Тил, який не зупиняється: історія волонтерського пункту «Криївка» на Полтавщині

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Тил, який не зупиняється: історія волонтерського пункту «Криївка» на Полтавщині

Волонтерський пункт «Криївка»

З початку повномасштабного вторгнення у селі Лутовинівка Козельщинської громади, десятки небайдужих громадян об'єдналися, щоб допомагати армії. Зараз вони створили громадську організацію, яку назвали «Криївка», щоб більш ефективно працювати задля перемоги.

На їх рахунку тонни приготованих страв і сотні поїздок на передову. Про те, як все починалося, і чого за цей час вдалося досягти, розповіла Олена Кравченко, голова ГО «Криївка».

«Тоді, коли почалася повномаштабна війна, ми із старостою ходили по селу, дивилися, які приміщення можемо використати в якості бомбосховища. Тоді телефонує сестра і каже, що потрібна допомога з харчуванням ТРО. Я, не довго думаючи, пишу допис у Фейсбук-групу «Лутовинівська культура». І от тоді я сама не очікувала, ніхто не очікував, що старостат буде завалений. Тобто везли усі, усе, що є. Усі села громади, всі, хто побачив, вони везли, передавали. Ми тільки встигали розвантажувати. І от люди не зупинилися передавати. І оцей потік кожного дня був нескінчений».

Волонтерка додає, що долучилися практично всі, навіть бабусі з мізерними пенсіями приносили продукти вирощені власноруч, адже для них дуже важливо знати, що вони допомагають.

Якогось вечора Олена почула в новинах, що десь у школі організувалися і почали ліпити вареники. Тоді вона вирішили теж так зробити.

«На початку ми зайнялися тим, що почали ліпити вареники і в мороженому вигляді передавали їх, здебільшого на деокуповані території, підтримували мирне населення. Але одного разу до мене підійшли з нашого ТРО і попросили допомогу для нашого односельця».

Так все і закрутилося, власне з цього військового і почалася допомога військовим безпосередньо.

«Плавно ми переключилися на допомогу військовим. Ми знаходимося в селі, нам допомагають, ми як перевалочний пункт, багато сіл громади, в кожному є якийсь осередок, де печуть, збирають, звозять до нас, і від нас уже завантажуються авто, які їдуть на фронт».

Доставкою вантажів до військових, в тому числі, займається і сестра пані Олени – Оксана Єсакова. Прочитати більше про неї ви можете в нашій статті за посиланням: Полтавська волонтерка Оксана Єсакова – про поїздки на фронт, обстріли та легендарні вареники.

Крім того, місцеві господині вдома пекли різноманітну випічку, хліб, десерти, навіть створили власний бренд – «лутовинівський ляпеник».

Звісно, найпопулярнішими є вареники. Серед начинок: картопля, капуста, іноді сир. Але найпопулярніші є вареники з салом. Їх рецептом поділилася господиня Тетяна, яка працює на кухні:

«Береться сере сало, мелеться на м’ясорубці. Потім це сало вижарюється на сковорідці, збирається трохи лишній жир. Добавляється цибулька, дрібненька, морковка. Пасирується це все. Жир лишній збирається, і додається борошно, сіль. Це все змішується, як кажуть, щоб стояла ложка, як ставиш. Вичахається начинка, і формуємо чи пампухи, чи вареники».

Олена наголошує, що все, що вони передають, належно зберігається і доїжджає в пункт призначення в належному стані.

Спершу готували страви у школі. За перший день вимісили мішок борошна, наданий місцевим підприємцем. І так все закрутилося. Далі почалася нова історія – збирати морозилки по селу, щоб можна було заморозити наліплене. Бували дні, коли одночасно на кухні працювало 50 осіб. Скільки за цей час зліпили вареників – не рахували, але припускають, що рахунок вже має бути в тонах.

Коли стало зрозуміло, що школа працюватиме офлайн, почали шукати нове приміщення. На допомогу прийшов місцевий підприємець – Олександр Гарець. Він надав приміщення, де зараз і працюють «криївчани». Раніше тут була їдальня, потім гуртожиток. Для роботи «Криївки» зробили ремонт і перелаштували на кухню.

«Ми вже офіційно зареєстрована організація. Раніше в нас все було на добровільних засадах, але так як війна не закінчується, зрозуміли, що реєстрація дасть нам більше можливостей, зокрема, ми можемо брати участь в грантових конкурсах і вигравати кошти на розвиток, щоб ми могли мати змогу далі допомагати.

Олександр Гарець особисто доставляє вантажі військовим на своїй автівці. На початку повномасштабного вторгнення їздили ледь не щодня, бо було гірше із забезпеченням, в минулому році їздили по 4 рази на місяць, в цьому році – рідше. Щоразу, його вантажівка везе близько трьох тонн:

«Хлопці дякують за цю допомогу, що ми можемо до них доправити, довезти. Треба душу віддавати цьому, і час, і здоров'я. І воно тоді розумієщ, що ти робиш, корисну допомогу».

На рахунку у Олександра є декілька історій, коли вони дивом не потрапляли під обстріл. Так, якось вони затрималися на півтори години через поломку авто, а коли доїхали в проміжний пункт, то побачили лише згарище на його місці і поранених бійців.

Від готових чи заморожених страв, волонтери перейшли до більш практичного – їжі, яка може довго зберігатися і при цьому її не потрібно готувати.

«І тоді плавно підійшли до того, що треба передавати їжу вже готову, яку можна просто відкрити і їсти. Спочатку спробували борщ. Ми його назвали «Лутовинівський борщ», він був у баночках. Але баночки – це кошти, кришечки. Плюс баночку в карман не покладеш. Вийшли на ці ретод-пакети. Зараз ми можемо виготовляти 75 пакетів за один раз з отакою їжею. Це борщ, каша горохова, каша гречана, каша перлова, каша булгур була, тушкована картопля, суп гороховий. Оце все ми можемо робити, було б тільки з чого. Ми кладемо крупу, м'ясо там із засмажкою, водичку. Вже в нас рецептура своя є. Запаюємо і в автоклав. Виходить таке, як консерви. Те, що не пропадає і те, що цінують».

Крім того, волонтерська команда виграла у конкурс мінігрантів, що відбувається в межах реалізації проєкту «Волонтерський крафт задля Перемоги» і Програми підтримки волонтерських центрів, що втілює КОО ВГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення» за фінансової підтримки National Endowment for Democracy.

«Ми провели своє дофінансування і купили цю духову піч. Вона коштує 48 тисяч. В ній ми випікаємо все. Це рогалики, це тертий пиріг. Більше потреба йде на їжу тривалого зберігання, тому для хлопців ми намагаємося такі рецептури знаходити. Тертий пиріг, який не псується, може довго лежати. Зараз випікаються рогалики. Безпосередньо перед поїздкою в нас випікаються пиріжки або пампухи з часничком, з шкварками. Солодкі, солоні, стандартні начинки: картопля, капуста. Ми можемо ставити сюди чотири листика. Пробували випікати хліб. Це вже на майбутнє для нашого соціального підприємства. Розглядаємо ще такі варіанти», – розповідає Олена.

Додамо, працівники «Криївки» отримують невеликі зарплати від Центру зайнятості:

«Спочатку усі працювали на волонтерських засадах, але держава зробила такі програми, коли можуть люди, які стоять у службі зайнятості, прийти до нас на соціально корисні роботи, на приготування їжі для ЗСУ. І вони за це отримують ще якісь кошти. Сьогодні у нас у Криївці на приготуванні їжі працюють четверо людей».

Ще один напрямок роботи – це плетіння маскувальних сіток зі спанбону. Наразі на постійній основі тут працюють семеро людей. Одна з них Каріна. Жінка розповідає, що з початку роботи підрозділу, з травня минулого року, вони вже сплели 956 сіток.

«Сітки плетемо переважно розміром 6х4 метри загалом, але бувають і різні, в залежності від замовлення. Який колір потрібен, хлопці кажуть. У нас є ще «шайтай-машина», де ми ріжемо спонбонд. Намотуємо, а потім вручну ми ріжемо «на ялинку», щоб сітка була більш пухнаста».

Каріна зізнається, що спочатку було важко. В перший день роботи сплели лише одну сітку, а зараз вже вдається по 3-4 виготовляти за робочий день.

Олена резюмує, що «Криївка» функціонує завдяки допомозі небайдужих людей і меценатів і дуже дякує всім, хто, починаючи з 2022 року підтримував і підтримує як матеріально, так і фізично.

Читайте також: «Увімкни» Козельщину: громада, яка має амбіції

Автор відео: Анна Зарудська

Автор тексту: Марина Левчук

• #новини Полтавщини
• #Козельщина
• #волонтери