Полтавка Катерина Калініченко оздоблює ікони в стилі фріволіте, пише вірші і маскує армію

Полтавка Катерина Калініченко  оздоблює ікони в стилі фріволіте, пише вірші і маскує армію
02 грудня 2016, 21:00   0
Фото надані Катериною Калініченко

Катерина Андріївна Калініченко – засновниця школи фріволіте у Полтаві. Вона також поетеса і патріот, яка своїми добрими справами неодноразово доводить, що наш край – край талантів. 2 грудня Катерина Андріївна відзначає свій День народження. До свого ювілею жінка готує творчий вечір «Обереги моєї душі», який відбудеться 4 грудня у філіалі-бібліотеці №7, що знаходиться в мікрорайоні «Половки».

– П’ять років тому подібний вечір «Три захоплення душі» відбувся в музеї імені Панаса Мирного за підтримки відомого полтавського поета, товариша, наставника, земляка Володимира Тарасенка, – розповідає Катерина Андріївна, – це було справжнє свято для мене, оскільки завітали не лише рідня, але й друзі, серед яких полтавські композитори, співаки, журналісти та письменники. 

За фахом пані Катерина – бібліотекар, цій справі віддала 22 роки життя. Із дитинства вишиває, плете гачком, в’яже та шиє і своє захоплення рукоділлям передала двом донькам. 

Більше 20 років полтавка присвятила диво-плетиву фріволіте

Про плетиво фріволіте вперше почула на початку 1980-х років.

Фріволіте (від фр. Frivole – легкий, порожній) – техніка плетіння ручного мережива з використанням спеціальних інструментів (човників, голок). Його також називають вузликовим мереживом, оскільки воно складається з вузлів і піко, які формують основні елементи фріволіте – кільця та дуги.

Самостійно почала його освоювати через схеми із журналу. Це стало можливим уже при розпаді Радянського Союзу, з появою інформації про відновлення рідкісного плетива. Адже до цього часу воно вважалося «барською затією», маючи назву «царське плетиво». Починати було не дуже важко, оскільки вона від тата знала, як плести рибацькі вузли. А це плетиво пішло саме від плетіння рибацьких сіток на Сході. Майстриня володіє плетивом більше 24 років і має до 70 учениць, які продовжують справу. За весь час організувала 46 виставок.

Минулого року в Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка, відбулася масштабна виставка робіт Катерини Андріївни у техніці фріволіте під промовистою назвою «З молитвою за Україну».

Схеми рідко бере з Інтернету та книг, а найчастіше створює їх самостійно, керуючись власною фантазією. Поєднання професіоналізму, чималого досвіду роботи, креативного підходу, наполегливості й цілеспрямованості в роботі зробило мереживні прикраси майстрині унікальними й такими, що не мають аналогів не лише в полтавському регіоні, а й в Україні.

Ікони полтавської майстрині прикрашають храми й музеї

Окрім прикрас, наша землячка створює ще й унікальні ікони, кожна з яких має свою неповторну історію. У полтавського майстра вона замовляє спеціальні рамки для ікон, потім обклеює тканиною, підбирає образ із зображенням святих і нитки, з яких вже силою творчості плете обрамлення для ікони. При чому кожна ікона виходить неповторною. На сьогодні створено до 100 таких шедеврів. Деякі з них стали прикрасами музеїв та храмів.

Роботи є у Моринцях в Тарасовій церкві, у Канівському музеї Тараса Шевченка, у полтавських храмах Київського патріархату (Свято-Успенський собор) та автокефальної церкви, у Покровській церкві Московського патріархату в селі Корещина й у Землянківській школі імені Раїси Кириченко на Глобинщині, у Полтавському військовому госпіталі.

Побачити таку красу, доторкнутися до робіт майстрині – справжнє диво. Сьогодні можна сміливо сказати, що наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття Катерина Калінченко відродила новий напрямок сучасного декоративно-прикладного мистецтва, який спирається на шестисотлітню світову історію, за що її праця заслуговує високої оцінки українського суспільства.

Майстриня із своїм чоловіком плетуть основи для маскувальних сіток

Нині майстриня більше уваги приділяє речам-оберегам. Уже до більше 300 янголят з віршованою молитвою потрапили до рук воїнів, які захищають наш мир і спокій на Сході країни. Учні Полтавської ЗОШ №27 шили балаклави і в кожну вкладали такі янголятка з молитвою, слова якої закінчуються «Боже, збережи життя на Землі!».

Разом із своїм незмінним помічником, Григорієм Калініченком, плетуть основи для маскувальних сіток та кікімор на фронт, навчають цьому ремеслу дітей шкіл та всіх бажаючих, адже у Полтаві вони перші взялися до такої роботи.

З кінця грудня 2015 року разом із своєю соратницею Зоєю Коваленко вона створила рушник-долю великого Кобзаря під назвою «Зоряний шлях Тараса». На ньому пані Зоя вишила автопортрети Тараса Шевченка, а пані Катерина обплела мереживом рушник. Майстрині подарували його в Шевченківський національний заповідник до 155-ї річниці повернення Кобзаря в Україну.

Зараз жіночки працюють над ще одним витвором – триптих Леся Українка.

До віршів Катерини Калініченко створюють музику композитори Полтавщини

Одним із захоплень майстрині, яке переросло у життєву потребу, є написання віршів і текстів пісень. За 10 років світ побачили 5 збірок. Це «Дорогами життя» 2008р, «Поклик рідної землі» 2011р, «Ріднокрай» 2012р, «Пророк і майдан» 2014р, «Душа живе в серці України» 2016р. Жінка написала більше 20 текстів пісень. 

Катерина Калініченко неодноразовий лауреат загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання». У номінації «Мовне багатоголосся» отримала перше місце за книги «Дорогами життя», «Ріднокрай», «Поклик рідної землі» (2013р). У 2014 році номінації «Велич слова Кобзаря» за книгу «Пророк і майдан» – перше місце. Номінація «Рубежі мужності і безсмертя» в 2016 році принесла поетесі друге місце.

ЇЇ вірші поклали на ноти відомі композитори: в Полтаві – Володимир Раковський, Дмитро Топтун, Костянтин Шиян з Багачанщини, Ростислав Галаган (гурт «Сусіди») з Градизька. До речі, зовсім недавно йому присвоєно звання заслуженого працівника культури України. Авторка і сама гарно співає.

Більше 6 років виступала з хором «Полтавські піснярі» і була у ньому старостою. А з весни цього року співає у творчому колективі «Оберіг» під керівництвом заслуженого працівника культури України Олексія Чухрая.

Родоводом пані Катерини зацікавилися працівники Шевченківського національного заповідника в Каневі

Дівоче прізвище Катерини Андріївни – Шевченко. Майже п’ять років тому жінка здійснила свою давню мрію. Вона побувала у Каневі, де все нагадує про перебування в тих краях її геніального однофамільця. Там Катерина Андріївна поспілкувалася з науковими співробітниками Шевченківського національного заповідника і показала їм фото свого діда, Федота Дмитровича.

– Може, збіг обставин, але дід, на їхню думку був досить схожим на Тараса Шевченка. І проживав він неподалік тих місць, де народився і виріс Великий Кобзар, – каже пані Катерина.

Науковці дійшли попереднього висновку, що ця полтавка цілком ймовірно може бути з нащадків когось по материнській лінії Тараса.
Ще за життя полтавського громадського діяча Володимира Степанюка, вона стала членом Полтавського громадського Шевченківського комітету.
Девіз її робіт: Добро, краса і любов – врятують світ!

Автор: Алла Силка

Суспільство 02 грудня 2016, 21:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції