Сонячна людина: у Нових Санжарах сотні вийшли попрощатися з бійцем 54-ї бригади Сергієм Івановим. ФОТО

19 січня 2018, 19:30 0

Фото Ольги Матвієнко

19 січня у Нових Санжарах на Полтавщини приспущені в жалобі прапори, на них майорять чорні стрічки.
Селище оплакує 29-річного Сергія Іванова, який загинув під селищем Луганське Луганської області. Три роки свого життя чоловік поклав на захист Батьківщини. І врешті заплатив за її незалежність найвищу ціну.

Уночі на 17 січня військовослужбовець та шестеро його побратимів виїхали на бойове завдання. МТ-ЛБ, у якому Сергій сидів поруч з водієм, підірвався на невідомому вибуховому пристрої. Уся сила вибуху прийшлася на Сергія та водія, Дмитра Бєляєва, вони загинули.

Ще восени 2014-го старший сержант Сергій Іванов став до лав 93-ї бригади. Демобілізувався, але вдома пробув лише місяць і повернувся на службу за контрактом. Услід за своїм кращим другом, командиром, перевівся до 54 окремої механізованої бригади.

– Ми з Сергієм разом з вересня 2014-го. До останнього дня його життя були разом кожного дня. Ми були кращими друзями. Сергій – промінчик сонця, завжди в хорошому настрої, завжди готовий іти куди завгодно, в будь-який бій, ніколи нічого не боявся. Таких людей, як Сергій я більше не знаю. Завжди пишався, що в мене є такий друг, такий побратим, – говорить Дмитро, командир та друг Сергія.

Юлія, яка також служить у 54-й бригаді, зазначила: аби можна було, то на Полтавщину приїхали б всі, адже загибель Сергія сколихнула кожного з його побратимів. Добрий товариш, він завжди намагався підтримати – і словом, і просто посмішкою.

– От два слова скажу: сонячна людина. Він завжди з посмішкою на обличчі. Кому б погано не було, говорив: «Хлопці, живіть одним днем, завтра може не бути, тому потрібно посміхатися і пам’ятати, що комусь, можливо, гірше, ніж нам», – згадує Юлія.

– Його візитівкою була пісочна «арафатка» (хустина, – прим. авт.). З-під неї визирало неголене обличчя, блакитні бездонні очі, потім з’являється посмішка і говорить: «Усім привіт!».

Читайте також: Справедливий та відважний: на Полтавщині попрощалися із загиблим бійцем УДА Олександром Зубченком

Але передовсім Сергій Іванов проявив себе як досвідчений та мужній воїн. «Попереду всіх», – говорять побратими про нього. Уранці Сергій отримував купу завдань, а на вечір, страшенно втомлений, але обов’язково звітував про виконання усіх. Ніколи не відмовлявся від бойових завдань. Певно, немає на карті АТО «гарячих точок», де не побував би боєць.

Фото із соцмережі

Над площею у центрі Нових Санжар, куди траурна хода рушила від батьківської хати Сергія Іванова, прозвучало його інтерв’ю. Із воїном поспілкувався 2015 року кореспондент місцевого видання Петро Жаботинський. Твердим голосом, коротко і по-військовому чітко атовець говорить про службу в армії ще до 2009 року, про мирне життя.

«Служу в 93-й бригаді. Це ті, хто зараз безпосередньо утримує Донецький аеропорт. Ми забезпечуємо прикриття і зачистку аеропорту зі свої бойових машин «Градів», – розповів тоді Сергій Іванов.

Фото із соцмережі

У тому ж інтерв’ю, на подив журналіста, говорив, що усім на службі задоволений:

«Командування у нас хороше. Командир дивізіону, комбат, офіцери – питань немає. Тут хто як звик: якщо звик випивати і нехтувати своїми обов’язками, то і командування буде до нього погано ставитися. А якщо ти виконуєш свої обов’язки, то і нормальні стосунки між людьми виходять».

Воїн зізнався ще тоді, що не боїться – ні битися, ні вмирати:

«Мабуть, я безстрашний. Бо є люди, які народжені воювати, а є – для мирного життя. Я народжений для того, щоб воювати і забезпечувати мир у своїй країні. Мені не страшно, бо раз судилося, то цього не оминути. І мама мене чудово розуміє. Вона знає, що війна – це моя стихія».

Після інтерв’ю прозвучала пісня. Її записали хлопці з 93-ї бригади. У відео разом з товаришами знявся й сам Сергій Іванов.

Потому декілька сотень людей, які на колінах зустрічали траурну ходу біля площі Небесної сотні, рушили на кладовище. До присутніх із закликом не забувати, що війна триває, і допомагати бійцям звернувся Сергій Бульбаха, атовець, а нині – голова Новосанжарської РДА:

– Ми розслабилися. Ми забули, що таке, коли гинуть наші хлопці. Ми забули, що триває війна, яка забирає найкраще, що у нас є – синів, братів, батьків. Ми думаємо, що десь не з нами і не в нас. А вона справжня. Ми повинні щодня пам’ятати, що кожен з нас має робити все від нас залежне справедливо, чесно і праведно. Вони гинуть там, аби ми тут спокійно могли працювати, навчати дітей, допомагати армії.

Безутішною залишилася мама Сергія – Наталія Михайлівна, без батька зростатиме його маленька донечка.

Сергій Іванов, поклавши життя за Україну, за мир та незалежність, назавжди залишиться Героєм у лавах небесного війська.

До теми: «Я не можу відправити туди 20-річних, а сам залишитися»: на Полтавщині попрощалися з героєм Олександром Тюменцевим. ФОТО

Сергій Олексійович Іванов народився 16 листопада 1988 року в Нових Санжарах. Закінчив Новосанжарський навчальний виховний комплекс. У 2006 – 2007 роках проходив строкову службу. Потім підписав контракт і служив до 2009 року. Працював в охоронній фірмі. 28 серпня 2014 мобілізований Новосанжарським райвійськкоматом для проходження служби в зоні АТО. Був командиром бойової машини військової частини 2830 ЗСУ. Демобілізований через рік, але пробув вдома недовго – підписав контракт зі Збройними силами України та повернувся на Донбас. Із 11 листопада 2015 року проходив службу командиром відділення військової частини 0693.

Автор: Ольга Матвієнко