Йому можна було довірити життя: на Полтавщині прощалися з воїном 54-ї бригади Сергієм Сергієнком

24 січня 2018, 20:42 0

Фото Ольги Матвієнко

Влітку йому виповнилося б 30 років, але він назавжди залишиться 29-річним – для мами, двох сестер, племінника, вірних друзів, побратимів.

Сергій Сергієнко, веселий та працьовитий хлопець з села Новоаврамівка Хорольського району, для себе твердо вирішив, що його головний обов’язок у житті захистити свою Батьківщину, родину. І він сповна його виконав, стоячи на передовій до останнього подиху.

Його життя обірвалося 22 січня на Донбасі, в одній із точок на Світлодарській дузі.

– Це було абсолютно рядове бойове завдання: ми повинні були виявити групу снайперів противника. Взвод вийшов двома групами. У моїй, меншій, було троє – зі мною Сергій та ще один боєць. Другу групу я відправив на іншу позицію. Ми контролювали кут однієї посадки. Вийшли ще затемна, а під ранок зайняли позицію та спостерігали, – розповідає командир взводу про останні години життя Сергія Сергієнка. – Зі світанком почався обстріл, прилетіло кілька мін, одна з яких розірвалася поруч із Сергієм. Неподалік нього був третій учасник групи, а я – метрах у 20. Мені по рації повідомив, що є важкопоранений. Негайно витягли його з-під вогню, надали домедичну допомогу. Викликали медиків, а самі терміново дісталися до машини. Медиків завернули по дорозі. Уже через півгодини були в госпіталі, але, на жаль, ще по дорозі Сергій помер. Рани виявилися несумісними з життям. Частина осколків, а це була міна калібру 80 мм, влучила між каскою та бронежилетом.

В армії не служив, але з 2014-го року постійно слідкував за подіями на Сході, дуже переймався, за словами друзів. Врешті прийняв рішення і, нікому не сказавши заздалегідь, підписав контракт зі Збройними силами України в серпні 2016-го.

У взвод снайперів 54 ОМБр Сергій Сергієнко прагнув потрапити із самого початку служби. Розповідає командир взводу:

– Потрапив у взвод не випадково: він цілеспрямовано до цього йшов. Із першого дня, коли тільки познайомилися, а потім часто про це говорили, він для себе прийняв рішення розвиватися та просуватися по військовій службі. Він дуже добре розумів, як служити, що робити і практично весь час він витрачав на навчання. Коли у нас були заняття, тренувальні виїзди, спецпідготовка, то він весь час вдосконалювався. І він досяг значних успіхів, став спеціалістом високого рівня. Улітку мріяв піти на сержантські курси, щоб ще підняти свій рівень. Це була одна з небагатьох людей, які потенційно згодом могли б командувати взводом. Дуже відповідальний. Без пафосу, це стовідсотково відмінний солдат: і стосовно його ставлення до служби, і до свого тіла, своїх можливостей, виконання завдань. А наш взвод виконує дуже специфічні завдання, при яких ступінь відповідальності людини є наріжним каменем. А він був одним із кращих у взводі.

І, певно, стати хорошим солдатом Сергієві допомагав його характер – справедливим, веселим, чуйним, відповідальним, тим, хто першим прийде на допомогу, запам’ятали його друзі.

– Завжди усміхнений. Був дуже хорошим другом, завжди приходив на допомогу. Із самого дитинства з хлопцями на вулиці, з однокласниками дружив. Ніколи ні в чому не відмовляв. По життю був дуже справедливий. Тоді вирішив, що стане військовим і ніхто не міг його переконати. «Я вирішив, я піду», – казав Сергій. Спочатку нікому ж не сказав, що підписав контракт, в армії до цього не служив. Але дуже цікавився подіями на Сході, знав, що треба захищати маму, сестер, – згадує Вікторія, однокласниця й подруга Сергія.

Окрім всього, Сергій був дуже ерудованим. При чому мав знання в різноманітних областях, що дуже добре поєднувалося з його почуттям гумору.

– Це дуже вражало, коли він зі своїм гумором заряджав усіх енергією. Бували моменти, коли його почуття гумору та вміння оцінити ситуацію виводило виконання завдання на новий рівень, – говорить командир Сергія. – Під час кількох відповідальних виходів ми працювали з ним у парі. І я міг повністю на нього покластись. Його рівень відповідальності та вміння аналізувати ситуацію вражали.

Побратими приїхали попрощатися з Сергієм Сергієнком у його рідну Новоаврамівку. На подвір’ї батьківської хати зібралися сотні людей. Ще сотні на колінах зустрічали Героя у центрі села, звідки провели на кладовище.

У прощальному слові командир Сергія попросив вибачення у мами та сестер, що не вберіг їхнього хлопця, і пообіцяв помститися за нього та повернутися з перемогою, про яку так мріяв боєць.

– Важко розуміти, що ризикуєш життям заради Батьківщини, але ти не досконалий. Але є обставини, які вище твоїх знань та вмінь. Прекрасна людина, той друг, побратим, син, який залишиться назавжди в моєму серці. На жаль, сталося так, що війна забирає у нас кращих, – сказав військовослужбовець.

Нагадаємо, що це вже друга непоправна втрата Полтавщини з початку 2018 року: 17 січня на передовій загинув боєць також 54-ї бригади Сергій Іванов із Нових Санжар.

Автор: Ольга Матвієнко