Ще один перспективний Паралімпійський вид спорту для Полтави та України

1. >
2. Спорт >
3. Ще один перспективний Паралімпійський вид спорту для Полтави та України

Юрій Духно здійснює кидок під час показового тренування у Полтаві. Фото Андрія Іванова.

Успіхи українських паралімпійців вже кілька років дивують увесь світ. Плавання, легка атлетика, голбол та багато іншого. А зараз, завдяки успіхам наших спортсменів, шанувальники спорту мають можливість відкрити для себе ще один параолімпійський вид – бочча. Нещодавно Юрій Духно, полтавець з особливими фізичними потребами, із трьома колегами гідно представив Україну на змаганнях з італійської гри бочча, що входить у програму Паралімпіади.

Український квартет серед кращих спортсменів планети

Із 6 по 10 жовтня у Познані (Польша) відбувся міжнародний турнір «Польська бочча – 2016». У ньому взяли участь 52 спортсмени з 16 країн світу. Україну на турнірі представляли чотири спортсмени, серед яких полтавець Юрій Духно. У парі з Артемом Коліньком із Жовтих Вод, Юрій посів четверте місце. В одиночній дисципліні він посів п’яте місце, а його товариш по команді – четверте. Микита Нафігов з Одеси також завоював четверте місце у своєму класі, а от Вікторії Щербині з Нової Каховки не пощастило вийти з групи.

Трохи про гру

Батьківщина бочча – Італія. Із італійської «бочча» перекладається як «куля». У цьому виді спорту існує чотири класи залежно від складності ураження. Спочатку гра була розроблена для реабілітації дітей з дитячим церебральним паралічем. А потім в неї почали змагатися і люди з міопатією (ураження м’язів) та травмами шийного відділу хребта. У поле вкидають білу кулю, а потім по два гравці по черзі кидають м’ячі синього та червоного кольору (по шість – кожного кольору). Мета – вкинути свої м’ячі так, щоб вони впали якомога ближче до  білої кулі. Кількість м’ячів, які розташовані біля білого, рівняється кількості балів, що нараховує суддя.

Зал для тренувань далекий від ідеалу

З Полтави є ще два кандидати у збірну України. Тренуються вони в маленькому напівпідвальному приміщенні, яке не пристосоване для бочча. Зала дуже маленька, і покриття підлоги далеке від досконалого, говорить Юрій Духно. Покриття має бути таким, на якому грають у футзал. Належить зала комунальній установі «Спорт для всіх», і вона на безоплатній основі надала приміщення для тренувань.

– 10 років тому організували відділ по роботі людей з інвалідністю при комунальному закладі «Спорт для всіх», – розповіла Ірина Твердлохліб, начальник цього відділу. – Ми проводимо різноманітні заходи для людей з особливими фізичними потребами. Які мають різні вікові категорії та нозології. Одного разу ми проводили гру з боулінгу, і інструктори, працюючі з нами, запропонували бочча для людей, які мають високе ураження хребта, або мають великі проблеми з пересуванням. Нам вони розповіли, що цей вид спорту найкраще підходить саме для таких осіб. Більше того, боулінг-клуб, де ми грали, знайшов нам спонсорів, щоб придбати набір для гри, що коштує 400 євро.

Захоплення, яке переросло у професію

З того часу спортсмени, які мали більш аматорський інтерес до цього, почали займатися цим видом спорту, поступово це перетворилося у професію. Тоді полтавська команда розпочала їздити на змагання по Україні. А цього року вони поїхали і на міжнародний турнір до Польщі. Кошти на поїздку спортсменам зібрали за допомогою спонсорів, як представників влади, так і приватних підприємців. Держава бочча не фінансує. Сам же Юрій Духно коментує ситуацію з гумором. «З миру по нитці, голому – сорочка», – згадує прислів’я спортсмен. Це був перший виїзд українців на міжнародні змагання з бочча.

– Можна сказати, що до цього і команди не було, ми тільки починаємо формувати її, – розповідає Юрій. – Але у нас є амбітні плани потрапити на Паралімпіаду-2020 у Токіо. Ми маємо розвиватися, набувати досвід. Ми не можемо тренуватися тільки в Україні, не бачучи, як грають інші. Необхідно їздити, дивитись, грати та перемагати. Першим кроком має бути створення Федерації з бочча, а потім – і збірної. Найголовніший ініціатор цього – Артем Колінько. В нього дуже добрі організаторські здібності і він нас заохочує.

Гра на ентузіазмі

Юрій розповідає, що пробував себе у різних видах спорту: плавання, більярд, теніс. Спортсмен скромно зазначив, що для цих видів спорту він не має показників, які б дозволили йому представляти Україну на міжнародному рівні.
– Коли вперше взяв до рук м’яча для бочча, зрозумів, що це мій вид спорту, в якому я можу досягти вершин, – говорить Юрій. – Ось вже шість років займаюся бочче, а професійно з 2012 року. Спочатку у нас не було ні залу, ні набору м’ячів. Потім нам подарували набір м’ячів. Тренувалися на вуличних майданчиках, проводили змагання місцевого значення. А потім поїхав у 2012 році у Євпаторію на перші Всеукраїнські змагання. Поступово я захопився цією грою. Купив власним коштом собі набір м’ячів.
Тренує полтавців Станіслав Павленко, і для нього це більше хобі, ніж професія. Він навіть не знав про бочча, але побачивши гру, вирішив дізнатися про неї побільше. Згодом Стас навчився, в першу чергу, від спортсменів, ознайомився з азами гри в Інтернеті, і поволі став досвідченим тренером. В Україні дуже мало тренерів з бочча, і Станіслав Павленко – один із них.

Бочча – молодий вид спорту не тільки в Полтаві, а й в усій Україні, підсумував Олександр Верещака, начальник Полтавського регіонального центру інвалідного спорту. Становлення гри тільки починається.

Читайте також: Збірна України з голболу, яка тренується в Полтаві, стала чемпіоном Європи

Автор: Андрій Іванов