Полтавська волонтерка Оксана Єсакова – про поїздки на фронт, обстріли та легендарні вареники

1. >
2. Суспільство >
3. Полтавська волонтерка Оксана Єсакова – про поїздки на фронт, обстріли та легендарні вареники

До початку повномасштабної війни полтавка Оксана Єсакова мала звичне життя: виховувала доньок-студенток, працювала на улюбленій роботі, подорожувала й планувала майбутнє. Та ранок 24 лютого перекреслив усе.

Жінка відразу почала волонтерити, а її сестра організувала справжнісінький «кулінарний батальйон». Нині на рахунку Оксани десятки поїздок на фронт та на деокуповані території, а про «лутовинівські вареники» вже ходять легенди. Про свою діяльність Оксана розповіла в інтерв’ю.

Із чого все почалося

– 24 лютого в мене, як і в мільйонів українців, був ступор. Того дня я встала дуже рано, ніби щось відчула. Розбудила доньок і чоловіка й кажу: «Почалося». Якраз над будинком пролетіли винищувачі. День був якоїсь адаптації та прийняття реальності, наступного дня відвезла дітей у село до мами, а вже на третій день подзвонила до однієї жінки, яка їздила на фронт з 2014 року, і сказала, що я не можу сидіти склавши руки. В мене є авто, а роботу я втратила в день, коли розпочалося вторгнення. І ось так воно все закрутилося.

Спочатку Оксана з однодумицями волонтерила лише в Полтаві. Та якось її сестра Олена запропонувала допомогти чоловікові сусідки, який з 2017 року служить на Донбасі. Йому потрібно було передати дуже важливі речі.

– Ми вирішили спробувати поїхати. Це була перша наша поїздка в Донецьку область, хлопці стояли поблизу Авдіївки. Досі мене переповнюють емоції, адже знаєш ти цих людей чи ні, вони завжди зустрічають, як рідних. І з того часу ми постійно їздимо на передову.

У мирному житті Оксана працювала у філії столичної компанії, яка постачала сільськогосподарську техніку. Після повномасштабного вторгнення компанія практично призупинила свою діяльність. Та напрацьовані роками зв’язки з аграріями та сільськогосподарськими підприємствами допомагають нині у волонтерській діяльності.

– Я захоплююся нашими аграріями! Буває, телефонуєш, а вони відразу запитують, чим можуть допомогти. Там крупи дали, там – олії, допомагають чим можуть. Є один фермер з Петропавлівського району, то він кожного разу, коли ми їдемо до наших воїнів, то крупи передасть кілька мішків, то заріже качку чи курочку, щоб свіженьку хлопцям привезти. І таких багато.

Про родину

В якийсь момент Оксана хотіла шукати нову роботу, проте її відмовив чоловік, наголосивши, що зараз інші пріоритети.

– Родина дуже хвилюється за мене. Та ні батьки, ні чоловік не відмовляли мене від поїздок на фронт. Батьки сказали: «Ти вже доросла, в тебе є своя голова на плечах, а ми тебе в усьому підтримаємо». Єдине, що вони просять, коли я їду на фронт, хоча б раз на годину виходити на зв’язок. Родина – це моя підтримка.

Доньки Оксани взяли на себе практично всі домашні обов’язки, поки батько на роботі, а мама в поїздках. Їхати кудись із Полтави чи за кордон вони навідріз відмовилися, каже волонтерка:

– Вони ледь не вперше стукнули по столу і сказали, що нікуди не поїдуть. Наголосили, що вони вже дорослі й не хочуть кидати родину і Україну. Вони подорослішали вмить, тепер спілкуються винятково українською і просять поправляти, якщо в мові проскакує суржик. Відмовилися від російськомовного контенту в літературі, музиці чи фільмах. Я пишаюся ними, заради них це все роблю.

Батальйон «Лутовинівський вареник»

Підтримала Оксану і її сестра. Вона в Козельщинському районі почала згуртовувати людей, щоб допомагати нашим захисникам. В перші ж дні вторгнення вона з односельцями та мешканцями сусідніх сіл зібрали три «газельки» продуктів.

– Вона мені каже, що вони не можуть просто сидіти склавши руки і запропонувала допомогу. Все почалося з елементарного. Спершу збиралися і ліпили вареники. Бували дні, коли приходили до півсотні людей. Вони навіть назву собі придумали «Батальйон Лутовинівський вареник». Вони ліпили до 10 тисяч вареників за день. Ми їх возили скрізь, зокрема і в звільнену Охтирку. Там навіть сміялися, що раніше Полтава славилася своїми галушками, а тепер – варениками.

Загалом, до волонтерського руху долучилося дуже багато сіл. Географія допомоги вийшла далеко за межі Лутовинівки. Доєднуються навіть з сусідніх районів. Кожен намагається допомогти нашим воїнам, завдяки таким небайдужим людям, автівка на фронт збирається за лічені години. 

Дуже Оксану вразив один маленький хлопчик з Лутовинівки. Коли випав у нього зуб і він від «зубної феї» отримав 50 гривень, то він попросив її передати ці кошти Герою з Охтирки. Цим героєм став Денис, який там воював. Та фото зробити не вдалося, а вже за певний час Оксана побачила Дениса на фото на сайті Президента під час вручення йому нагороди. Це фото і переслали маленькому благодійнику з Козельщини.

Та Лутовинівка стала знаменита не лише варениками, далі волонтери розширили асортимент і на випічку, сири та консервацію. Крім того, вони виготовляють енергетичні батончики, налисники, печиво. Загалом до волонтерства долучилися мешканці майже двох десятків сіл.

Одна кондитерка випікає патріотичне печиво, та, за словами Оксани, воїни навіть не їдять його, а тримають як оберіг. Долучилися до збору допомоги військовим і діти. Вони створюють надихаючі малюнки та обереги.

Коли прикордонники попросили зробити таблички з написом «Обережно міни», то саме діти виготовили їх.

Про небезпеку

Кожна поїздка на передову – це ризик і небезпека, адже ніхто не знає, яку ціль наступного разу оберуть рашисти для обстрілу. Оксана була в краматорському госпіталі саме в той момент, коли російські окупанти вдарили по житлових будинках.

– Коли звучить тривога, а поряд наші воїни, я чомусь спокійна. Вони всі такі позитивні. Так, втомлені, але вселяють оптимізм і віру! Кажуть, що їм немає куди відступати, адже за їхніми спинами ми. Жодного разу я від них не почула жодної образи чи якогось недоречного жарту. Якось поблизу Авдіївки під час вивантаження допомоги розпочався обстріл позицій довелося ховатися в укритті. За якимсь разом Оксана навіть навчилася розрізняти, коли «приліт», а коли «вихід», тобто коли обстріл позицій, а коли наші воїни стріляють у відповідь.

Найцікавіші «замовлення» з фронту

Оксана розповідає, що є традиційні потреби військових, але іноді надходять дуже неочікувані «замовлення». Насамперед просять щось «домашнє», те, що асоціюється з домом. Навіть роблячи фотозвіти, наші військові завжди фотографують дитячі малюнки, випічку і обереги, а не щось із стратегічного обладнання, сміється Оксана.

Якось хлопець із Полтави попросив привезти її пляшку води з дому – з-під крану.

Доводилося волонтерам навіть бути «весільними кур’єрами». Якось один воїн попросив передати з передової  документ, виявилося, що це заява на укладення шлюбу.

Коли інша захисниця Катерина збиралася укладати шлюб зі своїм обранцем на передовій, то волонтери зібрали їй «посаг» – спекли коровай та підготували подарунки.

– Волонтерський рух завжди був в Україні. Та ці останні події показали, наскільки ми єдині. Не без того, що зустрічаєш і недостойних людей, але українці – це така сила! Ви не уявляєте, що роблять наші волонтери! Здається, їм все під силу.

Автор: Марина Левчук

• #новини Полтави
• #волонтери
• #війна