Після 12 років паузи у Нехворощі відродили оркестр
Минулого року у Нехворощі відродили духовий оркестр. Його керівник і артисти – місцеві жителі. Вони вже мають солідний репертуар, шанувальників і навіть готують пісню до дня нашої майбутньої перемоги! І нехай в них поки немає навіть назви, та вони вже готують «гастролі» по громаді. З чого почалося відродження оркестру після 12-річної паузи нам розповіли в сільській раді.
Раніше оркестр був гордістю і візитівкою Нехворощі, мав звання народного і без нього не обходилися жодні урочистості. Складався він в основному з учнів-старшокласників, а коли діти не забажали його відвідувати, оркестр припинив існування.
Виявилося, що ініціатива по відновленню оркестру була від очільника громади Віктора Дубовича. Керівник оркестру Віталій Лещенко підтримав таку ініціативу. Тож згуртувалися поки що дорослі – ті, хто колись був учасником оркестру.
– Раніше в громаді був оркестр і керував ним Віталій Лещенко. Саме йому і запропонували очолити оркестр. Ідею відродити ансамбль Віктор Олександрович довго обдумував. Він запропонував колишнім учасникам оркестру знову зібратися. Він особисто обдзвонив колишніх учасників. Ось так і зібрали їх до купи. Серед них лише один школяр, решта – досвідчені музиканти. І з серпня вони почали репетирувати, а на концерті до 5-річчя громади у них був дебют. Знаєте, люди ішли не так на сам концерт, як на оркестр. Вони зіграли 7 мелодій. І це всього за три місяці підготовки! – розповіла Ольга Хоменко, заступниця сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.
Знайомимся з Віталієм Юрійовичем та частиною колективу в Будинку дитячої та юнацької творчості у Нехворощі. Саме тут зберігаються інструменти, деяким, до речі, по 50 років, але завдяки дбайливості Віталія Лещенка вони не лише вціліли, а й радують слухачів. Тут і проходять репетиції, збираються двічі на тиждень, відкладаючи всі свої справи.
Спершу зголосилися грати 17 осіб, а зараз лишилося 12. Вік в артистів досить поважний, очільнику Віталію Юрійовичу – 75. Наймолодший в колективі ще вчиться в школі, а так вік стартує від 34 років і вище. Частина музикантів має музичну освіту, адже в Нехворощі раніше була музична школа.
Сам Віталій Юрійович з музикою з самого дитинства, як розповідають його колеги, він буквально живе цим. Уміння володіти музичними інструментами спочатку перейняв від батька Юрія Архиповича, котрий грав в оркестрі нехворощанського колгоспу.
Після школи вступив до Гадяцького культосвітнього училища. Зізнається, вчитися було важко, адже не мав такої підготовки, як в його одногрупників. Та бажання і цілеспрямованість зробили свою справу.
– Важко було, бо я не знав музичної грамоти. Мені все це потрібно було вчити з нуля. Учні, з якими я вчився, розказували мені, що то за інтервали, чого кварта, чого квінта, чого тризвук, – пригадує Віталій Юрійович.
Після навчання трохи працював в Опішні, потім повернувся в рідне село і при Будинку культури створив дитячий духовий оркестр. А вже через рік, у 1975-му, колектив духовиків брав участь у різних конкурсах і здобув свою першу перемогу – друге місце в Новосанжарському районі. Ще через рік – перемога на обласному огляді. Потім було багато великих і маленьких перемог, було багато вихованців, які пройшли через руки, розум і серце Віталія Юрійовича, котрий навчив їх не тільки нотної грамоти, а й на все життя прищепив любов до музики.
На запитання, чи швидко вдалося згадати музикантам як грати, адже не брали інструменти до рук 30 років, сміються і кажуть, що це як навчитися їздити на велосипеді – раз і на все життя.
Репертуар постійно збільшують, на сьогоднішній день готують 12 творів. Крім того, в планах акомпанувати солісту, який виконуватиме «Київський вальс», а також зіграти «Розпрягайте хлопці коней». Щодо концертів, то жартують, мріють про виступ на руїнах Кремля, а якщо серйозно, то хочуть виступити з концертами по селам громади. Не могли ми не запитати і про пісню, яку б хотіли зіграти на День нашої перемоги – це «Україно» Тараса Петриненка.
Над назвою колектив ще думає, ніяк не можуть дійти згоди, тому поки що жартома називають себе «Не сумуємо».
Автор - Марина Левчук, світлини - Світлани Бондарєвої
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь