Катерина Кіт-Садова: не потрібно розчинятись у чоловікові

Катерина Кіт-Садова: не потрібно розчинятись у чоловікові
23 лютого 2019, 09:00   0

«Одружений. Жінка – Катерина. 5 дітей. 5 хлопців. З однією жінкою, то є важливо» – так ємко охарактеризував колись полтавцям свою родину Андрій Садовий, мер Львова.

Дещо розширити цю інформацію вирішили журналісти kolo.news. Тож минулого тижня, коли кандидат у Президенти прибув до Полтави, ми запросили на інтерв’ю його дружину.

До редакції пані Катерина мала прийти після какао-зустрічі – Андрій Садовий пригощав полтавців цим напоєм у Каштановій алеї, дружина також була поруч: роздавала газети. До редакції пані Катерина прийшла трохи підмерзла і повна ентузіазму. І хоча мали для розмови всього півгодини (графік візиту дуже навантажений) встигли все – поспілкуватись з колективом, випити чаю, поговорити і пана Садового, і про жіночі істини.

Коло: За мотивами сьогоднішнього спілкування з полтавцями – відчуваєте різність менталітетів Західної та Центральної України?
Катерина Кіт-Садова: Можливо, трохи мова відрізняється, але мені здається, що більше об’єднуючого я бачу, більше схожого між нами. Ми усі українці, і проблеми у нас ті самі. От я завжди зустрічаюсь з мамами дітей з особливими потребами. У Львові у нас трохи краща з цим ситуація. Але центральна, східна Україна, у Одесі недавно були – воно дещо гірше. І у чому штука – наскільки людей товчуть, знецінюють, з барського плеча скидають мізерні фінансування якісь – а люди все одно «живучі». Приходиш на зустріч – вони похмурі, насторожені, а потім, коли починаєш по-людськи говорити, слухати, а вони тебе починають питати таке, чого вони по телевізору точно не почують, дивлюсь – а у них хоча б посмішка з’являється. Це все незламний український дух з глибинною вірою, що у нас усе буде добре.

Коло:Але таке насичене спілкування досить виснажливе.
Катерина Кіт-Садова: Є втома і це правда – іноді хочеться закрити очі, виспатись, відігрітись. Але, от я буквально зауважила, як з Андрієм на схід поїхали – у мене немає емоційного виснаження! Ми колись ще до війни робили прийняття людей на день міста, багато зустрічей, і пригадую, що приходила додому як висмоктана губка, навіть був період коли уникала великолюдних зустрічей. А тут бачу – нічого такого немає, навпаки – ти не те що заряджаєшся, а у одному рівні з людьми ідеш і воно добре. Можливо, Андрію важче, ніж мені, бо він говорить на політичні теми. А я не покликана говорити про політику, я ніколи не обіймала ніяких посад у місцевому самоврядуванні чи у державній службі, я – жінка, яка має 5 дітей, моя місія – розповідати про цінності, якими живе наша родина, не про програмні речі Андрія, а про те, яка він людина.

Коло: Особисто я для себе відкрила пана Садового як людину після його дуже сміливих заяв, коли побили студентів на Євромайдані і він піднімав Львів. Яка Ваша роль була у цьому рішенні, він радився, ви не боялись?
Катерина Кіт-Садова: Я добре пам’ятаю, як ми прокинулись вранці і дізнались: там побили наших дітей! Не суть у тому, львівські студенти чи ні, там наші діти, там мій син міг бути, тут нічого думати – треба тільки заступитись. Бо вся Україна сказала, що ми хочемо до Європейського союзу. Ми всі біля церкви святого Юра стояли з прапорцями: мої хлопці, мама, Андрій – висловлювали цю думку – а тут нам кажуть, що не маємо такого права і б’ють дітей. Мій Андрій спокійний, але коли мова іде про такі речі несправедливі й злочинні, він виключається, напевне я так само виключаюсь, що у мене своїх 5 дітей – ось наші діти на майдані. Тому він у першу чергу мав проголосити це – ми не погоджуємось, що ви робите. Я тішусь, що у нього немає того страху, він така людина, що якщо жити – то з перемогою, якщо вмерти – то на полі бою.

Коло: До речі, а є у дітей розмови – от стане тато Президентом…
Катерина Кіт-Садова: У нас 3 дітей народилось уже коли тато був мером. І оці мажорні заїзди – це присікалось змалку, моє і Андрія виховання: ми не особливі. Правда, зі школи вони приносять іноді. Йосип якось каже: а чого вони до мене причепились, що мій тато мер і я випендрююсь? Я кажу: Йосип, а може, ти дійсно випендрюєшся? Але я знаю своїх дітей і кажу їм, що вони не повинні ображатись, якщо щось про тата кажуть, треба відповідати, що це – мій тато, і прошу мати повагу до батьків. Був випадок під час виборів з сином Антонієм. Він грався на дитмайданчику з дівчинкою, і уже коли розходились, підходить до мене і каже: «А мені дівчинка, з якою я грався сказала, що її тато так ненавидить нашого тата!». А мені, знаєте, як ніж у серце. Я почала щось пояснювати, що може дівчинка пожартувала, і зрозуміла, що син не має осаду на серці, він продовжував і після цього з нею гратись. Але це сигнал для мене був, що якби я не хотіла їх оборонити від впливів і болю, можу тільки виховувати у них прийняття, любов, розуміння, щоб вони не мали у собі гніву і ненависті до інших людей за їхні погляди.

Коло: Як ви виховуєте дітей, які навики-вміння, знання мають бути обов’язковими?
Катерина Кіт-Садова: Найперше – щоб діти виросли гідними, добрими, люблячими, з розумінням, що треба допомагати іншим. Це все дається у певній атмосфері любові й гармонії. А ще вони мають бути креативними. Я – мистецтвознавець, то звичайно ж я буду тулити своє – і про художників, і про різні стилі розказувати, ми з дітьми постійно щось вирізали, клеїли, малювали, вони ходили на гурток малювання. Друге – вони мали нагоду змалку з нами ходити на концерти, джазові фестивалі, ми з Андрієм розповідали як норвезька казка «Пер Гюнт» передається у музиці Гріга, про українську музику. І вони все то слухали і просились на фортепьяно. Ну і спорт – це обов’язково.

Коло: І танці…
Катерина Кіт-Садова: Та вони все перепробували! Іван як перша дитина отримав найбільше – я думала, що це перша і єдина моя дитина і старалась запихати у нього всього побільше: він ходив на музику, англійську, якусь підготовку раннього розвитку, спорт, де він тільки не був мамо рідна! Певне, Господь подивився, як я знущаюсь над бідним дитям і почав давати ще дітей. А у Полтаві є Пласт?

Коло: Так, є. Але мабуть не такий потужний як у вас.
Катерина Кіт-Садова: У нас у Львові найбільший осередок Пласту і всі наші хлопці уже є пластунами. Це їх страшенно загартовує. Бо вони такі собі мамії. Ростуть у атмосфері дуже домашній, а Пласт якраз дає можливість побути без мами, без бабці, без тата. Нашого первістка ми відправили у Пласт у 6 років, він ще до школи не ходив. Розумію, що таки зарано віддали, хоча його братчики (старші пластуни) дуже гарно з ним поводились. Пам’ятаю, як приїхала до нього через тиждень подивитись як моя дитина, фруктів привезла, дивлюсь – мій Івасик іде такий серйозний і так на мене дивитися, дивиться, мовляв: ну що ж, я мушу тут бути. Я кажу тоді: «Братчики, можна я його заберу?» Приїхали ми додому, а він був такий завжди, що хата на вухах стоїть, а тут присмирів, тихенький. Я інших дітей уже пізніше віддавала у табори. До речі, у нас немає проблем типу: я оце їсти не буду. Ти що, не пластун? У таборі іде переосмислення цінностей.

Коло: Що ви думаєте про переїзд до Києва? Чи це обговорюється у родині?
Катерина Кіт-Садова: Якщо треба для України – то треба. Ми усі виховані на ідеалах батьківщини, волі й незалежності. А тепер, маючи великий приклад тих воїнів, які стоять на фронті і захищають нас, то – можливо, буде незручно трохи, але невже у Києві зовсім інші люди? Головне бути відкритим. Між страхом і любов’ю я обираю любов – нехай мене товче, випробовує, я знаю що зі мною Господь, це наша скеля і наш захист.

Коло: За сильним чоловіком стоїть сильна жінка – стара істина, але про це не можу не спитати. Яка ваша роль у становленні Андрія Садового?
Катерина Кіт-Садова: Ще коли ми тільки почали зустрічатись з Андрієм, я зрозуміла, що «я ваша навеки», а Андрій ніяк не міг визначитись, у нього ще не було тих планів. Він сказав – якщо ми друзі, то це ще не означає, що ми маємо одружитись чи так часто зустрічатись як ти хочеш. І я зрозуміла, що мені треба тікати геть від нього. Бо Андрій мене поглинув, я далась на розчинення у ньому, а йому це не треба! Йому цікаво, коли з ним поруч у організації, співбесіді, Самопомочі – люди без комплексу меншовартості, отоді йому цікаво. Він не дуже любить критику – коли гонять без конструктиву, але саме критику він і цінує, бо цінує правду. І так само вдома – я кажу йому що думаю, він може це не відразу приймає, але йому цікавіше знати правду. До речі, я колись ображалась, що він зі мною не радиться – може я недостатньо інтелектуальна? У мене є свої інтереси і я думала, що Андрієві воно байдуже, а чую – він комусь мене хвалить, виявляється, таки не байдуже! Коли ми з пів-погляду почали розуміти одне одного, коли менше слів, тоді він почав мене питати – а скажи свою думку. Я відразу можу і не сказати, але я ділюсь, що я думаю про ситуацію, він бере це до уваги, може не так вчинити, як я собі це думаю, але він мене спитався. Те, що йому важливо – час від часу слухати мою думку – це точно. Так само і мені важливо слухати його думку. Це ішло через кров, через біль, кризи – але ми зуміли знайти формулу гармонії одне з одним: Коли він самодостатній, коли я себе відчуваю самодостатньою, коли ми не конкуруємо між собою, а доповнювати одне одного і тішитись від того.

Я не боюсь бути слабкою, якщо я щось не вмію – то так і кажу, якщо не знаю – визнаю. Я себе прийняла і не треба мене прикрашати. Нещодавно прочитала статтю про те, що сильна жінка ніколи не полюбить слабкого чоловіка. Але сильний чоловік завжди вибере сильну жінку. Якщо за сильним чоловіком стоїть сильна жінка, то сильна жінка лише тоді коли біля неї сильний чоловік. Отакі штуки.

Коло: Чому Садовий?
Катерина Кіт-Садова: Бо він здатен змінити ситуацію, щоб ми пишались своєю країною, відкинули почуття меншовартості, вийшли з того кута, куди нас загнали і нарешті почали жити на повні груди у своїй країні.

Автор: Тетяна Цирульник

Влада 23 лютого 2019, 09:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції