Полтавці, які мандрують дахами: руфінг – небезпечний і романтичний екстрим

1. >
2. Суспільство >
3. Полтавці, які мандрують дахами: руфінг – небезпечний і романтичний екстрим

Руфінг – небезпечний і романтичний екстрим. Фото – ua.112.ua

Два-три роки в українському сегменті Інтернету доволі популярні екстремальні відео, зняті молоддю на шаленій висоті.

Хлопці та дівчата, які за новими враженнями піднімаються на дахи будинків, мости, труби, називають себе руферами, що легко пояснюється походженням слова від англійського «roof» – дах.

Не можна сказати, що ця субкультура є новою в світі, адже перші згадки про руфінг трапляються з 1995 року. Але в Україні рух тільки-но почав розвиватися. Подекуди, надивившись у мережі відео з мандрівок дахами, діти та підлітки наслідують професійних екстремалів, наражаючись на небезпеку.

Попри те, що дахолази – люди не комунікабельні, нам вдалося знайти в Полтаві людину, яка погодилась пояснити на власному прикладі, що являє собою «культура дахів». Віталій розповідає, що екстрим для нього – це друге «я». Хлопець займається скелелазінням, стрибками з парашутом, банджи-джампінгом (стрибки із гумовим канатом, які зазвичай роблять із мосту, – прим. авт.). Не оминув стороною і руфінг:

– Для мене руфери – це люди, які залазять на найвищу ділянку будинків, кранів, веж. Прокрадаються туди, куди зазвичай вхід закритий. Тобто людина, яка без перешкод може зайти на дах, не може називатись дахолазом. Це завжди межа між злочином та законом. Так склалося, що майже із самого дитинства я цікавлюсь цією справою. Сам термін «руфінг» почув десь 2009 році. На той момент я разом із другом вже побував на багатьох дахах міста.

За словами хлопця, за останні роки своєрідний спорт дуже розвинувся, подолавши шлях від дрібного хуліганства, коли люди піднімались на «малу» висоту.

– Зараз все стало серйозніше. Хлопці лізуть на дахи хмарочосів та офісів, на верхівки кранів заввишки більше ніж 100 метрів. У нас у Полтаві немає велетенських споруд, де можна відчути справжній екстрим, але люди все одно продовжують цікавитись цією культурою. Говорити про розповсюдженість руфінга у Полтаві недоречно. Такі люди є, але їх небагато. Особисто я зустрічався з тими, хто вважає себе професіоналами. Враження після них остались негативні, адже вони багато пиячили, – ділиться своїми враженнями Віталій.

Руфер наголошує, що з появою соціальних мереж ця культура почала набирати популярності з багатьох причин:

– По-перше, це можливість самоствердитися та полоскотати нерви. По-друге, людям це стає цікавим через гарні краєвиди, які відкриваються зверху. Також це хороша можливість залишитись наодинці зі своїми думками. Щось є у цьому від романтики, адже присутня незрівнянна атмосфера піднесення над землею. По-третє, гарні фото або відео, які можна отримати від подібної прогулянки.

Хлопець акцентує увагу, що до того як інформація про вчинки руферів почала розповсюджуватись мережею, люди все одно цікавились даною справою.

– Приблизно 5 років тому в місті були відкриті майже усі виходи на дахи, тому потрапити на них було досить легко. Нині більшість із них зачинено, можливо через те, що люди після таких прогулянок залишали після себе безлад. Але той, кому це дійсно цікаво, замок не зупинить. Тепер найчастіше доводиться лізти пожежними драбинами, які не завжди закріплені. Через це робимо це вночі, щоб ніхто не бачив. Відповідно шанс покалічитися значно зростає.

На шляху руферів часто зустрічаються замки, охорона та самі мешканці будинку, на який планують залізти. Хоча руфери «працюють» безшумно, завжди є ризик бути поміченим.

– Коли лізеш на дах, то треба робити так, щоб від вас не було ніякого шуму, а після вас не було сміття, зламаних супутникових тарілок, обірваних дротів тощо. Не треба створювати собі зайвих проблем. Зазвичай я лажу зі своїм другом. Ми обидва розуміємо, що потрібно бути обережним, це майже як прийти до когось у гості. Не дивлячись на всі заходи безпеки, одного разу з даху нас зустрічав патруль поліції. Штрафу нам не виписали, проте попередження і дещо пусті кишені ми отримали, але це вже інша історія, – розповідає юнак.

Найвища висота на яку видерлися хлопці – 40-метрова пожежна вежа у Києві.

– Зручні черевики та одяг не можуть вас врятувати від того, що вишка може розгойдуватись вітром, не завжди врятує від непогоди, яка застане вас зненацька. Це цікава річ для нервів, особливо коли ти знаєш, що лізеш на споруду, яка закріплена у кількох місцях, – ділиться своїми враженнями руфер.

На запитання, як ставляться дахолази до людей, які є непідготовленими у цій сфері, Віталій відповів, що нікого відмовляти не буде, адже у кожної людини є своя голова на плечах:

– У мене до людей ставлення таке, що якщо вона дружить із своєю головою, то все буде добре. Тут не важливі вік та стать – у будь-якому випадку треба розуміти, на що ти йдеш і які наслідки можуть бути.

До теми: Полтавські діти періодично ризикують, випробовуючи зачепінг

Автор: Вероніка Приходько