Нападник «Ворскли» Коломоєць розповів про виклик до збірної України
Нападник «Ворскли» Юрій Коломоєць в інтерв’ю прокоментував сайту zbirna.com свій виклик до збірної України.
– Юрію, за яких обставин ти дізнався, що тебе викликали в збірну?
– Коли їхав додому з ранкового тренування. Сів у машину, зайшов в Інтернет, а там – така новина.
– Як ти на неї відреагував?
– У такі хвилини почуваєшся найщасливішою людиною на Землі. Це ж мрія будь-якого футболіста – потрапити в збірну, грати за неї. Для мене це велика честь.
– Морально ти, напевне, був готовий до цього виклику, адже ЗМІ вже давно тебе «сватали» в збірну. Чи не так?
– Одна річ – ЗМІ, інша – рішення тренерів. Але я, звичайно, вдячний журналістам за те, що вони так оцінюють мою роботу. Постараюся тепер нікого не розчарувати (усміхається).
– У команді тебе вже привітали?
– Не встигли. У п’ятницю вдень зберемося на базі, і Василь Сачко, напевне, щось скаже. Велика заслуга всього тренерського штабу, усіх партнерів у тому, що в мене з’явився такий шанс. Не було б у нас згуртованого колективу – не було б моїх голів. Не було б результату у «Ворскли» – ніхто б на мене в збірній уваги не звернув.
– Дзвінків і повідомлень було багато?
– Ні. Привітали рідні, друзі – усі близькі люди.
«Пісню готую, але я ж не співати туди їду»
– Пісню новачка вже готуєш?
– Так, переглядаю свій музичний репертуар (усміхається). Якщо серйозно, то щодо співу хвилююся найменше. Я ж не співати туди їду: як заспіваю – так і буде. Набагато важливіше проявити себе в тренуваннях і отримати шанс дебютувати в головній команді країни.
– В юнацькі збірні тебе ніколи не викликали?
– Ні.
– У національної команди особлива тактика. Ти себе бачиш у цій грі?
– Тренери повинні мене в ній бачити. Будуть тренування, теоретичні заняття – на них і постараюся зрозуміти нові вимоги. Сподіваюся, що в мене вийде виконати всі завдання.
– Яким ти собі уявляєш першу розмову з Андрієм Шевченком?
– Думаю, для мене цей буде хвилюючий момент. Тиск точно підвищиться (усміхається).
«Перші спогади про збірну – як Шевченко забив Філімонову»
– Із якого віку ти почав свідомо вболівати за збірну України?
– Мабуть, із дев’яти років – після виїзного матчу з Росією. Коли Андрій Шевченко забив той пам’ятний м’яч Олександру Філімонову, я був на сьомому небі від щастя.
– Футболку відразу купив?
– Не пам’ятаю, відразу чи ні, але, як і в будь-якого хлопчиська, який захоплювався футболом, вона в мене була.
– Із яким номером на спині?
– Без номера (усміхається).
– Хто був твоїм кумиром?
– Не буду оригінальним: як нападнику, мені дуже подобалася зв’язка Андрія Шевченка й Сергія Реброва. На них я і хотів бути схожим.
Автор: Євгеній Гресь
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь