Маловідомі факти про Новосанжарський район – із розмови з краєзнавцем

17 березня, 17:30   0
Фото – pohnews.org

Помічник бурильника та економіст за фахом Юрій Коцегуб не на жарт захопився краєзнавством, історією та літературою. У його арсеналі вже шість написаних романів та відзнаки відомих в країні літературних конкурсів. Нині Юрій працює над краєзнавчою книгою про Новосанжарський район, в якій дослідник розкриває та об’єднує маловідомі, або ж і зовсім для когось невідомі цікаві факти про край.

Юрій Коцегуб. Фотоархів краєзнавця

Перебування кошового отамана Івана Сірка в Нових Санжарах, ночівля в цьому містечку шведського короля Карла ХІІ, історія про новосанжарця, який розчулив царицю Катерину ІІ своїми віршами і допоміг козацтву, про штаб-квартиру в Нових Санжарах відомих науковців Вернадського та Докучаєва. І це лише мікрочастинка масштабної роботи, яку Юрій Коцегуб називає своїм хобі.

– Юрію, звідки потяг до краєзнавства і як давно почали свої дослідження?

– Краєзнавство, історія, література – мої хобі. З дитинства приваблювало все, що було пов’язано зі старими будівлями, речами. Подобалось слухати оповідки дідусів та бабусь про минувшину. Цікавило, що було раніше, який вигляд мало те чи інше місто, село. З часом ці вподобання трансформувалися в захоплення краєзнавством та історією. Якщо акцентувати увагу саме на краєзнавстві, то збирати інформацію почав років з десять тому. Спершу то були окремі згадки про Новосанжарський район чи видатних людей рідного краю, але потім почав систематизувати наявні відомості.

– Чому саме Новосанжарський край?

– У Нових Санжарах я народився, виріс і живу. Тож питання вибору очевидне. Найбільший інтерес викликають події дорадянського періоду.

– Який факт під час дослідження був найбільш неочікуваним для Вас? Тобто, найбільшим відкриттям?

– Найцікавіші моменти досліджень були пов’язані з видатними особистостями. Запало у пам’ять відкриття (для себе і не тільки) справжнього прізвища Антона Головатого (козацький кошовий отаман, – автор). Він був сином відомого в Нових Санжарах сотника і мецената Андрія Магденка. Також здивувало походження (йдеться про Старі Санжари) відомого українського політичного діяча, лікаря Юрія Липи (Георгій Геращенко). Він народився в Старих Санжарах в родині священика Андрія Геращенка. По смерті матері, малого Георгія усиновила сім’я Івана Липи (його хрещений батько) й забрала до Одеси.
Приємною несподіванкою стала знахідка книги спогадів Прокопа Кибкала «Тернистим шляхом» про події Української революції та становлення радвлади в Новосанжарському краю.

– За який період історії найменше джерел – найскладніше знайти докази?

– Найтяжче відшукати відомості про найдавніші події, що передували добі Київської Русі. Небагато інформації збереглось і про людей та події початку ХХ століття на теренах Новосанжарського району.

– Можете назвати цікавий факт, який так і не вдалось довести (віднайти доказові джерела)?

–  По деяких темах та особистостях дійсно так і не вдалося знайти достатньо інформації. Це і маєток Милорадовичів (український козацько-страшинський, згодом — дворянський і графський  рід, відомий з XV ст., – автор) під Новими Санжарами, дача Ржевських у Нових Санжарах, новосанжарські церкви, що були на місці колишнього тубдиспансеру та біля хлібзаводу.

Цікаві факти про Новосанжарський район (уривки з досліджень Юрія Коцегуба)

Кошовий Отаман Сірко і Нові Санжари

Іван Сірко. Фото – slovech.co

«У кінці березня 1672 року, розгромивши буджацьку орду, полонивши татарського мурзу, Іван Дмитрович Сірко приїхав у Нові Санжари. У цьому містечку кошовий отаман Сірко спинився тому, що тут проживала його донька і зять – Іван Сербин. Документально засвідчено лише про ці відвідини. До слова, між дослідженнями істориків йде розбіжність щодо місця арешту Сірка: чи то по дорозі з Нових Санжар до Курська, чи ще до того, як він покинув містечко...»

Ночівля Карла ХІІ в Нових Санжарах

Карл ХІІ. Джерело – Вікіпедія

«В історичній літературі деякі джерела стверджують, буцімто, шведський король Карл ХІІ після поразки свого війська під Полтавою ночував у Нових Санжарах. Такі ж факти описують і в оповідках довгожителі. Зокрема, що в Нових Санжарах на місці сучасного магазину «Майстер», колись ріс велетенський дуб. Під тим дубом, нібито, шведські лікарі перев’язували Карлу ХІІ поранену ногу.

Магазин у Нових Санжарах, на місці якого, імовірно, ріс дуб, під яким королю надавали медичну допомогу
Проте виникає питання,  а як же переслідувачі? Московське військо після перемоги під Полтавою мало б разючим ударом добити супротивника. Проте все склалося інакше. Московські командири самі не очікували такого успіху й спершу навіть не повірили в перемогу під Полтавою (попри те, що мали значну чисельну і збройну перевагу). Коли ж розрізнені шведські загони почали відступ, то московське командування замість організації стрімкого переслідування – почало святкувати перемогу. Навздогін шведам попервах пішли лише окремі частини. Решта московського війська лишилася на своїх позиціях, або ж займалася мародерством. Завдяки цьому шведам вдалося з перепочинками дійти до Дніпра, і лише там, через обман московських командирів та нерішучість шведського командування спричинилися загибель шведської армії. До реваншу в бою на березі річці Прут лишалося два роки...»

Новосанжарець домігся для козаків землі та вольностей, розчуливши своїми віршами Катерину ІІ

Антон Головатий. Фото – ukrlegenda.org

«Антон Головатий (Магденко), син відомого в Нових Санжарах сотника і мецената Андрія Магденка, був одним із перших, хто писав українською мовою. Два вірші, що дійшли до нашого часу, були заспівані під бандуру імператриці Катерині ІІ в далекому 1792 році. Ті вірші мають свою вельми цікаву історію.

Після турецької війни Чорноморському козацькому війську належало переселитися на призначений йому острів Тамань, на Кубані, одначе простір цього острова був невеличким, а населення війська виявилося значним. Тому на раді війська вирішили просити царицю дати для поселення ще і всю Кубанську землю. З цим проханням послали Антона Головатого – героя війська Чорноморських козаків, особисто відомий при дворі Її Величності. Головатий, як справжній дипломат, розпочав свою промову з того, що вшанував пам’ять ясновельможного князя Григорія Потьомкіна, без якого козаки тепер – як діти без батька: у такий сумний момент допомогти могла б лише «матінка-імператриця». У його промові не було й натяку на знищення Запорізької Січі; на те, що багато запорожців потрапили в кріпосне рабство, а їхні заслуги перед імперією забуто.

Внаслідок усіх цих слізних пісень, прохань, скарг та посилань на бідність, котра не завадила щедро хабарувати придворне чиновництво (козаки прийшли до цариці не з пустими руками), й з'явився Указ Катерини II, датований 30 червня 1792 року. Завдяки цьому документу утоврилось Кубанське козацтво, що стало, по суті, однією з гілок козацтва запорозького. І безпосередній стосунок до появи цього документа  мав новосанжарець Антон Головатий. Він таки домігся, щоб запорожцям повернули хоч дещо з тієї власності, яку відібрали під час розгрому Січі. Війську надавалося право вільного економічного порядкування і торгівлі. Губернатору Таврії доручили звільнити всіх запорожців від кріпацтва і дозволити їм приєднатися до чорноморців, а війську для переселення на Кубань надавалися кошти у сумі 30 тисяч крб, провіант (продовольчі запаси для армії, – автор) і «найрізноманітніші послуги»...»

Штаб-квартира Вернадського і Докучаєва

Будинок козака Івана Півня, що був штаб-квартирою науковців. З архіва краєзнавця

«Протягом багатьох років штаб-квартира експедиції  науковця Василя Докучаєва знаходилася в містечку Нові Санжари у будинку козака Івана Півня. Тут і бував багато разів Володимир Вернадський. Старожили Нових Санжар ще пам’ятають ту стару, зарослу диким виноградом, хатину на крутому березі Ворскли, супроти санаторського пляжу.

Відомо, що Докучаєв, зокрема, збирав на Новосанжарщині зразки ґрунтів та матеріали для наукових праць.

Володимир Вернадський. Фото –knau.kharkov.ua
Василь Докучаєв. Фото – Вікіпедія

До слова, будинок, в якому жили і працювали науковці Василь Докучаєв та Володимир Вернадський не зберігся. Він згорів 3 січня 1989 року. Збереглися лише окремі предмети будівлі – віконні ручки, шпінгалети, дверцята до плит. Вони входять до Фонду Василя Докучаєва в Полтавському краєзнавчому музеї. До цього фонду увійшов і унікальний фотовідбиток, зроблений у Нових Санжарах 1891 року. На ньому біля будинку на фоні дикого винограду зображені: дружина Василя Докучаєва Ганна Єгорівна, Антоніна Іванівна Воробйова та Варвара Іполитівна Тарнавська...»

Давньоруські поселення в с. Кунцеве

Кунцівська ГЕС

«На південний схід від Кунцівської ГЕС, за 70-100 метрів від південної околиці села, виявили поселення доби Київської Русі. Серед зібраного на поверхні матеріалу під час розвідок виявили кілька культурно-хронологічних комплексів. Найбільш значна група – дрібні уламки посуду часів пеньківської культури (VІ-VІІ ст.), незначна частина належить до бондарихинської культури (ХІІ-Х ст. до н. е.) та скіфської доби (VІІ-V ст. до н. е.). Знайшли й фрагменти посуду давньоруського часу (ХІІ ст.). Нині ця територія забудовано житловими спорудами села.

Також під час досліджень в селі Кунцеве виявили ще одне давньоруське поселення – по правому березі річки Ворскла. Під час розкопок знайшли уламки гончарної кераміки давньоруської доби.

До речі, городища Київської Русі були також в Нових Санжарах і Старих Санжарах...»

Біографічна довідка:

Юрій Коцегуб народився в Нових Санжарах. Після закінчення новосанжарської школи навчався в ПТУ №10 Полтави на помічника бурильника. Потім була строкова служба в Прикордонних військах України. По завершенню служби працював на будівництві в Полтаві. Одночасно (заочно) здобув вищу освіту в ПНТУ імені Юрія Кондратюка за фахом Економіка підприємства.

Працював помічником бурильника в одній з бурових організацій м. Полтави, на приватних  підприємствах в Нових Санжарах та обласному центрі, а також на будівництві за кордоном.

Фотоархів зі сторінки Юрія Коцегуба у Фейсбуці

Має літературні нагороди: диплом «Коронації слова» 2012; спецвідзнака «Коронації слова» 2014, відзнака літконкурсу видавництва «Смолоскип» 2016; диплом літконкурсу «Крилатий Лев» 2017; диплом літконкурсу «ГРАНОСЛОВ» 2018. На початку 2019 року світ побачив історичний роман Юрія Коцегуба про антибільшовицьке повстання під проводом отамана Христового (Видавництво «Холодний Яр»). Ще один історичний роман нині готується до друку.

Читайте також: Хто такі історики та яка їхня місія, або Чому історія завжди повинна бути сучасною

Автор: Юлія Обелець

Інтерв'ю 17 березня, 17:30

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції