У кімнаті з алкоголічкою і в очікуванні дива. Неріздвяна історія з життя полтавської «общаги»

1. >
2. Суспільство >
3. У кімнаті з алкоголічкою і в очікуванні дива. Неріздвяна історія з життя полтавської «общаги»

Катерина Григоренко роками бореться за право на окрему кімнату. Фото Тетяни Цирульник

Холодильник під замком, перегар, що в’ївся у стіни, постійна загроза пожежі, бійки або крадіжки – так живе Катерина Григоренко уже 13 років.

Жінці 42 роки, більшу частину з них вона прожила у чужих стінах. Після смерті матері – у домі хрещеної, потім – інтернат, училище, гуртожитки. Те, що сирота має право на квартиру від держави, ніхто свого часу їй не підказав, а нині – уже пізно. Тож роками полтавка стоїть у загальній міській черзі на житло і знімає кімнату в гуртожитку колишньої Бавовнопрядильної фабрики.

Все своє – під замок

Кімната на 2 ліжка у гуртожитку по вулиці Пушкіна, 108. На шафі та холодильнику Катерини – цеп і замок. Час показав, що інакше не можна – за 13 років життя у одній кімнаті з сусідкою зникали гроші, техніка, їжа.

Крадіжки – півбіди. Полтавка переживає за своє життя і здоров’я, адже сусідка має проблеми з алкоголем.

– Я працюю на кондитерській фабриці. Виходжу на роботу і у другу, і у третю зміну. Поки мене немає, сусідка Олена нишпорить по моїх речах, тому й замки довелось повісити. Але ж усе не сховаєш. До неї приходять пиячити друзі, гуляють, палять прямо у кімнаті. Колись згоримо, якщо я не встежу! А мені після «нічної» на фабриці ж хочеться поспати. Не додивлюсь за нею – буде пожежа, – розповідає Катерина.

До поліції з приводу співмешканки полтавка зверталась неодноразово, приводів набралось чимало.

Та коли правоохоронці приходять, Олена ховається, а мешканці гуртожитку свідчити не поспішають, ніхто не хоче мати зайвого клопоту. Хоча Катерину жаліють…

– Минулого року дівчина з гуртожитку виїздила, прийшла, дала мені у руки ключі від своє кімнати – заселяйся, я з’їжджаю, ти ж маєш право пожити нормально, – згадує Катерина. – Я й переїхала до порожньої кімнати. А потім прийшли і сказали, щоб я переселялась назад, кімнату начебто уже комусь віддали.
До теми: У Полтаві відкрили гуртожиток для медиків.

Ходіння по муках

Вартість кімнати у гуртожитку – близько 1400 гривень. За своє ліжко-місце Катерина платить половину цією суми, а її співмешканка має борг близько 10 тисяч гривень, бо працювати не хоче. Кажуть, нещодавно жінку влаштували двірником у ЖЕД, щоб вона хоч якось відпрацювала борг.

  – Я офіційно працевлаштована, можу платити за окрему кімнату, але чомусь за 13 років очікування так моя черга на щастя й не дійшла. Тільки дивлюсь, як нові мешканці гуртожитку отримують кімнати… Колись я добилась зустрічі з Сергієм Болтіком, арбітражним керуючим гуртожитку, він навіть у кімнату до нас прийшов, сказав моїй сусідці – ще один раз почую скаргу – і… Але нічого так і не змінилось.

Більше на прийом до керівництва гуртожитку Катерина втрапити не змогла – то він «у відрядженні», то – відсутній. У приватній розмові їй прямо сказали: «Та кого ж ми до неї підселимо, якщо тобі кімнату окрему дамо? З нею ніхто жити не захоче».
Відстоювати своє право на життя у окремій кімнаті Катерина намагалась неодноразово. Зверталась до Головного управління юстиції області, до політиків, до міської влади.

– Була у Капліна у приймальні. Там мені помічниця сказала, що потрібні заяви свідків, які підтвердять нестерпні умови проживання, – каже Катерина. – Але ж ніхто не хоче сваритись з моєю сусідкою, це не вони з нею живуть, їм зайві проблеми ні до чого.

Заява Катерини лежить і в управління юстиції уже рік.

– Там її забрали і досі розглядають, – каже Катерина.

А у міській раді Полтави у жінки навіть заяву не прийняли.

– Керівник управління по зверненням громадян Ігор Верига відверто з мене насміхався, коли я розповіла йому про свою проблему. Каже: мені що, прийти вас помирити з сусідкою? Я відповідаю – Вам весело? Я не живу, а існую, мене колись спалять у цій кімнаті. Мене не мирити треба, мені на прийом до мера треба. А потім наважилась, пішла у приймальню до Олександра Мамая і сиджу під дверима. Він вийшов – я до нього, а мер мені сказав, що на прийом до нього тільки через запис у цього Вериги можна потрапити.

Гуртожиток на баланс міста не можуть передати уже більше 10 років. Коли це станеться – невідомо, питання у ЗМІ піднімалось неодноразово. Справа про бездіяльність міської влади по передачу гуртожитка у комунальну власність міста знаходиться у суді.  А поки що усі повноваження у арбітражного керуючого Сергія Болтіка. Дістатись до нього журналісту не вдалось. Натомість комендант гуртожитку Любов Василівна розповіла, що вільних кімнат у них немає, і ніякої загрози у співмешканні з жінкою-алкоголіком вона особисто не бачить. Також комендант заявила про існування черги на заселення кімнат, під яким номером у ній Катерина Григоренко – не сказала.

Звернення до пана Сергія Болтіка, арбітражного керуючого гуртожитком

Ситуація, у якій опинилась Катерина Григоренко – не виняткова і ми, журналісти, це розуміємо.

Ми можемо надсилати звернення, отримувати офіційні відповіді про те, що місць немає, і Катерина Григоренко – 2500-та у черзі на квартиру і 50-та – у черзі на окрему кімнату в гуртожитку. Але ці листи не вирішать проблему, яка лежить у площині людської доброти.

«Пожалійте людину» – звучить не по-журналістськи, але ми просимо про співчуття. Переконані, у Ваших силах вплинути на ситуацію і знайти окрему кімнату в гуртожитку, адже іноді вони все ж звільняються.
Ніхто не знає, що буде з нами завтра, тому робити добро краще прямо сьогодні. А дати можливість людині, яка відбула 13 років у одній кімнаті з асоціальною особою – це велике добро, яке у Вашій владі зробити.

Автор: Тетяна Цирульник

• #Олександр Мамай
• #житло
• #гуртожиток