«Якщо не я, то хто!»: у Лубнах попрощалися із 20-річним бійцем танкової бригади Андрієм Бойком. ФОТО

19 жовтня 2018, 20:14   0
Фото Ольги Матвієнко

Він був єдиною дитиною, хлопцем, який тільки починав жити, і віддав найцінніше, що мав, за свою Батьківщину. 19 жовтня у Лубнах прощалися із 20-річним Андрієм Бойком. Військовослужбовець загинув 16 жовтня на Донеччині.

Сотні лубенців зібралися на подвір’ї будинку по вулиці Авіаторській. Біля під’їзду – десятки вінків. Сльози не можуть втримати ні чоловіки у формі, ні бабусі, ні молоді дівчата та хлопці.



– Сьогодні ми прощаємося із прекрасним сином, племінником, онуком, другом, однокласником, військовослужбовцем, громадянином України, – зазначив Віктор Лучний, військовий комісар Лубенського районного військового комісаріату. – Прощаємося не просто із громадянином України зі штампом у паспорті, а з тим, у кого була любов у серці до Батьківщини. Багато побратимів не змогли приїхати і попрощатися з Андрієм, адже продовжують виконувати своє завдання на Сході України з зоні бойових дій.

Хлопець народився у Лубнах 1998 року. Тут же закінчив школу № 3, а потім – Лубенський фінансово-економічний коледж Полтавської державної аграрної академії.

Але в лютому 2017 року, у віці 19 років, Андрій вирішив – стане військовослужбовцем. Підписав контракт зі Збройними силами України і після вишколу відправився у зону проведення операції Об’єднаних сил (АТО). Був мінометником 2-го мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону 1-й окремої танкової Сіверської бригади.

До останнього виконував свій обов’язок. Смертельне поранення отримав під час бойового чергування в населеному пункті поблизу Мар’їнки. О 22-й годині 16 жовтня куля снайпера окупаційних військ РФ поцілила в голову.



Із двору будинку траурна хода вирушила на міське кладовище. На чолі колони – чоловіки зі стягами України та Лубен, із пов’язаними на них чорними стрічками. Слідом – військовослужбовець із портретом. Із нього на нас дивляться серйозні очі молодого хлопця.

– Важко говорити про героїзм, про подвиг, адже жодні слова не замінять батькам сина. Люди, які пройшли війну знають, як кожного разу страшно зазирати в очі смерті. Але, певно, дуже страшно, зазирати в очі смерті, коли тобі 20 років, коли ти ще не бачив життя. Але це найбільший героїзм, у свої 20 років правильно розуміти, любити свою Батьківщину, знати, що ти кожного дня можеш загинути і йти виконувати свій обов’язок – сина, громадянина і справжнього чоловіка, – переконаний Віктор Сивуха, заступник голови лубенської громадської організації ветеранів АТО.

В останні хвилини мовчання над кладовищем лунає надривний голос матері, яка молить бога повернути їй сина.



Тітка хлопця Тамара Ярова не може втримати сліз:

– Дуже важко це витримати, коли така неочікувана біда в нашому роді. Дуже співчуваю батькам, бо це єдина в сім’ї дитина. Малесеньким від був таким веселим і швидким. Наша країна переживає зараз цей важкий час. І так шкода, що ця дитина не нажилася, не прожила стільки, скільки ми. Не одружився, дітей не було. Але така свідома дитина, бо у 20 років знав на що йде. У 19 років сказав: «Якщо не я, то хто!». Я низько вклоняюся і вдячна йому, що такі люди є.

Андрія Бойка поховали на Алеї Героїв поряд із Анатолієм Безродою та Владиславом Белорусом, також полеглими за цілісність та незалежність України.

Нагадаємо, що 17 жовтня у Хоролі прощалися із Андрієм Корною, який загинув у районі Зайцевого 12 жовтня.

Автор: Ольга Матвієнко

Суспільство 19 жовтня 2018, 20:14

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції