Вчора
Сонячна людина: у Нових Санжарах сотні вийшли попрощатися з бійцем 54-ї бригади Сергієм Івановим. ФОТО
19 січня 2018, 19:30 0
19 січня у Нових Санжарах на Полтавщини приспущені в жалобі прапори, на них майорять чорні стрічки.
Селище оплакує 29-річного Сергія Іванова, який загинув під селищем Луганське Луганської області. Три роки свого життя чоловік поклав на захист Батьківщини. І врешті заплатив за її незалежність найвищу ціну.
Уночі на 17 січня військовослужбовець та шестеро його побратимів виїхали на бойове завдання. МТ-ЛБ, у якому Сергій сидів поруч з водієм, підірвався на невідомому вибуховому пристрої. Уся сила вибуху прийшлася на Сергія та водія, Дмитра Бєляєва, вони загинули.
Ще восени 2014-го старший сержант Сергій Іванов став до лав 93-ї бригади. Демобілізувався, але вдома пробув лише місяць і повернувся на службу за контрактом. Услід за своїм кращим другом, командиром, перевівся до 54 окремої механізованої бригади.
– Ми з Сергієм разом з вересня 2014-го. До останнього дня його життя були разом кожного дня. Ми були кращими друзями. Сергій – промінчик сонця, завжди в хорошому настрої, завжди готовий іти куди завгодно, в будь-який бій, ніколи нічого не боявся. Таких людей, як Сергій я більше не знаю. Завжди пишався, що в мене є такий друг, такий побратим, – говорить Дмитро, командир та друг Сергія.
Юлія, яка також служить у 54-й бригаді, зазначила: аби можна було, то на Полтавщину приїхали б всі, адже загибель Сергія сколихнула кожного з його побратимів. Добрий товариш, він завжди намагався підтримати – і словом, і просто посмішкою.
– От два слова скажу: сонячна людина. Він завжди з посмішкою на обличчі. Кому б погано не було, говорив: «Хлопці, живіть одним днем, завтра може не бути, тому потрібно посміхатися і пам’ятати, що комусь, можливо, гірше, ніж нам», – згадує Юлія.
– Його візитівкою була пісочна «арафатка» (хустина, – прим. авт.). З-під неї визирало неголене обличчя, блакитні бездонні очі, потім з’являється посмішка і говорить: «Усім привіт!».
Читайте також: Справедливий та відважний: на Полтавщині попрощалися із загиблим бійцем УДА Олександром Зубченком
Але передовсім Сергій Іванов проявив себе як досвідчений та мужній воїн. «Попереду всіх», – говорять побратими про нього. Уранці Сергій отримував купу завдань, а на вечір, страшенно втомлений, але обов’язково звітував про виконання усіх. Ніколи не відмовлявся від бойових завдань. Певно, немає на карті АТО «гарячих точок», де не побував би боєць.
Фото із соцмережіНад площею у центрі Нових Санжар, куди траурна хода рушила від батьківської хати Сергія Іванова, прозвучало його інтерв’ю. Із воїном поспілкувався 2015 року кореспондент місцевого видання Петро Жаботинський. Твердим голосом, коротко і по-військовому чітко атовець говорить про службу в армії ще до 2009 року, про мирне життя.
«Служу в 93-й бригаді. Це ті, хто зараз безпосередньо утримує Донецький аеропорт. Ми забезпечуємо прикриття і зачистку аеропорту зі свої бойових машин «Градів», – розповів тоді Сергій Іванов.
Фото із соцмережіУ тому ж інтерв’ю, на подив журналіста, говорив, що усім на службі задоволений:
«Командування у нас хороше. Командир дивізіону, комбат, офіцери – питань немає. Тут хто як звик: якщо звик випивати і нехтувати своїми обов’язками, то і командування буде до нього погано ставитися. А якщо ти виконуєш свої обов’язки, то і нормальні стосунки між людьми виходять».
Воїн зізнався ще тоді, що не боїться – ні битися, ні вмирати:
«Мабуть, я безстрашний. Бо є люди, які народжені воювати, а є – для мирного життя. Я народжений для того, щоб воювати і забезпечувати мир у своїй країні. Мені не страшно, бо раз судилося, то цього не оминути. І мама мене чудово розуміє. Вона знає, що війна – це моя стихія».
Після інтерв’ю прозвучала пісня. Її записали хлопці з 93-ї бригади. У відео разом з товаришами знявся й сам Сергій Іванов.
Потому декілька сотень людей, які на колінах зустрічали траурну ходу біля площі Небесної сотні, рушили на кладовище. До присутніх із закликом не забувати, що війна триває, і допомагати бійцям звернувся Сергій Бульбаха, атовець, а нині – голова Новосанжарської РДА:
– Ми розслабилися. Ми забули, що таке, коли гинуть наші хлопці. Ми забули, що триває війна, яка забирає найкраще, що у нас є – синів, братів, батьків. Ми думаємо, що десь не з нами і не в нас. А вона справжня. Ми повинні щодня пам’ятати, що кожен з нас має робити все від нас залежне справедливо, чесно і праведно. Вони гинуть там, аби ми тут спокійно могли працювати, навчати дітей, допомагати армії.
Безутішною залишилася мама Сергія – Наталія Михайлівна, без батька зростатиме його маленька донечка.
Сергій Іванов, поклавши життя за Україну, за мир та незалежність, назавжди залишиться Героєм у лавах небесного війська.
Сергій Олексійович Іванов народився 16 листопада 1988 року в Нових Санжарах. Закінчив Новосанжарський навчальний виховний комплекс. У 2006 – 2007 роках проходив строкову службу. Потім підписав контракт і служив до 2009 року. Працював в охоронній фірмі. 28 серпня 2014 мобілізований Новосанжарським райвійськкоматом для проходження служби в зоні АТО. Був командиром бойової машини військової частини 2830 ЗСУ. Демобілізований через рік, але пробув вдома недовго – підписав контракт зі Збройними силами України та повернувся на Донбас. Із 11 листопада 2015 року проходив службу командиром відділення військової частини 0693.
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь