«Якщо в Україні буде війна, то я буду там»: на Полтавщині попрощалися із загиблим Юрієм Коноводом. ФОТО

1. >
2. Суспільство >
3. «Якщо в Україні буде війна, то я буду там»: на Полтавщині попрощалися із загиблим Юрієм Коноводом. ФОТО

Фото Ольги Матвієнко

Відклав у сторону підручники й узяв зброю – 54-річний Юрій Коновод на початку 2015 року покинув вчителювання і став на захист Батьківщини. На передовій російсько-української війни загалом провів більше трьох років.

Молодший сержант Юрій Коновод служив у 24 окремому штурмовому батальйоні «Айдар» 53 окремої механізованої бригади.

Його життя 23 квітня 2019-го обірвала снайперська куля, влучивши в груди.

– Із метою зайняття більш вигідного тактичного положення в районі села Південне (Донецька область, – прим. авт.), противник під прикриттям стрілецької зброї намагався вийти в смугу забезпечення. Молодший сержант Юрій Коновод вчасно помітив переміщення ворожої піхоти та разом з товаришами відкрив вогонь, примусивши її відступити. Прикриваючи свій відступ, противник посилив обстріл взводного опорного пункту з великокаліберних кулеметів та снайперської зброї. Під час зміни позиції снайперська куля обірвала життя нашого захисника, – повідомив Олексій Жуганов, представник прес-центру Об’єднаних сил.

Хоча Юрій Миколайович понад 30 років жив і працював у Зачепилівці на Харківщині, за його заповітом поховали героя у рідній Ланні Карлівського району Полтавської області сьогодні, 26 квітня.

Попрощатися зійшлася чи не уся Ланна, приїхали й із Зачепилівки, адже там чимало людей знали й шанували Юрія Коновода.

– Ми з ним грали у футбол, кожного року я співав їм пісні про Афганістан. Але ніхто з нас не думав, що нам доведеться воювати за Україну. Він був дуже хорошою людиною, про це знає вся Зачепилівка, весь район. Він виховав не одне покоління молодих українців, – розповів Сергій Гусар, голова Зачепилівської спілки учасників АТО.

Професію вчителя Юрій Миколайович обрав після повернення із першої своєї війни – в Афганістані.

– У 1984 році ти повернувся із Афганістану. Пішов навчатися в педагогічний інститут, щоб бути вчителем і навчати дітей нашій історії, розповідати про захисників нашої землі. Багато наших дітей тебе знає і поважає, бо ти був цікавим і хорошим учителем, – звернувся до померлого, як колись говорив із ним ще живим, Сергій Злидень, голова Зачепилівської районної організації ветеранів Афганістану.

За словами директора Зачепилівської ЗОШ Юрія Буланова, із Юрієм Коноводом прийшли до школи викладати історію маже одночасно ще 1989 року. Коли війна прийшла в Україну, без роздумів відклав конспекти й підручники і пішов захищати свою Батьківщину.

– Усім свої життям він дав дійсний приклад учням, яких виховував, – наголосив Юрій Буланов.

Хоча Юрій Миколайович давно поїхав із Ланни, його пам’ятають і тут, пишаються земляком.

– Юрочка – славний син своїх батьків, славний батько своїх дітей, славний син України. Він навчався у нашій школі, був звичайним хлопцем, який любить грати у футбол. Допомагав усім, хто цього потребував, захищав усіх, хто цього потребував, – згадує Надія Кудрявцева, директорка Ланнівської ЗОШ.

Ці риси Юрій Миколайович проніс через життя. Таким він був і у школі, і на передовій, де став учителем і вірним побратимом для бійців:

– Він був відповідальний. Тримався за друзів, був за Україну, її незалежність. Дуже організований: треба – значить треба, ідемо – значить ідемо. Бійці його дуже поважали. Позивний у нього був «Учитель», от він повністю його виправдовував, – Ірина Єніна, військовослужбовця 53 ОМБр.

Юрія Миколайовича Коновода проводжали сотні людей – від церкви до кладовища, де поховали поряд із могилами батьків.

– В Україні п’ятий рік триває війна, справжня, з усіма її наслідками. По її неписаних законах гинуть сотні і тисячі найкращих. І ще тисячі прямо зараз в окопах боронять наш з вами мир від так званої «руської весни», – нагадав Едуард Бородай, заступник начальника Полтавського обласного військового комісаріату. – Людина помирає двічі – фізично і коли про неї забувають. Наш обов’язок не забувати Юрія Миколайовича, виховувати на прикладі його життєвого шляху молодь і не забувати, що війна ще триває.

Автор: Ольга Матвієнко

• #загинув
• #ООС