Фестиваль гончарства в Опішні, попри, погані дороги і платний вхід, зібрав сотні поціновувачів мистецтва. ФОТО, ВІДЕО

1. >
2. Дозвілля >
3. Фестиваль гончарства в Опішні, попри, погані дороги і платний вхід, зібрав сотні поціновувачів мистецтва. ФОТО, ВІДЕО

Фоторепортаж Анни Чапали

Біля навісу Олександра Шкурпели черга: одні роздивляються, прицінюються, інші без зайвих питань купують глиняні миски, тарелі, макітри, розмальовані вази та поважних баранців і крутогривих левів. Гончарювання в родині Шкурпелів – це сімейна справа. Батько з двома синами самі копають глину, роблять фарби, ліплять, дотримуючись традицій виготовлення саме опішнянської кераміки.

– Хто хоч раз пробував зготувати їжу в нашому посуді, той буде його купувати завжди, – посміхається гончар.

Він каже, що опішнянська глина особлива, з неї зробиш і посуд, і декоративні керамічні вироби, а от із слов’янської, приміром, ліпиться лише посуд.

Олександр Шкурпела учасник багатьох гончарських фестивалів. Каже, що раніше на фестивалі гончарства в Опішні було краще. Нині на ярмарку багато кітчевих масових товарів, а не виготовлених гончарями власноруч.

– У магнітики все переходить, ви ж самі бачите: «ширпотреб». Ця тенденція шириться по всій Україні і, мабуть, по всьому світу. Я об’їздив чи не всі українські ярмарки, був і в Росії. Чому так? Можливо, сучасне мистецтво «задавлює» народне. Хотілося б більшої популяризації наших опішнянських, традиційних, виробів, – розмірковує чоловік.

Разом з тим Олесь Пошивайло, генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні стверджує, що вони намагаються відійти від кітчевої продукції на фестивалі. Хоча й мають багато проблем із цим, адже чимало заявок надходить з проханням дозволити продавати такі речі саме на території заповідника.

Нинішній національний фестиваль гончарства, який проводиться в рамках ІХ тижня національного гончарного здвиження в Опішні «Здвиг–2017» бере свій початок у далекому 1988 році. Тоді в Опішні був започаткований День гончаря. Він відбувався щорічно до початку 2000-х років. Його навіть хотіли зробити загальнодержавним святом.

Через багато років мета фестивалю не змінилася – пошанування гончарської професії, зокрема майстрів-гончарів, художників-керамістів, учених-керамологів, технологів-кераміків, приватних підприємців у галузі художньої кераміки, популяризації гончарної спадщини України, творчості сучасних митців.

У рамках заходу вже традиційно відбулися національний ковальський фестиваль «Вакула-фестХХІ» та фестиваль-конкурс гончарського бодіпейнтінгу «BCFU-2017», а також численні конкурси, флеш-моби, фаєр-шоу, етно-дискотека, гончарські та ковальські майстер-класи, фольклорний фестиваль «Гончарське перевесло» та ряд інших заходів.

На пам’ятник гончарству зібрали майже 400 тисяч гривень

Вхід на фестиваль гончарства був не безкоштовним: квиток для дорослих коштував 40 гривень, для пенсіонерів та дітей 20 гривень, навіть із школярів-напівсиріт брали по 10 гривень. Олесь Пошивайло пояснив чому щороку беруть гроші за вхід.
До речі, на Полтавщині проходить багато народних свят, фестивалів, які вже стали улюбленими серед людей («Решетилівська весна», «Взяв би я бандуру», «Замкова гора» та інші), але всі вони безкоштовні.

– Міністерство культури, якому ми підпорядковані фінансує винятково заробітну плату і комунальні послуги, все що відбувається в музеї і ось ці заходи відбуваються за моральної підтримки Мінкульту, обласної та місцевої влади. Всі кошти заробляємо нашими екскурсіями. Тому ми говоримо всім, що кошти за квитки куплені чи в музей-заповідник, чи сюди на свято – йдуть винятково на розвиток музею і ми всім відвідувачам вдячні за внесок у розвиток культури, – говорить Олесь Миколайович. – Кошти, які ми заробляємо на цьому святі, уже впродовж 4-х років ідуть на спеціальний фонд. Ми акумулюємо їх, щоб зібрати необхідну суму на створення в селищі пам’ятника гончарству. На сьогодні на рахунку вже близько 400 тисяч гривень.

Пам’ятник гончарства хочуть поставити в центрі Опішні на місці пам’ятника Леніну. Проте місцеві депутати на сесії відмовилися розглядати питання про виділення цієї території під спорудження обеліска і сказали, за словами Пошивайла, що ніколи там пам’ятника не буде.

– Ми вже готові починати роботи з проектування і будівництва, але ж обіцяли мешканцям селища, що пам’ятник стоятиме в центрі буде публічним і загальнодоступним. Для нас не є проблема його поставити на території музею, але ті, хто захочуть його побачити змушені будуть сплатити кошти. У центрі він би був безкоштовний для всіх, як і має бути для столиці українського гончарства, – вважає генеральний директор музею-заповідника.

Чи будуть дороги?

Чому в столиці гончарства такі погані шляхи, запитали журналісти в Миколи Білоконя, заступника голови – керівника апарату Полтавської облдержадміністрації, який теж приїхав на свято. Щоправда, відповідь чиновника виявилася неоднозначною:

– Якщо Опішня буде об’єднаною громадою, обов’язково будуть кошти виділені на дорогу та спрямовані в інфраструктуру.
Але ж відомо, що ні про яке створення об’єднаної територіальної громади в Опішні нині не йдеться. Тим більше, коли селище залишилося без влади: минулого тижня депутати висловили недовіру опішнянській голові Світлані Маммадовій. Після такого зауваження відповідь Білоконя дещо змінилася:

– Треба запитати в селищного голови, чому він тримає 5-6 мільйонів гривень залишкових коштів і не спрямовує на інфраструктуру, дороги і таке інше.

– Минулого року в нас був на святі міністр культури Євген Нищук і він доповідав по цьому питанні (щодо стану доріг, прим. авт.) на засіданнях Уряду, у Верховній Раді, обіцяли і в Міністерстві інфраструктури вирішити ситуацію, але нічого не зробили. Цього року було спільне засідання Мінкульту і Мінрегіону, на якому пообіцяли в черговий раз виділити кошти на ремонт 12 кілометрів під’їзних доріг до всіх об’єктів музею-заповідника, – додав Олесь Пошивайло.

Ставлення людей до платного ходу неоднозначне.

– Дорого. Повинно бути безкоштовно, бо це народне свято. Ми, по-суті, платимо за вхід на великий базар, – коротко висловився чоловік, який відмовився представлятися, лише сказав, що приїхав з Охтирки.

У пані Валентини Устименко з Лубенського району не таке однозначне ставлення. Про свято вона дізналася з інтернету і вирішила приїхати разом з онукою та учасницями народного колективу «Дивоцвіт». Приїхали вперше, як каже жінка, на розвідку, щоб, можливо, зареєструватися наступного року для участі у фольклорному фестивалі «Гончарське перевесло».

– Я вважаю, що 40 гривень – це не такі вже й великі гроші і їх можна заплатити, але мене збентежило те, що якщо це фестиваль на території музею, то вхід в картинну галерею повинен входити в цю суму, а не платити ще додатково 25 гривень. Так само й діти самі грошей не заробляють, за них платять дорослі, тому по 20 гривень з дітей можна було б і не брати. Ну і мені не подобається, що люди на сцені стараються,а світло, мікрофони, озвучка – не годяться. Організація повинна бути на належному рівні, – вважає Валентина Устименко.

Так само випадково кілька років тому зайшов на сайт музею-заповідника і прочитав там про фестиваль коваль зі Львова Олег Філевич.

– Переважно фестивалі тривають день-два, а тут цілий тиждень. І це мене зацікавило, тому я вирішив приїхати. Тут можна проявити свою творчість, адже на неї дається більше часу і більше можливостей. Він не є схожим на всі інші – і це прекрасно, – каже коваль.

Загалом дійство тривало з 10 години до опівночі. На ньому були присутні кількасот гостей, близько 50 гончарів.

Автор: Ольга Правденко