(Не)поїхати дахом на вимушеному дистанційному навчанні: стати вчителем дитині, зіпсувати стосунки, винуватити себе

1. >
2. Освіта >
3. (Не)поїхати дахом на вимушеному дистанційному навчанні: стати вчителем дитині, зіпсувати стосунки, винуватити себе

Фото – Julia M Cameron

Вже місяць в Україні триває карантин через загрозу коронавірусної інфекції. Навчання лягло на плечі батьків, дітей і педагогів, але вже в іншому форматі – дистанційно. Багатьом довелось адаптуватись до нових умов, не у всіх вийшло так, як хотілося б. Ми зібрали історії про шкільну науку в умовах карантину. У цих розповідях чимало болю, розпачу, боротьби, та є й усвідомлення, що саме нині головне, як вижити у критичні моменти і не стати ворогами власним дітям.

До слова, у всіх описаних випадках навчанням дітей займаються саме мами, бабусі – тобто жінки. Чоловіки з різних причин не беруть участі в процесі або ж просто самоусунулись. Можливо, чийсь досвід стане в нагоді чи хоча б змусить перестати їсти себе, а просто жити в цей складний час. 

Наші респондентки відповідали на такі запитання: як організували навчання вдома? Скільки років дітям (клас)? Чи вистачає ґаджетів? А кімнат? Як вирішуєте це? Скільки на навчання йде Вашого часу? Ви працюєте? Які висновки вже можете сформулювати для себе?

Олена

– У нас третій клас і вчителька пенсіонерка, яка до карантину не вміла користуватися «Вайбером». Ніякого дистанційного навчання б не було, якби я тим не заморочилась. Щодня я телефоную вчительці, записую на диктофон нашу розмову, вона надиктовує аудіоуроки по підручнику, коментує і пояснює дітям завдання, вони слухають. Пишуть під диктування, виконують вправи.

Я працюю, у мене ще двоє молодших дітей. Запис я, власне, ріжу на окремі уроки. Із 22 дітей у класі не беруть участь у навчанні лише двоє. Письмові завдання надсилають вчительці в приват, вірші розказують на камеру і «пилять» відео. Діти 8-9 років, це 3 клас. Вчителька попросила ноутбук в онука, у неї теж не було вдома комп’ютера, а у класі стаціонарний, користуватися «Вайбером» її вчили я та її онук.

У дистанційному навчанні беруть участь 20 з 22 дітей, частина класу раніше навчалась дистанційно чи індивідуально, то їм тепер це не нове. У кількох родинах із класу через різні обставини діти фактично без навчання – не заморочуються, не можуть увімкнути аудіоурок. Але яма з навчанням у них була й до карантину.

Якби мій малий був трохи більш зосереджений і молодші б менше галасували, то було б краще.

Наталія

Як я НЕ організувала навчання своєї дитини

– Нас двоє, я і моя донька-першокласниця, якій 7 років. Вона ходить у школу, на тхеквондо та на фортепіано в школу мистецтв.

Оскільки карантин звалився неочікувано, головне для мене – працювати й не втратити роботу, бо від цього залежить взагалі все – оплата квартири, їжі тощо. 

Найгірше, що тепер не можна гуляти у дворі й ми удвох у чотирьох стінах. Я працюю за компом, вона грається або іноді проходить якісь заняття онлайн.

Школа прислала тренажер для математики на vchy.com.ua, завдання з мовлення і читання у «Вайбер». Робимо тільки математику, бо це не потребує мого залучення. Читаємо час від часу буквар. Ставлю розвивальні мультики, але вони неякісні і часто нецікаві.

Руханку знайшли англійською – бородатий дядько бігає і стрибає з донькою.

Налагоджуємо уроки фортепіано по скайпу – мені подобається працювати з нашою вчителькою.

Сольфеджіо, хор – не виконуємо.

Іноді малюємо і ліпимо.

Тхеквондо потребує мого залучення і контролю, тож поки що не робимо.

Дочка гуляє на балконі, робить імпровізований оркестр із сусідським хлопчиком.

Взагалі принципи – кисневу маску надягаємо спочатку на маму. Мені треба бути в формі, щоби працювати. Виконувати роботу вчительки ресурсу немає. Якби були уроки в «Зумі» – з задоволенням організувала б малій простір.

Зараз вона піде на онлайн курс йоги і творчості Art of Living – 5 днів по одній годині в «Зумі».

Із ґаджетів у нас старий нетбук для мультиків, «Зум» – з мого робочого смартфону. Свій ґаджет у неї – умовно нетбук. 

Взагалі ситуація, де мама мусить працювати й навчати дитину одночасно – надзвичайно стресова і потребує багато ресурсів.

Я розумію, що це перший клас і ми наганятимемо все з вересня. Зараз головне – втриматися на плаву. І цей тиск на батьків я не розумію.

Ірина

– Розкажу про наш досвід дистанційного навчання. Донька у 2 класі (8 років). Вона у бабусі в селі, бо я працюю, їздити немає можливості, далеко, тому весь процес навчання ліг на плечі моєї мами. Із ґаджетів – смартфон. У «Гугл-класі» не реєструвались, бо батьки далекі від цього. Кожного тижня вчителька скидає завдання за підручниками, які вони вирішують. Аня пересилає фото на «Вайбер» мені, а я – вчительці. Удень витрачають інколи й 6 годин на навчання. Англійську не вчать, бо завдання теж розміщують на Інтернет-платформі. Ввечері донька читає мені книжки по телефону, так же повторюємо табличку множення. На поробки, колажі тощо часу не вистачає. Зараз біля будинку дуже багато роботи, бо весна. Дитина вже морально виснажена та протестує проти такої системи навчання. 

Нам дуже важко домовитись робити уроки. Мій висновок – великого ефекту від такого навчання не буде. Виняток – мами, які сидять удома і вчити їм треба одну дитину.

Надія

– Моїй дитині через за кілька днів 7 років, навчається в 1-А класі НВК №16 за програмою «Інтелект України», акцентую на цьому увагу, бо онлайн-уроки, які транслює «Центральний» – нам не підходять. У нас інша програма і свої зошити – їх на тиждень 5 штук – за ними і працюємо. Навантаження велике, як на першокласницю. Ми сім’я твердого середнього достатку, тому з ґаджетами проблем немає – є телефон, планшет і ноут (у мене свій, у чоловіка свій). Але планшет тимчасово віддали бабусі, щоб могла якось соціалізуватися в чотирьох стінах, з телефону дивитися програму занять не зручно. Тому я і мала ділимо мій ноут, я зараз працюю дистанційно, але раз на 2-3 дні їду в офіс. 

Чоловік працює з дому дистанційно. Кімнати дві, виручає ще кухня, щоб розійтися втрьох і не повбивати одне одного. Але, як правило, чоловік працює в тиші. Я ж працюю з малою на голові. Тобто коли я займаю стіл і ноут, мала щось пише поряд за іграшковим столиком. Тато уроками не займається, не хоче і мені каже: це не основне, не напружуйся сама і дитину дуже не муч. Але я люблю, щоб завдання всі були виконані (дається взнаки, що я була відмінницею). Оскільки програма важка, то на шкільні уроки витрачаємо десь 3-4 години. Потім ще близько години на домашнє завдання, і це за умови, якщо Ярослава не пручається. Вона в мене з характером – тому кричу я регулярно: на дитину і на чоловіка, який не допомагає.

Завдання нам вчительки (їх троє) скидають через клас-рум. Ми туди ж скидаємо фото і відео завдань. Вчителька в зворотному зв’язку коментує виконання завдань і дає оцінку – «молодець» та інше. Інколи присилає на «Вайбер» голосове повідомлення з похвалою – оце єдине, що мотивує мою дитину вчитися зараз. Як на мене, дітям віку Ярослави дуже потрібне аудіо- чи відеозвернення від вчительки з поясненнями, що мама не звір, і вона тебе не мучить, просто зараз така ситуація, що вчителька далеко, і мамі доводиться замінювати педагога, що трошки ще треба потерпіти – дитині від цього стає спокійніше. Я навіть просила нашу вчительку, щоб вона дзвонила до Ярослави і просила її вчитися. Це при тому, що в мене мала дуже розумна і не на роки розуміюча, але їй теж важко.

Висновки печальні – всіх трьох бісять уроки, я часто кричу на дитину, на роботі легше.

Оксана

– Про дистанційне навчання: для моєї родини – це жах. Двоє дітей різного віку. Син: проблем нема (для мами). Сам, щось зробив, чимось обмінялися, над деякими випадками поприколювались з однокурсниками (вчителям теж треш – вони переглядають здане «навскидку», за одне й те ж можна отримати 3 і 5 – у коледжі система оцінювання стара). Доня: 15 років, випускний, 9 клас – це жах! Із дочкою за цей час ми стали ворогами.

І я в шоці. Емоції розпирають, не готова до того, що навчання сварить і робить членів родини ворогами.

До теми: Полтавців безкоштовно підтримають психологи: як і куди звернутись під час карантину

Лілія

– У мене першокласник та п’ятикласниця, тому домашні завдання найрізноманітніші. Вчителька 1-го класу – Олексієнко Наталія Володимирівна, проводить уроки в Zoom, і взагалі дуже підтримує батьків, допомагає і без неї було б важче налаштувати малого бешкетника на навчання. Із 5-м класом складніше, і, не дивлячись на мою педагогічну освіту, я не все можу допомогти, підказати, особливо математику та англійську. Щоб встигнути більше, я займаюся з першокласником, а 5-класниця читає, виконує задачі та вправи, дивиться надані вчителями матеріали, оскільки є і смартфони, і комп’ютер.

Виконання завдань забирає багато часу, може, і до 6 годин (не підряд). І це при тому, що я не працюю і можу допомагати дітям.

Оксана

– У мене четверо дітей, всі шкільного віку. Отже, 8 клас (13 років), 4 клас (9 років), і 1 клас – двоє по 7 років, ґаджетів вистачає. У старших – смартфони. Відеоуроки дивляться по ноуту, так зручніше. Кімнат вистачає, хоч ми й у гуртожитку. У старшого своя (викупили, ще одну кімнату, тож із площею зараз все гаразд). Уроки контролюю, чи все зробив, чи вислав вчителям. Вчиться на платформі Edmodo. Єва теж самостійна. Все робить сама, іноді допомагаю, що не зрозуміло. Контролюю, щоб все відправила вчителю на «Вайбер». Вчитель перевіряє і відразу пише оцінку. 

Найбільше мороки з молодшими. Із кожною потрібно почитати по 30 хвилин у день, письмо, математика. Відеоуроки по 35 хвилин у день з різних предметів. І фотозвіт письма, математики у «Вайбер» вчителю.

Це добре, що я не працюю і ми все встигаємо зробити. Часу скільки займає, точно не можу сказати. Мені знається, що пів дня я займаюся уроками, а пів дня – на кухні.

Марія, викладачка закладу, який дає і професійну освіту

– Викладач обирає, через який ресурс працювати – «Зум», «Скайп», «Тімс» тощо. Кожен урок записується, учень може передивитися, що забув чи пропустив. Обдзвонюються батьки, за інструкцією встановлюють потрібні програми. Є варіанти, коли сестри-брати за одним комп’ютером, або мають тільки смартфон. Для шкільних і теоретичних уроків і цього достатньо, а от для роботи з програмами доводиться шукати варіанти. Якщо викладачу потрібна дошка, є електронні аналоги, але не всім зручно ними користуватися. Рятує вебкамера (можна телефон) на штативі, направлена на аркуш паперу. Наш народ винахідливий, бачила пристрої з коробок, які замінюють штатив і не потребують затрат. Так викладають багато предметів, від математики і хімії зі складними формулами до малюнку в художніх школах.

Як поводять себе учні. Усе залежить від віку і ступеня зацікавленості. Чим менші діти, тим більше уваги треба приділяти організації процесу, щоб вони не відповідали одночасно і не заважали один одному. Підлітки періодично намагаються обійти систему, грати в ігри чи взагалі піти деінде, мовляв, в чаті присутні і все добре. Я прошу час від часу відповідати на запитання і показувати свою роботу. Якщо від учня немає відповіді, вважаю за відсутнього й інформую батьків. Аналогічно займаюся і з дорослими (маю окремі навчальні групи), там рівень свідомості значно вищий і можна більше зосередитися на темі.

Технічні проблеми.

Якщо учень за містом, може мати поганий Інтернет, рятують записи, їх можна повільно завантажити і передивитися. Якщо геть немає мережі, то навчання зупиняється. Але потім можна відпрацювати, консультуватися з викладачем через месенджер з питань, що виникають. Ремонт техніки також складна річ. Один студент перекинув на ноутбук чай, довго шукав майстра, який під час карантину візьметься за ремонт. Але це рідкісні випадки, в основному навчання йде добре. Трохи більше часу займає, але підготовка і проведення майже не відрізняються від звичайних. На адаптацію у дітей йде одне-два заняття, і наче так і було завжди.

У нас ґаджетів вистачає, з кімнатами складніше – в кабінеті працюю я і чоловік, він невеличкий і прохідний. Рятуюся навушниками. Маю малу дитину, тому на час занять її на себе бере чоловік. На навчання йде багато часу, але це моя робота.

Думаю, це цікавий досвід, що допомагає переосмислити викладання і навчання, і він принесе свої плюси всім сторонам. 

Юля Гордієнко, нейропсихологиня, арт-терапевтка, головна редакторка онлайн-журналу для підтримки материнства «Resource Moms»

– Сьомці 7, 1 клас. У нього немає відеоуроків по «Скайпу» чи «Зуму». Просто віддали додому всі книжки та зошити, написали сторінки та побажали успіху. Спочатку намагалися працювати за розкладом, але це приречений на провал план. Взагалі найцінніше усвідомлення, що дім – це не школа. Але відповідальність за навчання зараз на мені. Тому я просто за ці 3-4 тижні вивела основні для нас правила: вчимося зранку (особливо письмові завдання), робимо інтенсиви. Тобто один день математика, другий – письмо тощо. Якщо навчання не йде від слова зовсім, закриваємо це питання на кілька годин. Відносини важливіші, ніж уроки. Намагаюся якось зацікавити (відео, додаткові книги тощо). Іноді вмикаю додатково відео уроки по Суспільному (там є для 1 та 2 класу). Читання – не урок. Стимулюю читати кожного дня і все підряд. Щоб автоматизувати усний рахунок – граємо в «Монополію» чи «Ферму». Рідко документальне кіно для загального розвитку. І багато розмовляємо. Про уроки, тобто теми уроків, але як це можна використовувати в житті. Наприклад, сьогодні вчили час. То і завдання в підручнику й зошиті зробили, і про власний розклад дня поговорили. І так, основне для мене зараз режим дня. Тоді хоча б щось можна зробити й відчувати задоволення від прожитого дня.

На навчання йде година часу, три кімнати, але вчимося частіше в дитячій. Тут спеціально організоване місце для навчання та творчості. У сина немає свого телефону, якщо потрібно використовує мій телефон або ноутбук.

Я в декреті (молодшому 2 місяці), але працюю віддалено в некомерційному проекті (головна редакторка онлайн-журналу).

Висновки: без попередньої підготовки (серед іншого і психологічної) навчати вдома дітей самостійно – важко. І справа не завжди в кількості кімнат чи ґаджетах, а в прийнятті себе як кепського вчителя та дитини як учня. Я зараз за те, щоб кожен виконував свої ролі. Тобто мама була мамою і не звинувачувала себе, що вчителька вона так собі. Бо бути вчителем – це навичка, якій вчаться роками.

Батьки поділились, що дітям бракує живого спілкування з однолітками, також не вистачає живого контакту з педагогами, приблизно такого, як на цих фото, яким більше 10 років:

До теми:

Що таке дистанційна освіта та чому обирають навчання вдома

Через карантин у Полтаві зупиняють освітній процес у всіх навчальних та позашкільних закладах

15 квітня 2020

Автор: Ніна Король

• #карантин
• #школа
• #діти
• #новини Полтавщини
• #навчання
• #коронавірус