Чому українські буровики програли китайцям контракти на буріння для «Укргазвидобування»

16 листопада, 16:00   1
Інфографіка kolo.news

Мета цієї статті – з’ясувати питання, яке останні два роки після оголошення амбітної програми 20/20, презентованої оновленим ПАТ «Укргазвидобування», турбувало як фахівців, так і дилетантів: чому серед підрядників на буріння 97 свердловин загальною вартістю близько 14 млрд грн українські компанії отримали аж один лот (6 свердловин), поступившись місцем під сонцем хорватам і китайцям?

Коротка передісторія


Два роки тому – 27 жовтня 2016-го – ПАТ «Укргазвидобування» (далі – УГВ) оголосило без перебільшення історичний відкритий тендер на буріння свердловин на своїх ділянках зовнішніми буровими підрядниками. Цей крок був викликаний тим, що одним із основних факторів для збільшення видобутку, на думку нової команди УГВ під керівництвом Олега Прохоренка, – є різке збільшення обсягів буріння. Силами власного бурового підрозділу «Укрбургазу» на той час державна компанія бурила 180-200 тис. м на рік.

Програма 20/20 у презентаціях передбачала щорічне збільшення метрів проходження, що неминуче мало призвести до зростання власного видобутку.

Зображення взято з річного звіту НАК «Нафтогаз України» Укргазвидобування за 2016 рік



Щоб швидко і кардинально змінити ситуацію, ухвалили доволі слушне й реформаторське рішення – залучити до роботи всіх охочих і «гуртечком», як любить казати один нардеп, зробити «державний переворот» в окремо взятій галузі.

І був тендер.

І було здивування.

З небагатьох українських компаній, які професійно бурять на теренах Полтавщини і Харківщини, участь у тендері взяла лише одна. Інші навіть не подались.
Потім був другий тендер... Третій... Участь у них уже брали всі чинні українські компанії, але жодної роботи вони так і не отримали...
Було багато дискусій, пояснень та аргументів від обох сторін. Але сталося, як сталось, і вже два роки УГВ співпрацює з іноземними буровиками. Як працюється їм в Україні? Як працюється з ними УГВ? Про це – далі в матеріалі.

УГВ і китайсько-хорватський вибір


Відразу зауважимо, що умови, на яких залучали зовнішніх підрядників, суттєво відрізнялись від загальноприйнятої практики.
Переважно буровий підрядник: приватний чи державний «Укрбургаз» бурив свердловину «під ключ» – тобто самотужки організовував і виконував усі роботи, пов’язані з будівництвом свердловин. Це дуже складний і комплексний процес, яким повністю керував підрядник, аж до передавання замовнику готової свердловини. За такого підходу на підрядника лягала вся відповідальність, тому ціна будь-якої помилки коштувала йому великих збитків. А ризиків у бурінні вистачає – це і простої через недосконалу логістику, банальну відсутність під’їзних шляхів, аварії та ускладнення, неякісні послуги субпідрядників тощо. Так працюють майже всі – кілька приватних замовників (добре відомих на загал) з приватними буровими компаніями (маловідомими для широких мас). Так працює державне УГВ зі своїм внутрішнім буровим підрозділом «Укрбургазом».

Але «нове» УГВ схотіло кардинально розірвати шаблони і застосувати якісно інший підхід до питання спорудження свердловин. Вони вирішили використати найбільш трендову світову практику, узявши на себе функції головного організатора процесу. Для цього за стислі терміни практично з нуля створили підрозділ, який мав це робити. Сюди переманили високими зарплатами найпросунутіший у цьому питанні інженерний персонал з інших компаній. Наступним кроком стало оголошення низки тендерів на всі види послуг, які супроводжують процес буріння. Зокрема – і тендер, про який ми говоримо – на залучення основного бурового підрядника. На умовах подобової оплати – як наймають, приміром, автокран погодинно.

Від бурового підрядника вимагали одного – мати буровий верстат, який відповідає вимогам замовника, з підготовленою бригадою.

Про такі умови договору мріє кожен буровик. Що й сказати, бурова компанія отримує від 20 до 30 тис. доларів на добу і при цьому відповідає тільки за те, щоб установка не ламалась, а помбури дотримувались техніки безпеки. Практично незбитковий неризиковий контракт, на відміну від традиційного «під ключ».

До того ж Україна – не Ірак або Центральна Африка, де, за словами бувалих, процвітає кіднепінг та інше беззаконня, де армія охороняє бурові майданчики по периметру, а вахти возить під конвоєм. Одним словом, майже європейський курорт.


От на такий курорт УГВ і організувало журналістам прес-тур, щоб на власні очі можна було побачити, як працює ця концепція.

Яблунівське родовище


Залучати іноземців УГВ вирішило на об’єктах, які вони називають «браунфілдами» – старі родовища, які перебувають десятки років у експлуатації. Бурити тут не складно, бо добре відома геологічна будова – це як знайома дорога, якою регулярно їздиш на роботу. Це Яблунівське, Котелевське, Березівське родовища тощо.
Показували журналістам Яблунівське, розташоване біля сумнозвісної Сенчі, куди залучили хорватів та китайців.


Довідка
Яблунівське родовище – друге за величиною в Україні після Шебелинського і має 2 об’єкти – УКПГ Яблунівка і намивні споруди. Чинний експлуатаційний фонд – 70 свердловин, добовий видобуток – 2 млн 200 куб. м на добу. За минулий рік Яблунівський цех видобув 1 млрд 375 млн. Зараз на родовищі – 2 бурових верстати. Порівняно з 9 місяцями минулого року вдалось збільшити видобуток на 51 млн куб. м.

Хорватсько-угорська компанія Сrosco


Довідка
Crosco, Integrated Drilling & Well Services Co., Ltd (далі – Сrosco) – найбільша хорватська нафтогазова компанія, заснована 1964 року. Колись – державна, але на початку 2000-х приватизована угорською нафтогазовою компанією MOL, держава зберегла за собою частку 44,84%. 2014-го уряд Хорватії збирався судитись з угорським співвласником аби довести, що дозвіл на приватизацію видали незаконно. Контракт про продаж акцій угорцям підписував прем’єр-міністр Хорватії Іво Снадер, якого 2012-го засудили за цю оборудку до 10 років ув'язнення.


Хорвати зайшли на родовища УГВ першими з зовнішніх підрядників понад рік тому. Наразі на УГВ працюють всі 3 хорватських верстати, які й виграли три лоти. За інформацією УГВ-шників, один станок може пробурити в середньому 2 свердловини на рік. Тобто програму буріння, за нашими підрахунками, вони виконають приблизно в кінці 2021 року.
На Яблунівці хорвати бурять верстатом, якому вже 30 років, хоча в умовах тендеру були вимоги, що обладнання має бути не старішим 1997 року.

Але Михайло Падучак, голова департаменту буріння, який супроводжував журналістів у прес-турі, наголосив, що верстат у дуже доброму стані. І головне – має те, чого не мали ті, хто не пішов на тендер, – топ-драйв!



Михайло Падучак: На старих бурових Укрбургазу люди тягають колони руками. А ця бурова установка, хоч і досить стара, але оснащена потрібним інструментом для здійснення швидкого буріння і її утримували в належному стані. Тож зараз вона бурить і заробляє гроші для хорватської компанії.


Те, що хорвати люблять свій буровий верстат, видно відразу. Він доглянутий, наче старенький «Жигуль» у доброго господаря, досі слугує йому і приносить хліб насущний. За словами пана Падучака, ставлення хорватів до своєї техніки – приклад для наслідування. Проектна глибина тут – 5100 м, за перші 10 днів забурились на 1300 м. Кажуть, що могли б працювати ще швидше – але хорвати надто люблять свій верстат, щоб його перевантажувати.

Падучак: «Приблизна вартість бурової установки такого класу – від 15 до 30 млн доларів, залежно від оснащення. Високотехнологічні рішення – це 30-32 млн, китайський варіант – може бути дешевше».

На установці працюють хорвати, але є й українці, здебільшого – на підсобних роботах та в якості представників інших підрядників.
Є й казахи – представник казахської фірми, яка виграла тендер з супервайзингу. Іноземець розповів про досвід своєї країни – де за вказівкою президента Назарбаєва до 75% робітників на іноземних бурових мають бути з місцевого населення.

«От якби Сенча була у Казахстані, то на установці працювали б 75% робітників з Сенчі, і навіть не з Лохвиці. А навчатись для підвищення кваліфікації відправляли б у Дубай».


Житловий кемп хорвати теж завезли свій. Чотиримісні вагончики по 2 людини в кімнаті, з душем і туалетом, кімнати відпочинку, спортзал, кухня, де українські кухарки готують середземноморські страви.

Хорватська тренажерка
4-місний вагончик на 2 кімнати, розділені туалетом і душовою

Хорвати сортують сміття
Українські кухарки опанували середземноморські страви
 

Утилізація бурових відходів


Оскільки бурові роботи відбуваються у добре відомій своєю екологічною ситуацією Сенчі, то питанню утилізації тут приділили особливу увагу. Під час екскурсії журналістам продемонстрували ще одного підрядника – компанію «ЕкоТекОіл», яка утилізує буровий шлам. Це також пілотний спільний проект: УГВ та «ЕкоТекОіл» застосовують на свердловині нову технологію «фільтрувальний басейн», за допомогою якої в ході утилізації отримують:
– відфільтровану воду, яку можна використати для приготування бурового розчину, зливати на очисні споруди водоканалу, використовувати для технічних потреб підприємства;
– безпечний сухий залишок, придатний для підсипання доріг, облаштування дамб тощо.

Співпраця фірми з УГВ триває менше ніж рік. Буровий майданчик, який показували журналістам, – уже третій. Представник компанії присягається, що щодо усіх відходів – буровому шламу, який є у приймальних ємностях, сухому залишку, відфільтрованій воді – є висновки й аналізи. А машини з твердими відходами (4-го класу), які таки вивозять у Кременчук на полігон (вимога УГВ), облаштовані GPS навігацією та їдуть у супроводі охорони.

Китайська бурова фірми Xinjiang Beiken Energy Engineering Co (Beiken)


Довідка
Відомостей про китайську компанію мало. Відомо, що, крім Китаю, вона надає послуги в Ірані, Іраку, Казахстані, Індонезії. Має акції на біржі, котування добре виросло після виграного проекту в Україні. А виграли вони аж 11 лотів на загальну суму 7,5 млрд грн, віддавши всього 2 лоти більш відомим землякам з фірми ЗПЕК (Zhongman Petroleum and Natural Gas Group Co. Ltd (ZPEC). Ця фірма, до речі, досі не почала працювати на Україні, що ніяк не вписується в заявлені УГВ-шниками темпи нарощення обсягів буріння.


Станом на зараз Beiken привезли 4 установки і пробурили ними 4 свердловини. Китайські буровики зайшли пізніше хорватів і почали роботи тільки на початку 2018 року. Розцінки, за якими працюють китайці, можна побачити нижче на скані одного з договорів. Основна операційна ставка складає трохи більше 28 тис. доларів без ПДВ на добу.



Тобто за одну свердловину китайці отримують від 3 до 5 млн доларів, залежно від глибини свердловини і часу буріння.

Перше, що чують журналісти тут: «Не фотографуйте туалети (старі дерев’яні), то не наші, то від попереднього підрядника залишились, у нас з цим все добре». Майже на усіх інформаційних стендах – позначки китайською – як тут працювати українському підряднику?



Загалом же китайці сяють доброзичливістю, але спілкуванню заважає загадкова китайська душа, складнощі перекладу і намагання уникати прямих відповідей. От, наприклад, запитання одного з журналістів – чи складно було зайти на український ринок – зрозуміти ну ніяк не хочуть. Тож після тривалих перемовин таки було сказано: «Багато труднощів, складно було знизитись у ціні, але готові заходити повністю».

За словами Михайла Падучака, свердловину бурять досить швидко. Комерційна проектна швидкість буріння – 1100 м за місяць. Китайці ідуть з випередженням графіка. Наразі пробурили 4580 м, до вибою – 400 м. Тож керівництво УГВ очікує, що друга свердловина піде ще краще.

– Нині китайці для Полтавського ГПУ пробурили 2 свердловини – Котельва 123 і 353 свердловина, і ось ця буде третьою. Для Шебелинського ГПУ уже пробурили 2 свердловини: 82 Західна Соснівка і 185 Мелехівська, – Михайло Падучак.

У буровій бригаді всі технічні спеціалісти – механіки, електрики, буровики – китайці. Журналістам показують українського підрядника на тракторі – мовляв, даємо роботу. Загалом же кажуть, що іноземні буровики залучають українські компанії за потреби – це переважно послуги спецтехнікою і кеттерінг (харчування і прибирання).

Український підрядник на китайській буровій - дали поробити місцевому робітнику


До речі, доброзичливість китайців оманлива, про що свідчать і скарги українських підрядників. За словами агрегатників, яким доводиться бувати на китайській буровій під час цементажів, китайці не пускають у своє містечко відрядних не те що погрітись, а навіть набрати чайку. Тож українці гріються у своїх КрАЗах по кілька діб…

За словами Михайла Падучака, до кінця 2018 року державна компанія планує залучити 22 зовнішніх верстати. Тобто за 2 місяці на теренах Полтавщини мають з’явитися як гриби після дощу ще 14 китайських верстатів. Дуже оптимістичний прогноз з огляду на те, що за 2 роки їх зайшло 8, а тут раптом за 2 місяці відразу 14... Але ми пильно стежимо за цими процесами і 2 січня обов’язково зателефонуємо в УГВ, щоб переконатися, чи виконали китайці свої зобов’язання.
Власне, у тому що верстати зайдуть, сумнівів уже немає. Можливо, не так швидко, як хотілось би УГВ, бо програма 20/20 постійно трансформується в сторону зниження обертів. Але потрібно врахувати те, що Китай – країна, що не втрачає можливостей, які з’являються (на відміну від України – від авт.). Якщо припустити, що китайці так само, як і хорвати, буритимуть по 2 свердловини на рік, то їх перебування продовжиться щонайменше до 2022 включно.

Українська бурова фірма «Спецмехсервіс»


Довідка
Підприємство виконує бурові роботи, капітальний ремонт свердловин і цементувальні роботи. Має бурові верстати «Уралмаш» 4Е, F-320, ХJ-650.

Юрій Нагорняк, заступник директора з видобутку ПАТ «Укргазвидобування» та Віктор Дядечко, директор полтавської компанії ТОВ «Спецмехсервіс». Фото - з сайту ПАТ «Укргазвидобування»


Поїздку на їхню бурову УГВ не планувало – возили до «передовиків», щоб все було на хорошому рівні – це цілком логічно. Але все-таки хотілось би відвідати єдиного українського підрядника, щоб порівняти його з побаченим у іноземців. Сподіваємось, що така можливість ще з’явиться. Натомість ми запитали в Падучака: як вони справляються, адже вони були єдині з українських приватних буровиків, хто взяв участь і пройшов кваліфікацію. Заради роботи на УГВ вони навіть придбали важкий верстат у  Румунії та привезли його в Україну.


Коло: А ви задоволені роботою «Спецмехсервісу»?
Падучак: Насправді до «Спецмехсервісу» як до підрядника є питання з точки зору тривалості спорудження свердловин і кількості ремонтів, зараз його роботу аналізують. За висновками ми пізніше зробимо офіційну заяву, але можу сказати, що рівень обладнання, який використовувала компанія, нічим не поступається тому, який є у хорватів і китайців. Були питання щодо готовності бурової бригади безаварійно і з мінімальною кількістю ремонтів виконувати роботи. Були у них простої різного плану, але це вже інші питання. Можу сказати, що вони абсолютно конкурентні. Але будь-якого підрядника, не зважаючи, з якої він країни, ми аналізуємо за результатами.

Чому ж українські буровики не отримали підрядів?


Наразі на території Полтавської і Харківської областей працює кілька невеликих приватних бурових компаній. Вони всі досить молоді, їхній вік не перевищує 15 років – відколи на початку нульових почали з’являтись приватні видобувники. Їхня поява і народила в країні приватний нафтогазосервісний сегмент, бо державні компанії неохоче допомагали приватникам розвивати свої родовища. Наразі обсяги видобутку приватного сектора складають вже близько 25% ринку, а обсяги буріння понад 100 тис. м на рік. Потенціал важких установок станом на 2016 рік складав близько 20 комплектів. Переважно це були ті ж Уралмаші, що і в Укрбургазі, але модернізовані настільки, наскільки це було можливо.

Було і кілька сучасних верстатів, саме таких, які відповідали вимогам УГВ. Небагато, але кожна з компаній мала наміри переходити вже на нову сучасну техніку відповідно до своїх можливостей. Адже вартість одної високотехнологічної установки складає від 15 до 20 млн, що і підтвердив пан Падучак. В умовах, коли кредити найдорожчі в світі, а інвесторів на таке специфічне обладнання знайти неможливо – завдання надскладне. Ясна річ, що такий багатий замовник як УГВ – це найкращій шанс суттєво покращити матеріально-технічне оснащення усім підрядникам, які отримають тут роботу. Але... Це обладнання треба було мати на вході. Тобто саме в момент оголошення тендеру з початком робіт 1 січня 2017 року. Занадто стислі строки для вирішення такого завдання. Хоча, як показали наступні події, терміни усі полетіли, переможців визначали довго і заходити не квапились, а китайці – так і досі вийшли тільки на 4 лоти з 18 виграних...

Для вирішення цієї проблеми напередодні тендеру приватні компанії направили спільного листа з проханням трохи знизити планку вимог для перших свердловин з подальшим її підняттям. Щоб компанії встигли переозброїтись в процесі виконання робіт. Ось скан листа, який був підписаний керівниками усіх бурових компаній, які працювали на той час, на ім’я Олега Прохоренка.

Але УГВ не відреагувало на це прохання. Точніше відреагувало вкрай негативно, назвавши в кулуарах підписантів саботажниками, які заважають здобувати енергонезалежність держави. Тому цілковито переорієнтувалось на іноземців. Найкраща ілюстрація суворої реальності, продиктована прагматизмом, що проповідує УГВ, – це відповідь на запитання журналістів столичних видань під час прес-туру: чому умови тендеру були такими, що відсікли українського підрядника?

На що Михайло Падучак відповів: «Ми нікого не відсікаємо! Ми просто оголосили набір високотехнологічного обладнання, яке має бути, а чи це буде український чи закордонний – нам без різниці».

Такий підхід теж має свою логіку, адже ринок, який існував, не відповідав на усі запити УГВ. Можливо, техніка, технології, виконавці, які увійшли в українську бурову галузь разом з китайцями, дадуть значно більше країні, ніж очікування росту внутрішніх резервів... Зате буде, в кого і чому вчитись, бо рівень іноземних компаній справді високий.
УГВ має всіляко сприяти перейманню позитивного досвіду, адже вони теж закупили велику кількість сучасної техніки. Маємо надію, що хорвати і китайці навчать наших буровиків керувати верстатами за допомогою комп’ютера, а не «кувалдометра».

P.S.


Іноземні сервісні компанії витісняють українських з ринку – і це треба визнати. Хоча, як бачимо, в УГВ були й інші варіанти. Але державна компанія обрала свій шлях. Наскільки доцільними були такі масштабні експансії іноземців? Наскільки виправдана мегаприскорена ітервенція в наші надра? Чи призведе це до бажаної газонезалежності? Чи окупляться хоч колись вкладені в Програму 20/20 кошти? Час покаже. Залишилось недовго...

Автор: Тетяна Цирульник

Бізнес 16 листопада, 16:00
  • Всього коментарів: 1

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції