У Полтаві говорили про дотримання прав людини та проблему насилля

20 січня 2018, 12:45   0

На Водохреща, 19 січня, Інститут гендерних трансформацій зібрав в Інтеграційному центрі для ВПО науковців, внутрішньо переміщених осіб, підприємців, волонтерів, представників громадських організацій та працівників державних установ, щоб поговорити за круглим столом про дотримання прав людини та проблему насилля в Україні.

Стаття 21 Основного закону нашої держави говорить, що всі люди вільні й рівні у своїй гідності та правах. То чому ж ці права досі порушують не лише в межах країни, а багато українських жінок вважають за щастя прокинутися живими в себе вдома, а подекуди й у реанімації, після побоїв власного чоловіка? Статистичні дані щодо насилля в родинах навіть приблизно не відтворюють реальної картини цієї проблеми.

Про британську неурядову організацію Amnesty International, яка бореться за права людини, та Стамбульську конвенцію – один із документів, який має їх гарантувати, говорили на зустрічі в Інтеграційному центрі для ВПО.

– Без створення інформаційно-правового поля, у якому буде комфортно вести будь-яку діяльність, починаючи від підприємницької й закінчуючи державною, неможливо. Ми спрямовані на те, що підприємці повинні знати свої права, і насамперед – права людини. Адже без цього стабільно розвиватися неможливо, – переконана радник Міністерства соціальної політики з питань ВПО у Полтавській області Вікторія Курилко.


Вікторія Курилко

Довідка «Кола»
Європейська Конвенція з прав людини – перший документ, який зобов’язує кожну демократичну європейську державу повністю викорінити насилля в усіх його формах, а також створити систему запобігання насильству над жінками та належного покарання винних.

Україна підписала конвенцію 7 листопада 2011 року, проте досі цього документа не ратифікували.

На переконання організаторів зустрічі, кожен із нас як громадянин країни має право озвучувати вимоги до своєї держави щодо виконання міжнародних угод.

– Будь-яка держава, яка рухається до високих стандартів, має гарантувати безпеку своїм громадянам, – зазначила Ольга Гришко, учасниця круглого столу, менеджер напрямку протидії торгівлі людьми, насильству в сім’ї та питань гендерної рівності БО «Світло надії».


Ольга Гришко

Протягом дискусії порушували питання особистого простору людини.

– Наприклад, моє тіло – це мій фізичний кордон, я маю психологічні кордони. Так-от щодо мого тіла – ніхто не має права завдати йому шкоди, – говорить Ольга Гришко.

На практиці не всі люди розуміють свої фізичні кордони, не кажучи вже про психологічні.

«Тобі потрібно постригтися», «Ти погладшала», «Твоя спідниця занадто коротка» – власне це приклади порушення вашого особистого простору.

Насправді просвітницької роботи, яка б могла допомогти усвідомити сам факт дискримінації, наразі у нас не ведуть. Зокрема досить поширене явище у школах – це булінг (цькування).

– Запитайте в будь-якого школяра, чи знає він свої права, чи має право його однокласник копнути його рюкзак ногою або обписати йому зошит? – говорить Ольга Гришко.

Також часто діти стають свідками насилля в родині. Вони виростають агресорами, відтворюють таку модель спілкування у своїх сім’ях.

Треба усвідомити глобальність цієї проблеми, адже вона є в кожній третій українській сім’ї, резюмує пані Ольга.

Якщо ж говорити ширше, вона виходить далеко за межі родини.

За словами Ольги Гришко, випадків, коли в регіонах директори інтернатних закладів здавали в сексуальну експлуатацію дівчат від 12-13 років, безліч, проте вони не доведені, адже такі навчальні заклади – автономні одиниці й втрутитися громадським організаціям у їхню роботу досить складно. Це, власне, ще одна з прогалин нашого законодавства, через існування якої волонтери, інші установи не можуть допомогти жертві насилля.

І хоча Закон №2229 «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ухвалили 7 грудня минулого року, механізми покарання кривдників не надто змінилися.

Спеціалістка БО «Світло надії» говорить, що всі факти насилля слід документувати, обов’язково треба подавати заяву до поліції, навіть коли вони не хочуть її брати й кажуть, що немає складу злочину, цікавитися станом розгляду справи, збирати всі папери.

Лише таким чином жінка, яка стала жертвою, може домогтися, щоб її чоловіка ізолювали, завдяки чому не буде змушена сама тікати з дому.

Залишається відкритим питання ратифікації Стамбульської конвенції. Власне, якщо ми дочекаємося її затвердження, наша країна буде зобов’язана адаптувати чинне законодавство до вимог цього документа.

– 2011 року конвенцію підписали, але на практиці вона не набула чинності. Їй чинили всебічний опір, і насправді те, що наприкінці минулого року ухвалили документ, у якому є низка положень, які не допускають насилля в сім’ї, статевих актів без погодження особи, каліцтва статевих органів, – це вже позитивні зрушення. У цьому документі прописано створення єдиного державного механізму контролю за насиллям у сім’ї, – резюмує тренер з прав людини міжнародної організації Amnesty International, юрист-аналітик, адвокат «Інституту гендерних трансформацій» Анастасія Шляхтіна.


Анастасія Шляхтіна

Досі до проблеми насильства та захисту прав жінок була прикута увага лише міжнародних донорських організацій, які й фінансували всі ці ініціативи.

Нині настав час, коли держава має нарешті втрутитися й виконати свої зобов’язання перед громадянами – створити державним коштом центри для захисту осіб, які постраждали від насилля. 

Власне, те, що в Україні змінюється ставлення суспільства до цих проблем і про них починають говорити, можна вважати тектонічним зсувом.

– Якщо раніше під сексуальним насильством наше законодавство вбачало насильство з застосуванням фізичної сили, то підписання цього закону дозволило докорінно змінити його розуміння: на сьогодні проникнення в тіло людини без її дозволу в нас уже вважають сексуальним насиллям, – каже Анастасія Шляхтіна.

Відбулися певні зміни й у кримінально-процесуальному кодексі: якщо фізичне, сексуальне насилля вчинила не відсторонена особа, а близька (чоловік, партнер), це вважатимуть обтяжувальною обставиною під час розгляду таких справ.

Присутні на круглому столі зійшлися на думці, що проблему сексуального насилля в родині можна було б вирішити швидше завдяки дотриманню гендерного балансу в поліції. Ідеться про те, що жертва швидше б порозумілася з жінкою-полісменом, адже чоловіки подекуди мають гендерні упередження й не реагують належним чином на виклики, коли жінка потерпає від власного чоловіка.

Одна з організацій, яка бореться в Україні за ратифікацію конвенції та захист прав жінок, – неурядове британське об’єднання Amnesty International. Це всесвітній рух, до якого за час його існування приєдналося понад 7 мільйонів осіб. Активісти Amnesty International привертають увагу до порушення загальновизнаних прав кожної людини та виступають за дотримання міжнародних стандартів.

Залишається чекати, коли ж сама держава стане гарантом прав своїх громадян і припинить перейматися лише траншами МВФ.

Автор: Наталка Сіробаб

Суспільство 20 січня 2018, 12:45

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції