«Бабський» тиждень: як святкували на Полтавщині Масляну

1. >
2. Дозвілля >
3. «Бабський» тиждень: як святкували на Полтавщині Масляну

Фото - W-n.com.ua

«Масляна, Масляна, яка ж ти мала, аби тебе неділь сорок, а посту одна» – православні святкують тиждень Масниці. Він триватиме до 26 лютого. Далі – суворий Великодній піст.

Масляний тиждень набув сакрального значення з часів  Київської Русі. Хоча й святкувати його почали задовго до хрещення Русі. Для язичників того часу Масляна була приводом вшанувати бога Ярила – божество, яке було уособленням сонячного тепла. Згодом після встановлення християнства цей тиждень став таким, який передував Великому посту – часу, коли не можна було вживати м’яса, риби, яйця, молока.

Журналістка «Кола» поспілкувалася з Оленою Щербань, етнологом, провідним популяризатором українських традицій Полтавщини, Харківщини та Сумщини. Жінка розповіла про те, як на Полтавщині святкували Масляний тиждень ще кількасот років тому.

 Що їли?

– Масляний тиждень має кілька назв: сирний, «бабський» або «колодія». Святкували його цілий тиждень, щодня придумуючи нові й нові забавки. По-перше, у цей період кожного дня на Полтавщині їли вареники з сиром. Це ж основна наша страва. До них обов’язково подавали вершкове масло – найчастіше його клали прямо на вареники, аби воно добряче розтало і змастило ліплені хазяйкою вироби, – розповіла Олена Щербань.

Окрім вареників, господині готували гречані млинці. Їх після приготування клали в макітру, здобрювали знову ж таки маслом і ставили в піч. Виходила надзвичайно смачна страва. Також не обходилося в Масляний тиждень без випечених сирників. У той час називали мандрики – їх смажили на олії чи на маслі. Заборонялося їсти тільки м’ясні страви. Та оскільки в неділю, за день до початку сирного тижня, м’ясо ще на столах було, лишалося багато кісток. Із них дозволялося варити холодець, який також був у пошані.

– Холодець варили в неділю, а от в понеділок увечері його ставили на стіл – припрошували гостей покуштувати страву. Якщо в хаті була дівка на виданні, вона надзвичайно чекала цього моменту. Коли вже всі сходилися на вечерю, дівчина намагалася витягнути найбільшу кістку з холодцю, її зберігали до наступної неділі, а в неділю грали в гру «Кістки», – розповідає пані Олена.
Гра полягала в тому, що дівчата діставали свою кістку, яку заховали ще з понеділка, і йшли до комори, яка зазвичай стояла десь вглибині садиби. Ставали в рядочок, і кожна кидала свою кістку до воріт. Якщо докине – рік буде якнайкращий, здоров’я теж буде добрим. А коли навіть перекине через тин чи потрапить у ворота – вийде заміж. Парубки, звісно, знали про такі забавки, тому намагалися обходити хати, де жили молоді дівчата. Могли випадково отримати кісткою по обличчю чи голові, та і вважалося – зіпсував дівчині ворожіння, тож маєш на ній оженитися.

За словами етнографа, цього тижня не готували борщу, а кашу – лише малим дітям.

 Як святкували?

Сирний, або «бабський», тиждень був єдиним часом, коли порядним заміжнім жінкам дозволяли відвідувати шинок. Вони користувалися правом сповна: щодня гуляли, пили горілку, майже не бували вдома. Їхнє гуляння проходило під єдиним приводом – історією так званої «колодки». Колодка, а це звичайне полінце, слугувала жінкам джерелом їхньої «магії». Вони над нею чаклували, просили заміжжя, щастя, гарної долі дітям. Перемотували ту колодку хустиною, бо саме в тиждень Масляної жінки уявляли, що то жива істота – і за сім днів свята та проживала повноцінне життя.

– Цікавим моментом з історії святкування є те, як молодиці жартували, використовуючи колодку. Вони могли зловити хлопця (не свого сина чи коханого, а чийогось чужого – своїх було шкода), прив’язати йому до ноги колодку і вимагати від нього могорича (викуп). Хлопець сам не мав права зняти прив’язану колоду, тільки жінки. І лише коли парубок платив, вони відчіпляли її та йшли шукати когось іншого. Якщо щастило, то жіночому товариству вдавалося зловити ще й батька чи матір бідного парубка. І тоді  колодку вішали на шию батькам. І з того часу розпочиналися повноцінні гуляння й веселощі. Бо колодка ж родилася! – говорить про традиції етнографиня.

У понеділок жінки святкували народження колодки. Вони зносили у шинок вареники, млинці, сирники, гуляли, пили горілку. Проводили вищеописаний обряд із колодкою та парубками, жартували, сміялися. Але то тільки у перший день тижня.

Наступного дня, у

вівторок

, гуляння в шинку мало інший привід – жіночки пили вже за хрестини колодки! На майдані села збиралися хлопці та дівчата. Дівки на виданні пригощали свого обранця сирниками та варениками, аби причарувати його. З одного боку, хлопці використовували цей час, аби добряче наїстися. А з іншого – це був гарний привід для знайомства. Деяким особливо настирливим дівчатам цього дня вдавалося вже й поцілуватися. Багато таки знайомств закінчувалися гучним весіллям.

– У середу жінки вже гуляли, бо їхня люба колодка женилася. Готували багато вареників із сиром, які щедро присипали чимось солоденьким – пригощали діточок. Усе робили, аби тим було добре й смачно. Купували малечі багато цукерок, аби життя в них було солодке й веселе, – ділиться пані Олена.

У четвер відзначався день «молодухи-удалухи». Та ще й бідна колодка помиратиме – треба її оплакувати та горілочкою омивати. Звісно, що ніхто цього дня не плакав – навпаки, багато сміялися. Тоді люди виходили гуляти гуртом на майдан або йшли до когось у гості. Того четверга чоловіки були зобов’язані весь час носити своїх жінок на руках, не давати їм засмучуватися.

У п’ятницю колодка вже померла, тож жінки збиралися її ховати. Обов’язковою умовою було наліпити якнайбільше вареників. Кожна господиня, аби показати, яка вона вдала, мала готувати їх стільки, скільки зможе подужати. Матері частували ними зятів і доньок, які приходили в гості. 

– Зятя треба було частувати дуже добре, бо він тоді дарував намисто тещі. І уявляєте, який там разок намиста на шиї був у доброї тещі від щедрого зятя, коли щороку дарував їй бажане. А жінки носили його потім усюди, бо то вважалося дуже гарно, – каже Олена Щербань.

У суботу колодку збиралися оплакувати. Для багатьох жінок цей день був, справді, трохи сумний. Але зовсім не через колодку – просто масляний, сирний або «бабський» тиждень закінчувався. Також субота – один із найомріяніших днів для невісток. Вони могли всю роботу віддати свекрусі й байдикувати весь день. Свекруха гуляла ж до цього цілий тиждень, тому мала тепер сама готувати вареники та млинці. Невістка могла робити, що хоче, – дозволялося навіть танцювати зі свекром, який був зобов’язаний подарувати їй сорочку, «аби голою не ходила».

Пані Олена розповідає:

– У неділю починалося справжнє масове гуляння. Якщо в інші дні частина могла бути в шинку, частина – у гостях, а чоловіки взагалі на роботі, то тепер усі мали зібратися на майдані. Було заведено доїдати все, що лишалося, бо викидати надлишки їжі забороняли: «якщо хочеш, роздай, але добро не кидай». То роздавали всім, кому могли: бідним, сусідам, хто хотів – той їв.
Дотепер мало хто дотримується всіх традицій, які були в Україні ще кілька століть тому. А шкода, бо вони – гарний привід порадіти та пожити хоч трохи безтурботно.

Читайте також: Весна наближається: у Полтаві розквітли проліски

Автор: Ярослава Фоніна

• #Масляна