Вчора
“Бджоли – це моє життя. Але й країна – це теж моя справа”: інтерв’ю з пасічником і військовим Олександром Колісником
19 серпня 2025, 08:00 0
До Дня пасічника ми поспілкувалися з людиною, яка не лише понад 30 років свого життя присвятила бджільництву, а й у найскладніший для країни час стала на її захист. Олександр Колісник – ветеран війни, бойовий медик, пасічник-аматор із Полтавщини.
У розмові він ділиться досвідом догляду за бджолами, викликами бджільництва в умовах війни, власною історією служби, думками про майбутнє України та родинною надією донькою, яка продовжує його справу.
Це інтерв’ю про витримку, відповідальність і віру в Україну, яка, як і бджолина сім’я, тримається на праці, злагоді та наполегливості.
Ви себе вважаєте фахівцем з бджільництва чи радше аматором?
Я – бджоляр-аматор. У мене немає професійної освіти в цій сфері. Навчався на книжках, ще до появи інтернету, та на власних помилках. До війни мешкав у Лубнах, але перед самим початком повномасштабного вторгнення переїхав у село Войниха Лубенської громади. Там і зараз живу. Пасіка частково стаціонарна – в селі Миколаївка, а частина вивозиться до села Лука під акацію та липу.
Як давно ви займаєтесь бджільництвом і з чого все почалося?
З 1993 року, коли мені було 18. До того рік читав літературу, вивчав усе, що міг знайти. Поступово захопився бджолами – настільки, що це стало справою життя. Комаха дуже цікава, хто спробує, той уже не відмовиться. Спочатку планував промислове бджільництво, бо в 90-ті роботи не було. Все робив сам: виготовляв вулики, виводив маток, ділив сім’ї. За 10 років навчився всьому самостійно, і так виростив пасіку до 160 сімей. Перед війною зменшив до 130, зараз залишилось 45, бо я в армії. Але все відновлюється, якщо є знання.
Який мед переважає у вашому регіоні?
У нас основні: акацієвий, липовий, різнотрав’я та соняшниковий. Найбільше – соняшникового. Акація та липа дуже залежать від погоди, тому не щороку дають товарний мед. Наприклад, акація може дати лише 3-4 кг на сім’ю. Максимально вдавалось зібрати реально до 5 тонн. Але в роздріб продати можна максимум тонну на рік. Продаю тільки знайомим і клієнтам, які беруть щороку. Мед в магазинах майже не купують, довіряють тільки перевіреним пасічникам. З 2015 року почав переробляти мед у медове вино. Це цікавіше, довше зберігається, і в рази рентабельніше. Роблю плодово-ягідні медові вина з місцевих фруктів, які купую у фермерів та населення. Так підтримую локальну економіку і зменшую втрати сировини.
Чи були в родині традиції бджільництва?
Ні, я перший. Більшість родичів навіть бояться бджіл. Тільки молодша донька не лякається. Щодо того, які знання найважливіші для бджоляра – це виведення маток і селекція. Якщо щороку виводити нових маток із якісного матеріалу, пасіка буде продуктивною, здоровою і довговічною. Крім того, це дає можливість отримувати додаткові продукти: маточне молочко, трутневий гомогенат, пилок, прополіс.
Як визначаєте час збору меду?
За запечатуванням рамок бджолами. Якщо рамка запечатана — мед дозрів, можна качати.
Які продукти виробляли, окрім меду, до війни?
Маточне молочко, пилок, трутневий гомогенат, прополіс, віск, настоянки з воскової молі. Також формував і продавав нові бджолосім’ї. Це додатковий заробіток. Зараз можу лише качати мед, на інше просто немає часу.
Які виклики бачите у сучасному бджільництві?
Кліматичні зміни, гібридні рослини, які не дають меду, пестициди. Це серйозно впливає на врожай меду та здоров’я бджіл. Якщо держава не буде заважати – бджільництво саме себе розвине. У нас багаті ґрунти і природні умови. Добре було б повернути дотації, як при Порошенкові – це реально допомагало. Але головне – не заважати.
Яку роль відіграють бджоли в екології?
Надзвичайну. Продукти бджільництва – це тільки частина. Опилення рослин – це основне. Урожайність підвищується, біорізноманіття зберігається. Без бджіл ми втратимо набагато більше, ніж здається.
Чи співпрацюєте з іншими пасічниками. Чи підтримуєте зв'язок із науковцями?
Співпрацюю здебільшого з іншими пасічниками. Я людина відкрита, охоче ділюся своїми напрацюваннями, знаннями, особливо з новачками. І сам постійно вчуся, щось корисне завжди дізнаєшся від колег.
Чи маєте плани на розширення пасіки після війни?
Планую відновити ту кількість, що була – до 100 бджолосімей. Але не більше. Мені вже 50, звик працювати сам. Наймати помічників складно, адже люди бояться бджіл або не витримують укуси. Як казав мій знайомий пасічник: “Чужими руками мед їсти не будеш”. А ще в мене є переробка меду на вино – на 3-4 тонни на рік, цього вистачає.
Чи траплялися кумедні або особливі історії на пасіці?
Було. Одного разу перевозили пасіку і побачили, як інші хлопці везли вулики без кришок. Бджоли їх покусали, вони втекли в поле, а ми їм допомогли зібрати вулики. Не мали ані костюмів, ані масок. Такий урок на все життя.
Що порекомендуєте читати чи дивитись тим, хто цікавиться бджільництвом?
Колись читав багато книг, зараз – більше відео. Рекомендую YouTube-канал Івана Фабро та інші, де є досвідчені пасічники, які справді вчать.
Маєте улюблений сорт меду?
Різнотрав’я. Це насичений, багатогранний мед. Але він не кожного року буває — залежить від природи.
Про військову службу та переосмислення. Де і коли ви розпочали службу?
З першого дня повномасштабної війни пішов до військкомату, але мене не взяли – не служив строкову через стан здоров’я. Наступного дня пішов у Лубенську самооборону, пробув там три місяці. Потім мене все ж призвали офіційно – з 1 червня 2022 року. Був в учебці біля румунського кордону, навчався на бойового медика. Потім потрапив у 81-шу бригаду ДШВ на Донеччині. Служив на Ізюмському напрямку, біля села Богородичі. Там отримав важку контузію, після чого був переведений у тилову частину на Вінниччині, де служу й досі.
Що змінилось у вашому світогляді з початком війни?
Коли заглядаєш смерті в очі – ти інакше починаєш цінувати життя. Кожен день, кожну годину. Живеш свідомо. Дисципліна – це те, що допомогло мені як у бджільництві, так і в армії. У 2022 році відчувалася повага. А зараз – ні. Люди дивляться “крізь тебе”. Буває, ціни навпаки підвищують, бо ти військовий. Молоді хлопці, ті, хто має йти служити, уникають погляду. Це прикро.
Які трансформації суспільства ви хотіли б бачити після перемоги?
Перше – створити умови для повернення наших людей з-за кордону. Виїхали найенергійніші, найрозумніші. Частина загинула. Хто залишився – має вести країну далі, будувати, розвивати. Ми повинні створити середовище, де розум і праця будуть мати цінність.
Хто з родини вас підтримує?
Зараз маю дві доньки. Старша – у Львові, менша – тимчасово в Норвегії. Молодша, Анастасія, допомагала мені на пасіці до війни. Вона закінчила навчання за напрямом “бджільництво та переробка продуктів”. Дуже сподіваюся, що після перемоги вона повернеться і ми разом продовжимо справу.
Що б ви побажали українцям?
Цінувати кожен день. Бути вдячними. І не чекати, що хтось прийде й щось зробить — усе в наших руках. Україна має величезний потенціал. Треба просто не заважати його реалізувати.
Читайте також: Пам’яті полтавця Олександра Фирсова: загинув рятуючи побратимів
Ви можете закинути будь-яку суму на тістечко редакції
Клік по кнопці відкриє форму пожертвування LiqPay
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь