«Увімкни» Козельщину: громада, яка має амбіції

25 листопада 2022, 10:00 0

Що я знаю про Козельщину – спитала себе, коли з колегою їхала сюди у відрядження. Тут є красивий жіночий монастир Різдва Богородиці з чудодійною іконою і надсучасний «Smart Простір», який відкрив для рідного селища меценат. Не виправдовую себе, але, напевно, десь такий обсяг знань про Козельщину має й більшість полтавців. І це дуже погано, адже, як виявилось, у Козельщині, яка насправді всього за 70 км від Полтави (і за 40 від Кременчука) дуже добре знають і Полтаву, і про наші проблеми й здобутки. Тож виправляємо прогалину і знайомимо полтавців з Козельщиною, тим більше, як виявилось, нам є чому повчитись у цього селища.

Трохи фактів про Козельщину
Козельщинська громада велика територіально - 724,5 кв. км, з краю в край - це 52 км. До Козельщинської громади входять колишніх 13 сільських і 1 селищна рада. У колишній Козельщинський район входило 16 сільрад і 2 селищні, але у процесі децентралізації Говтва «пішла» у Решетилівку, а Василівка і Піски – у Нову Галещину. Населення тут не багато – лише 13,5 тис. осіб. Також тут проживає від 1000 до 1200 внутрішньо-переміщених осіб. Селищний голова Олександр Троцький очолює громаду з 2018 року. Свій візит у громаду починаємо з розмови з її керманичем.

Олександр Троцький, голова Козельщинської громади

«Вкладаємо у дітей по максимуму»
Перше наше питання – про бюджетоутворюючі підприємства і пріоритети розвитку громади.
– Як на мене, то формулювання «бюджетоутворюючі підприємства» – це пережитки «радянського союзу». Бюджет формують люди, які заробляють гроші. А бюджетоутворюючі підприємства – це лише контрагент, який утримав ПДФО, – каже Олександр Троцький. - Ренти у нашої громади нема, половину надходжень (у мирний час) формує ПДФО, 64% якого іде у місцевий бюджет, решта – земельний податок, орендна плата за землю комунальної власності і плата за землю фізособами. Це основні складові. А пріоритети у нас - освіта, медицина і людина. Є така приказка, що чоловік – це голова родини, дружина – шия, а я думаю, що головне у родині і у громаді – діти. От, в принципі, діти – це головне.

Освіта у Козельщині
У Козельщинській громаді 10 шкіл: 3 – другого ступеня, 7 – триступеневі. Найбільша школа у Козельщині – розрахована на 1500 дітей. Зараз тут навчається 530 учнів, частину з яких підвозять з ближніх сіл. Найменша – у селі Сушки, дев’ятирічка, там навчається 27 дітей.
– Школи ми намагаємось утримувати, бо оптимізувати школи, понижувати їх ступінь, закривати – це не варіант, – розповідає Олександр Андрійович і везе нас у школу.
– Згадайте, як у дитинстві ми переходили у старшу школу за дорослі парти. Коли сідав за них у 5 класі, то зростом був 120 см, і закінчував за ними школу, вирісши до 160 см. Спочатку – тягнешся, потім нахиляєшся над партою, потім сколіози у дітей – ось з цими моментами ми почали боротись ще до запровадження стандартів НУШ (нова українська школа). Придбали дітям нові антисколіозні парти. Адже найперше – це умови: щоб було тепло, світло, зручно: сучасні та інтерактивні дошки, телевізори, проектори, комфортні туалети. Умови мають бути такі, щоб, прийшовши у навчальний заклад Кременчука чи Полтави, дитині не було соромно, що вона з Лутовинівки, чи Бреусівки, бо вдома у школі було не гірше, а може й краще.

Про зупинку «Дитячу» і тротуари, що з’єднують центр з околицею
По дорозі до школи око вихоплює велику автобусну зупинку з назвою «Дитяча».
– Ми зробили спеціальні зупинки для дітей, які чекають автобус. У селах, де школа закрита, шкільний автобус дітей підвозить, а де стоятиме той малий чи мала, поки його чекатиме? Десь на зупинці чекає 8 дітей, а десь - з півсотні. І ми виготовили 20 зупинок різного розміру, в залежності від очікуваної кількості дітей. Зупинки мають бетонну підлогу, аби не стояли дітлахи у калюжі. А ще, зверніть увагу на інформаційні дошки. Раніше усі стовпи і зупинки були обклеєні оголошеннями. Ми ще у 2018 їх встановили. Намагались на усіх зупинках зробити, і по селах теж, тому стовпи уже не обклеєні. Воно працює, якщо створити умови.

Другорядних питань не може бути. До всього треба підходити комплексно і з конкретними розрахунками – вважає селищний голова:
Намагаємось врахувати потреби кожного:
- бабусі, яка далі під’їзду не виходить, треба лавка, щоб сісти і подихати;
- водіям – якісні дороги;
- мамі з візочком, і медсестрі, яка іде додому зі зміни затемна (зараз вулиці не освітлюються) – потрібно, щоби був тротуар тощо.
Потрібно все враховувати, щоб була системність, щоб все розвивалося водночас.

Про себе відмічаю, що проблема з тротуарами по усій Україні, у Полтаві зокрема. Проте у Козельщині її вирішили. Причому робили не по принципу «все заразом», а ощадливо: там, де поганенький тротуар є і може потриматись, просто відновили, почистили, а там де його десятиріччями не було, зробили новий.

Як результат – центр селища сполучили доріжками з околицям. Ще й сакури посадили. І урни поставили.

Червоні урни і баки для сміття, через які бажано «перечепитись»
Урни у Козельщині заслуговують окремої розповіді. Вони скрізь. Великі і малі, кольору «вирви око» і унікальної форми – на 1-му шві, це - ноу-хау місцевого депутата, виготовляють урни на місцевому комунальному підприємстві.

У Козельщині ось уже 2 роки як запровадили роздільне збирання твердих побутових відходів по частині пластику. Нас заводять на місцеве комунальне підпримєство:
– Ну немає сміттєпереробного заводу в області, був би – вивозили б туди. Боремось хоча б з пластиком. Ми багато над цим думали, ніхто не знає, скільки він лежить, 400 чи 500 років, ніхто стільки не жив, щоб перевірити. Але всі розуміємо, що це - надовго. Тому намагаємось його відсортувати зараз, і не чекати заводів чи чогось захмарного.
Під навісом троє працівників пресують пластикові пляшки, які посортовані по кольорах: у одному мішку коричневі, у іншому зелені, далі - білі. З 6 бегів пляшок пресують кубик вагою 45-55 кг. Потім ці куби вивозять у Охтирський район на завод. Не на звалище. Всього у громаді встановлено 280 червоних урн, 220 – баків. Причому спочатку встановили у селах, потім вже у Козельщині.

– Ви помітили, що ми їздили і не побачили жодної кинутої пляшки обабіч дороги? Бо ось урна, он бак, викидай туди. Ми коли починали, то по 30 мішків сміття збирали, це просто катастрофа була. А тепер усе пронизали сміттєвими баками і воно почало працювати, бо нащо людині у посадку сміття нести, якщо по дорозі йому 10 баків трапляється? – говорить Олександр Троцький.

У Козельщині 2 комунальних підприємства і бригада з благоустрою. Причому, за словами селищного голови, комунальне колись було не в кращому стані. Перед нами – автобус з написом «Козельщинська громада», яким підвозять людей з 20 населених пунктів громади. Це автобус для соціальних перевезень (у цю категорію потрапляють багатодітні, люди з інвалідністю, пенсіонери) невеликий, 14-місний, на поїздку потрібно записуватись заздалегідь, але він безкоштовний і просто рятує мешканців округів, де взагалі немає ніякого автобусного сполучення.

– А ось коток, який ми виграли у проекті на обласному конкурсі бюджетів участі. До війни планували запустити власний дорожньо-ремонтний комплекс, – каже Олександр Троцький.

Відомо, що зараз з грошима у громадах туго – проплати казначейство пропускає тільки першочергові. Навіть сміттєбаки у власного комунального підприємства селищна рада не може придбати. Багато планів війна «підвісила» у повітря – це буде видно з розмов селищного голови із представниками і освіти, і медицини, які періодично з надією звертаються до голови: а може до кінця року таки оплатимо?

Про 20 на 80
Наш шлях – на набережну. По дорозі фіксую, що у Козельщині є скейтпарк. А ще – різноманіття насаджень..
– Парк був без освітлення, тепер воно є, але тимчасово вимикаємо. Он дивіться, де палички стирчать – це ми цього року висадили деревця. А ось тут не було асфальту і було базарище, торгували з розкладачок. Ми ж замовили проект, попрацювала ландшафтний дизайнер, гарно спланували, яблуньки «роял бьюті» посадили і тепер тут гарно.

Невеличкий благоустроєний парк біля ставка з альтанкою, качками – для полтавців це біль, адже у Полтаві набережна існує лише на рівні розмов. Козельщині пощастило – їм облаштувало паркову зону підприємство «Феррекспо», і з роками територія змінилась лише у кращий бік.

– Ця територія була пуста, лише була альпійська гірка. Ми спочатку хотіли дитмайданчик тут встановити, а потім вирішили: ні, їх вже достатньо, і створили ландшафтний проект. Висадили болотні дуби, щось прижилось, щось ні. Цього року довисаджували тамарикс, скумпію, форзиції і пару горобин. Ось перголу встановили, ми її ще минулого року виготовили і оплатили (за небюджетні гроші), але через війну не встановили навесні, а тільки тепер. Нещодавно висадили плетисту троянду безшипову і актинідію, якщо все прийметься, то буде класно. Мені цікаво це і приємно, адже колись тут нічого не було, а тепер цікава локація. І фонтан є. І качки, і будиночки у них, шкода, що не всі повернулись після зимового перельоту.

Селищний голова показує і коментує усе: і красивий ландшафт, і тріснутий бетонний заборчик навколо парку, який треба б замінити. Бо навколо парку в центрі селища вже встановили огорожу «на віка - ідея, яку в Буковині підгледів», а от на набережній ще лишається старий.

Біля набережної – непрацююча автостанція. Її продали і що тут буде невідомо. З сумом селищний голова констатує, що і лавочки тут ставили, і асфальт стелили – але все рівно продали. За автостанцією – залізнична платформа, яку щовесни у дні благоустрою «вигрібають» від сміття, як і лісосмугу поза селищем.

Уже очевидно, що боротьба зі сміттям – це особистий виклик селищного голови:
– Суть у тому, що або це тобі дороге, або це тобі байдуже. Я народився у Козельщині і з дитинства, коли проходив повз місцеве сміттєзвалище мені хотілось його прибрати. У перший рік моєї роботи ми його прибрали: 16 тракторних причепів вивезли і бак встановили. Баки, урни – це все працює. Бо є багато непорозумінь у державі: от приїхала, наприклад, екологічна інспекція, оштрафувала на 900 тисяч за сміття і вважають, що це правильно. А ви ж створіть умови, щоб не смітили.

Нам показують двір багатоповерхівки. Проблема зношеності житлового фонду у Козельщині є.
– Ми не місто, де нові будинки і платоспроможні жителі. Що таке квартирний фонд у селищі, де більшість пенсіонерів? За які гроші вони можуть відремонтувати покрівлю, якщо пенсія 2 тисячі гривень? Мені часто кажуть: нащо ти це робиш? Бо це потрібно людям. Тому ми працюємо за формулою 20 на 80. 20 % коштів на ремонт збирають люди, 80 % – з бюджету (до війни так співпрацювали). І ті 3 чоловіків, які на комунальному підприємстві пресували пляшки – вони ж і житловий фонд ремонтують. І люди, які скидались на цей ремонт, 100 чи 200 гривень давали на нові двері у під’їзді, ногами їх не відчинятимуть. Ми ж не точково, а комплексно підходимо до ремонтів: робимо і лавку, і урну, і асфальт, і освітлення, якого ніде не було.

Болі Козельщинського ліцею
На перший погляд, з вікнами у ліцеї все гаразд. Всюди пластик. Але вони, за словами селищного голови, найгірші у громаді. Встановлені ще у рамках утеплення за «кіотські кошти».
– Якби ми до цього підходили, то ми б ставили вікна «Steko» 70 мм п'ятикамерний профіль, а не 40-42 мм як тут. Оце все треба міняти, але хто ж мінятиме цілі непобиті стекла, скажуть, нема куди дівати гроші, – констатує селищний голова.
Навчання у Козельщинській громаді відбувається онлайн, але тут все одно є трохи активності: плетуть сітки, проводять засідання виконкому, працює їдальня.
Нам показують охайний харчоблок. М’які червоні стільці сюди закупили за сприянння нардепа Руслана Богдана. А стіни розмалювала безкоштовно дружина селищного голови – підказують працівники школи.

Проходимо повз «територію комфорту» – це здобуток дітей у бюджеті участі. Селищний голова відмічає, що «радянські» панелі на стінах потрібно поміняти, але зараз питання естетики не на часі. Зараз головне по усіх школах термомодернізація:
– Дуже багато неутеплених шкіл. Це був наш пріоритет на цей рік, але почалася війна. Тому поки не зробимо усі перспективні школи нашої громади утепленими і термомодернізованими, не зможемо приступити до того, аби вирішувати естетику.
Оглядаємо шкільні туалети, які в хорошому стані, скрізь кулери (не за батьківські кошти), освітлення у класах таке, «щоб діти очі не гробили». Нашу увагу привертають до підлоги, яка в більшості вже вся вкрита лінолеумом та ламінатом.

У селищного голови багато ідей. Зокрема, у Козельщині проводять екологічний марафон.
– От їду я з одного села у інше, дивлюсь: на узбіччі брудно, пляшок накидано. І приходить ідея - екологічний марафон. Спочатку я її тестую на роботі у колег, питаю відгук, далі збираю батьків старшокласників: а давайте залучимо дітей до прибирання узбіч між населеними пунктами. І ми організовуємо дітей: старший іде по узбіччю вгорі, нижче – двоє молодших – 8-9 клас і так збирають сміття на своїй діляночці від пакільця до пакільця (ми всім відміряли рівну площу). Навіщо це? Щоб навчити. Бо той, хто хоч раз прибирав за кимось, більше ніколи не накидає. Ми за перший раз назбирали 300 70-літрових мішків і сьогодні у нас узбіччя чисті, коли-не-коли 5-10 пляшок там назбираємо. Потім ми цю ідею передали і на інші старостинські округи.

Лутовинівські вареники і не тільки
Ми заїжджаємо у Лутовинівку. Тут діє потужний волонтерський пункт.
Нам показують шкільну їдальню, де якраз повним ходом працює «кулінарний батальйон»: ліплять лутовинівські вареники, які волонтери потім везуть на фронт або на деокуповані території. Ці вареники уже стали справжнім брендом.

Про план робіт і дороги як виховний момент
– Великий пласт роботи, який дуже хочу встигнути - це термомодернізація усіх закладів: освіта, культура, медицина – по максимуму. Дуже важливо завершити ремонт доріг і тротуарів – у частині виховання дітей дороги - дуже важливий момент, як би це дивно не звучало. Є у нас одна ділянка дороги, вона із метрових плит, покладених впоперек, тисяча метрів, тисяча плит. І дитина повинна була кожного дня до і після школи, тисячу раз «гуцикнуть». Ми зробили той відрізок, там, де плитами було вкрито, наразі все нормально.
Також громаді потрібна об’їзна дорога – у селищі її немає. Дорогу з твердого покриття планували на цей рік, але тепер планують на наступний, не асфальтом, а власними зусиллями з твердого покриття.

Нам показують висипки по неасфальтованих дорогах.
– Заасфальтувати ми усе не можемо, але облаштувати висипки – можемо. Щоб дитина не йшла у гумових чобітках у школу, і там перевзувалась у туфлі. За ці роки ми придбали самоскиди і за попередні 2 роки перевезли 9 тис тонн щебеню. У нас 2 села залишились, куди ще не довезли: Дяченки і частина Бреусівки, всім іншим щебінь вже завезено.

Також у Козельщині були проблеми з каналізацією. Вона постійно текла по вулицям і запах теж був відповідний. Думали, що проблема у відсутності центральної каналізації, а виявилось, що проблема у комунальному підприємстві. Нині ні каналізаційних плям, ні запаху у селищі немає.

– Дуже хочеться «затягнути» у громаду брендові інвестиційні проекти. Це дуже важко, бо ми розуміємо, що перед цим не було довіри до країни через корупцію. Тепер у інвесторів є страх, що можна вкластись, збудувати, а на ранок обстріляють і нічого не буде.

Не лише крупний проект, хочеться голові громади, щоб і дрібний бізнес розвивався:
– Хочеться позитивного приросту населення, а це все робота. Напрямків багато: можна ягідництвом, можна садівництвом займатись, можна відкрити олійницю, макаронний цех. Бізнес - це відповідальність і інвестиційні ризики. Треба взяти кредит, витратити час, гроші і життя – і хто знає чи вернеться.
Але повертаємось до Лутовинівки. Це найбільше село у громаді, а от школа тут маленька. Поруч стоять 2 корпуси: 100-річний і новий.

– Колись у Лутовинівці був колгосп-мільйонер. Село було заможне: і бурякопункт, і молокозавод, і заготконтора, і потужний колгосп, і залізниця і це все разом формувало умови, аби населення туди з’їжджалось – у цьому старостинському окрузі 1800 людей, що по нинішніх мірках дуже немало. Але чомусь так вийшло, що на велике село лише маленька дев’ятирічка на 170 дітей, а 10 і 11 клас їдуть у Козельщину.

– Цьому корпусу 100 років, спочатку нам казали: тут товсті стіни, 80 см, нащо вони його утепляють, гроші крадете? Але є нюанс - стіни з глини, а вона ж не гріє. Утеплили. І тепер у цих двох корпусах в останню чергу запалюють опалення і в першу - вимикають. Стелі тут високі теж, їх утеплили, на даху 150 мм мінеральна вата.
Всі діти навчаються онлайн. Нас ведуть школою, показують інтерактивні дошки, телевізори, проектор. Парти з регулюванням висоти, про які говорив очільник громади. На вході до школи стоять контейнери для скла, пластику і паперу – ще один проект, який виграла колись школа. На шкільній території – 3 майданчики: воркаут, тренажерний, дитячий. Туалети всередині школи, бойлер, кулери. Але все рівно роботи ще багато.
Проїздимо повз дитсадок, здалеку видно, що він добре впорядкований, але діти зараз з вихователями тільки онлайн.

– Дитсадок гарний, але немає укриття, як же його запустити? Он у школі центральній є укриття, але не бомбосховище, ми провели опитування серед батьків – 67 % проти офлайну.
Запитую голову селища як працюють з грантами і проєктами, адже є громади, які мають проєктні відділи, які цілими днями готують і подають заявки:
– Пишемо проєкти, у бюджетах участі перемагаємо. Дорослі – практично всі виграли, встановили тренажерні майданчики по селах, щоб діти у бур’янах не росли.
У нас є досить грандіозний проект – це «Smart простір», який втілив у життя меценат Микола Сушко, мій однокласник. Так от, у перший рік у Smart просторі було 35 випускників по проектному менеджменту. Я був на презентації їх проектів. Переміг, до речі, кінотеатр під відкритим небом – дуже класна ідея. Такі проекти дуже впливають на впевненість дітей у собі.

Також читайте про розвиток картингу у Козельщині.

Медицина у Козельщині
Нам показують КНП «Козельщинська центральна лікарня». Кажуть, до війни тут була велика проблема з лікарями, але зараз ситуація виправляється.
– Хтось «зачіпається», хтось побув і поїхав, але у нас двоє хірургів, кардіолог, травматолог, анастезіолог – так лікарів 6-7 додалось, і із числа ВПО також, – розповідає Олександр Троцький і знайомить нас з Сергієм Колесніковим, головним лікарем.

– Наша лікарня існує ще з 20-х років минулого століття. Другий корпус у 70-ті роки добудували. А зовсім новий корпус введено в експлуатацію у 2013 році, – розповідає Сергій Колесніков. – Обслуговуємо всіх, нікому не відмовляємо, У нас на сьогодні лікарів достатньо, обладнання теж на високому рівні. 70 ліжко-місць, де лікують терапевтичний, хірургічний профілі, реабілітація, паліатив.
Нам показують нове обладнання: придбаний минулого року фіброгастроколоноскоп для гастроскопії та колоноскопії вартістю 2,5 млн. грн., його отримали за сприяння нардепа Олексія Мовчана.

Кожен нардеп має свій «соцеконом», і, в залежності від того, як громади налагодять взаємодію з народним обранцем, вони або мають допомогу для громади, або не мають.
–Ще, завдяки програмі Департаменту охорони здоров’я, ми отримали хороше обладнання УЗІ, лабораторію, робимо практично усі обстеження. При відкритті у закладі не було реанімаційного відділення, наразі воно рахуєтсья як палата інтенсивної терапії реанімації. Останнім часом придбано багато обладнанння. І зараз є всі можливості для надання кваліфікованої допомоги.
Також у медзакладі пам’ятають, що до війни була домовленість придбати цистоскоп для огляду сечового міхура і гістероскоп для жіночої консультації. Також хочуть створити хороший реабілітаційний центр. Це точно потрібно і мешканцям, і бійцям, які повертатимуться з війни. Але як воно буде далі у зв’язку з воєнними діями, невідомо.
Через малу завантаженість у Козельщині закрили пологове відділення. З 2007 року вагітних на пологи возять до Кременчука, хоча екстрено можуть прийняти і у лікарні, але такі випадки рідкість.
Також у керівництва лікарні є задумка облаштувати у терапевтичному корпусі підйомник, щоб можна було транспортувати хворих – хочеться багато, але є залежність від фінансування.
– Ми працюємо з Національною службою здоров’я України (НСЗУ), підписані пакети, коштів на сьогоднішні потреби вистачає. Плюс ще доплати у лікарів відповідно до пакетів, – розповідає головний лікар.
При цьому лишається проблема у лікарях, бо якщо немає лікаря з сертифікатом, то не буде і відповідного пакета. А ще у сільській місцевості немає такої густоти населення як у місті, і фахівець не має такої ж оплати, як у місті. Те саме по деклараціях – у селах часто буває недостатньо людей.

КНП «Козельщинський Центр первинно медико-санітарної допомоги»
На питання що нового з’явилось у Центрі первинної медико-санітарної допомоги за останні роки, Ольга Явтушенко, головна лікарка медзакладу, показує гематологічний і сечовий аналізатори. Їх, за словами очільника громади Олександра Троцького, планували встановити в усіх сільських амбулаторіях, але це ще не скрізь вдалось, бо фінансування наразі не проходить.
– У хорішківську амбулаторію враховуючи віддаленість від Козельщини ми закупили гематологічний аналізатор, а сечові аналізатори є в усіх амбулаторіях – це і Лутовинівка, і Бреусівка, і Хорішки. Якби не сьогоднішня ситуація, яка перекреслює усі плани, ми б мали гематологічний аналізатор ще і у Бреусівці. Але ми не здаємось, – ділиться головна лікарка.

Навіщо це потрібно: щоб полегшити життя пацієнтам, аби вони не везли аналізи з віддалених амбулаторій у Козельщину.
З медикаментами у медзакладі проблем немає: є гуманітарна допомога, є кошти ТГ, є державні програми, завдяки яким пацієнтів забезпечують препаратами першої необхідності. Гормональні препарати, паліативна медицина, ліки дітям та людям з інвалідністю видаються коштом бюджету. Також є безкоштовні технічні засоби, такі як памперси та смужки для вимірювання глюкози у крові. Є державна програма «Доступні ліки», з якої забезпечують гіпертоніків, хворих на цукровий діабет і бронхіальну астму.
– А те, що держава не забезпечує – забезпечуємо ми, – додає Олександр Троцький.
А ще минулого року тут відновили кабінет щеплення для дітей – проєкт реалізували за кошти Біланівського ГЗК. Проте у сьогоднішніх реаліях сюди «переїхали» з ковідом. Взагалі ремонт планувався грандіозний, через війну всі ці плани на паузі. Медики радіють, що встигли зробити «доступну вбиральню» для людей з інвалідністю. Подумали й про персонал – для лікарів є душова кабіна. А от ремонт у коридорі довелось відкласти.
– По кожній амбулаторії щороку намагаємось щось зробити, у нас 7 амбулаторій, де 7 лікарів на сьогодні. І ще ж ФАПів мережа велика – 16 діючих. Звісно, сьогодні усі медзаклади України і ми в тому числі вимушені оптимізуватися. Але на переконання Олександра Андрійовича мережу таки вдалось зберегти повністю, – розповіла Ольга Явтушенко.
За словами селищного голови, громада дофінансовує 600 тисяч гривень зарплати, аби у селі залишилась медицина.

Виклики воєнного часу
У громаді діє ГО Козельщинська асоціація фермерів та приватних землевласників «Відродження Полтавщини». З початком війни вона фінансує потреби місцевих мобілізованих.
– До вторгнення ми цим узагалі не займались. А потім зібрали фермерів і приватні господарства та запропонували їм сплатити по 200 гривень з гектара не мені, не у казначейство, а на рахунок їхньої ж асоціації. Старости попрацювали з родинами мобілізованих, запропонували їм свою допомогу, зібрали інформацію. Ми потім знаходимо їм речі, сплачуємо рахунки – все проводиться по перерахунку, жодної готівки. Це не значить, що ми тепловізори по 100 тисяч купили чи ще щось дороговартісне, все у межах можливого: кросівки, рюкзаки, машини відновлювали, запчастини купували. Ось (відкриває папку) рахунок: перераховуємо кошти 6 мобілізованим для придбання їм ременів, окулярів, наколінників. Це зараз уже одяг і взуття є, а на початку весни було дуже туго з цим, – розповідає Олександр Троцький.
– Не встиг розповісти вам про культуру і спорт. Розкажемо іншим разом. За один день Козельщину не пізнаєш, – підсумовує селищний голова.