх за віком і тому члени УГГ горнулися до неї, як до матері, називали її по-старовинному «паніматкою», «бабою Оксаною» або «козацькою матір’ю».

Головним завданням УГГ ставила збирання й оприлюднення фактів порушення громадянських прав людини в Україні. У той же час комуністичний режим, щоб приховати свої злочини, почав переслідувати правозахисників, не зупиняючись перед мерзенними провокаціями.

За перші два роки діяльності УГГ у Мешко було 9 обшуків. Декілька разів перекопали город біля будинку «козацької мами», вишукуючи «крамолу» (змову). Щоб довести 75-річну жінку до інфаркту, на неї вчинили збройний напад. У будинку навпроти влаштували спостережний пункт з апаратурою нічного бачення.

Після арештів членів-засновників УГГ Мешко стала фактичним її керівником, а згодом і заледве не єдиним її діяльним членом, бо інші сиділи якщо не під арештом, то під наглядом. Іноді вона вибиралася з дому через вікно, коли треба було нести матеріали. Бувало, автобус, у якому їхала Мешко, зупиняли, її знімали з транспорту й відсилали у зворотному напрямку. Вона майже самотньо вела затяжну війну з «армією» кадебістів, стукачів, оперативників, потім психіатрів, слідчих, суддів, конвоїрів, наглядачів... Один кадебіст сказав: «Якби п’ять таких бабусь на Україну – все КДБ мало б інфаркт».

Протягом тривалого часу українське КДБ не поспішало заарештовувати Оксану Мешко. Якось було незручно садити за ґрати жінку пенсійного віку, яка нещодавно перенесла інфаркт, а до того ж через свою правозахисну діяльність була відомою у світі. Були й інші мотиви. Як реабілітовану, Оксану Яківну не могли «законним» чином позбавити волі. Щоб обійти букву закону й усунути Оксану Яківну з громадсько-політичного життя, її роблять психічно хворою і поміщають до психіатричної лікарні на примусове лікування, де провела вона 75 діб. Лише після чисельних скарг до вищих партійних і радянських інстанцій консиліум лікарів, попри тиск з боку КДБ, змушений був визнати правозахисницю психічно здоровою і відпустити. Проте на волі вона перебувала недовго.

Знову почалися обшуки, спроби помістити в психлікарню, арешти та тортури… Врешті, за рішенням суду, їй дали 6 місяців ув’язнення і 5 років заслання.

Після неймовірно жорстоких знущань у пересильних тюрмах, тримісячного етапування через всю тодішню імперію українська патріотка опиняється майже на краю світу – в далекому якутському селищі Аян, розташованому на березі Охотського моря. Тут відбулася зустріч матері з сином, чиє заслання вже добігало кінця. Він іще встиг полагодити стару дерев’яну хатину, нарубати дров на всю довгу зиму і наносити воду.

Омріяної Незалежності України дочекатись не судилось

Повністю відбувши термін заслання, Оксана Мешко, хвора, виснажена, але не зломлена, приїхала в Україну наприкінці 1985 року. А 1988 року українське земляцтво в Австралії в особі Майї Грудки запросило Оксану Мешко на лікування.

Повернувшись до Києва, вона одразу ж узялася до справи, зокрема, у червні 1990 року виступила ініціатором поновлення діяльності громадської правозахисної організації і створила Український комітет «Гельсинкі-90»; брала участь у пам’ятному студентському голодуванні 1990 року.

Все життя Оксана Мешко жила однією ідеєю: вільна Україна. Ця ідея давала їй натхнення перенести неймовірні муки, тортури. 2 січня 1991 року перестало битися її, здавалося, невтомне серце, а близько за півроку проголосили Незалежність України, за яку боролась «непоборна Оксана Яківна».

Поховали «козацьку матір» на Байковому кладовищі, поряд із мамою. На їхніх могилах установлені козацькі хрести.
Довідково:

Відома правозахисниця Оксана Мешко про себе і про долю своєї родини розповіла у книзі спогадів «Між смертю і життям». Тим часом про свою меншу сестру Катерину вона, крім імені, не пише зовсім нічого.

Відомо, що коли почалися перші тортури над родиною Мешків, Катерина опинилася у Дніпропетровську, працювала на металургійному заводі імені Петровського і вчилася на робітфаці. У 1937 році виїхала з пригнобленої терором України до Москви. Там закінчила електромеханічний інститут і 1941 року повернулася на Батьківщину. Коли німці захопили Дніпропетровськ, стала на шлях боротьби з окупантами, вступивши в ОУН. Фігурувала під псевдонімами Озерська і Верещак.

Старосанжарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, яку ще будував Яків Мешко, з 2002 року носить ім`я його доньки Оксани Мешко. 

До теми – Доленосна цифра 25 у житті Івана Миколайчука: про цікаві факти із життя кінозірки