У Полтаві на Великодніх ярмарках представили крафтову продукцію. ФОТО

05 квітня 2018, 18:45 0

До Великодня в Полтаві відбуваються одразу кілька виставок-ярмарків, дві з них – у ТРЦ «Конкорд» на різних поверхах.
Один ярмарок – вироби хенд-мейду, інша – продукти, які виготовляються лімітованими партіями.

На першому можна придбати кошики до Великодня, ангеликів та інші інтер’єрні іграшки, тематичний шоколад ручної роботи та імбирні пряники.

Інша локація (у виставок-ярмарків, як пояснили учасники, різні організатори) дивувала цукерками, які виготовляються без термообробки, крафтовою ковбасою, алкогольними напоями, пастою, шоколадом з різноманітними додатками, виробами з глини та іншою сувенірною продукцією, також різноманітне мило ручної роботи і шампуні, в’ялені помідори та заправки.

Приїхали на ці ярмарки гості з Кропивницького, Одеси, Кременчука та Полтави.

Ірина Шаблій представляє на ярмарку медово-імбирні пряники. Вчилась робити їх самотужки, більше року вже минуло відтоді, як опанувала цю справу.

– Всі розписи виконую вручну, без трафаретів, спочатку промальовую пензликом і харчовими фарбами, а потім уже доповнюю глазур’ю, – ділиться полтавка Ірина.

Щоб розмалювати пряник, іде від години, а деякі роботи, як от яйця, до 4 днів. Коштують вироби від 40 до 200 гривень.
Після обіду людей небагато, сподіваються, що під кінець робочого дня прийде більше покупців.

Ярмарок на 2-му поверсі буде діяти і в п’ятницю та суботу, а от на 3-му лише вчора і сьогодні.

Ковбасу чорізо продають одесит та киянка, запевняють, що їхня продукція повністю натуральна, навіть спеції не мелені використовують при виготовленні, а крупні.

Кіло такої крафтової ковбаси коштує близько 450-600 гривень. Аромат стоїть далеко поза яткою, продавці-виробники кажуть, що використовують лише відбірне м’ясо – тоді як на великих фабриках і заводах не відкидають жили та інше, у їхній ковбасі немає цього. Жартують, що відкидають те, з чого у великих виробників виготовляють ковбаси. Ще розповідає Ася, що натуральна цвіль має бути на сиров’ялених ковбасах, вона неоднорідна.

– Ми робимо крафтові сиров’ялені ковбаси черізо за іспанськими рецептурами, рецепти привезли з іспанської глибинки. Займаємось цим півтора року, виробницто на Одещині, на березі моря, бо там клімат найбільш наближений до іспанських природних умов. Самі живемо в Києві.

– Те, що продається у нас італійське чи іспанське – ковбаса заводська, має єшки (Е), соя, м’ясо не те за якістю. А та, яку виготовляють фермери, розходиться на внутрішніх ринках цих країн та Франції, – розповідає Олександр.

Чорізо – ковбаса, яка робиться з копченою паприкою, за рахунок цього в неї неповторний колір. Також ми робимо за старовинною рецептурою андалусійських фермерів, не використовуємо порошкові спеції, лише крупного помелу. Самі мелемо, ми за еко-продукти, відійшли від купованих вин, бо там є сульфіти, робимо з сухого домашнього вина.

Олександр покинув роботу і розпочав виготовлення ковбас. Ася працює і ковбаси поки що хобі для неї. Наразі кажуть, що заробити крафтовою продукцією вони не в силі.

– Ми мріємо, щоб це нас годувало, але, на жаль, ще доводиться мені працювати, – поділилась Ася. Олександр додав, що займає ця робота 14-16 годин на добу.

– На жаль, крафтові виробники не мають в Україні ніякої підтримки держави – ні консультацій, ні спрощених систем. Зробити сертифікацію продукції нам і великому заводу з мільйонними інвестиціями коштує однаково, – зауважили виробники ковбаси.
Полтавець Максим Шерстюк виготовляє пасту більше 2 років. Запевняє, що його макарони з твердих сортів пшениці. Показує паста-машну, де розкачування і нарізвання здійснюється. А от заміс робить вручну. Його макарони лише з італійського борошна високої якості.

– На полицях магазинів наших ви побачите, що макарони італійські коштують дешевше, ніж борошно. Тож звідси висновок, що для виготовлення тих же макаронів брали нижчої якості борошно, – ділиться Максим.

Максим мріяв про такий бізнес ще з юних років, з другом мали виробництво, а тепер от знову і втілює мрію. Барвники – свіжий шпинат, буряк, шафран. Домашні яйця також використовує при виготовленні пасти.

Коштують макарони полтавця від 80 до 120 за упаковку (300 грам).

Продає товари через соціальні мережі. Каже, що все більше людей стали цікавитись користю продукції та натуральними складниками, тому покупці знаходять його. Також дбає про те, щоб їжа була корисною, є фітнес-паста – з висівками та лляним борошном. А від борошна з м’яких сортів відмовився, хоча паста була теж смачною, та менш корисною – від неї легше набрати зайві кіло.

Екс-бухгалтер великого підприємства Неля Іванілова покинула цифри і працює з глиною. Ліпила так, як на душу йшло, а тоді навчалась минулого літа на 21-денних курсах в Опішні, столиці українського гончарства.

Наразі в полтавки купили сервірувальні дощечки для сиру. А так поки що беруть продукти у конкурентів, бо ж Великдень, а посуд лише розглядають.

Каже, що дуже витратне виробництво (дорого коштує піч, електроенергія недешева), та вона тішиться цій роботі, полюбила глину і мріє, щоб гончарювання приносило їй дохід, хоче професійно цим займатись.

Тарілки коштують кілька сотень гривень.

В’ячеслав привіз із Кропивницького алкогольні напої – від сухих вин до бальзамів. Опанував цю справу років 7 тому, читає літературу, серед іншого і старовинну. Це хобі, чоловік має іншу роботу. Каже, що людей нині на ярмарку було дуже мало, тому заробити вдалось небагато. Коштують напої від 150 до 250 за пляшку.

Напроти – колеги В’ячеслава, але продають лише сухі вина.

– Мій чоловік винороб, за європейською технологією робить сухі вина та дистиляти з винограду. Це хобі, поки що не робота, знайомимо з нашою продукцією на ярмарках. Виготовляємо 20,40,50, найбільше 100 літрів, тому що виноград ми купуємо на півдні України. Пляшка вина – 150 гривень. Самі посадили виноград, але він молодий ще, чекаємо, доки зі свого можна буде робити круті вина. Займаємось вже 5-ий сезон. У кожного свій бізнес, але це спільне хобі, – розповіла Ганна Ковалевська.
Полтавка Лілія Яременко представляє еко-кондитерську майстерню, вона називає себе і дієтологом (закінчила курси, займається аюрведою), юристка за освітою. Більше 2 років Лілія присвятила здоровому харчуванню, спортом займається з дитинства. Здоровий спосіб життя став кредом у родині. Нині Лілія представляє солодощі, які виготовляються без термообробки. Солодкий смак, бо фініки, родзинки, у деяких використаний мед.

З Лілією вже співпрацюють кафе та магазини, де представлена продукція цієї майстерні. Каже, що ринки збуту шукала, ходячи по магазинах і кафе, розповідала про солодощі, багато з яких авторські.

– Деякі з наших цукерок діють як детокс для організму, – хвалиться полтавка. – Мед додаємо рідко, бо ж алергетик, для деяких людей він протипоказаний, як і фініки та родзинки. Тому якщо спецзамовлення, то інші інгредієнти-підсолоджувачі (агава, стевія тощо). Робимо ще тістечка та торти без термічної обробки переважно, чимало на горіхах, які вимочуються спеціальними методами, висушуємо. Замість бурякового у нас тростинний цукор.

Жінка зізнається, що бізнес вести невигідно, але потроху його розвивають і мріють, аби таки приносив дохід.

Отож, такі ярмарки – привід локальним виробникам заявити про себе, роздати візитівки та хоча б трохи продати своєї продукції.