Поблизу Штутгарта відкрили невідоме досі поховання українців-примусових працівників 1942-43 років. ФОТО

Поблизу Штутгарта відкрили невідоме досі поховання українців-примусових працівників 1942-43 років. ФОТО
21 травня 2019, 09:30   0
Володимир Бондар нещодавно побував на місці цих поховань. Фото – Verein Ukrainer in Stuttgart e.V.

Поблизу німецького Штутгарта, далеко від рідної землі, знайшли свій останній притулок 667 іноземних примусових працівників, з яких 410 – українці. Є на дошках й імена загиблих із Полтавщини.

Про це розповідає Наталя Бондар, котра мешкає в Штутгарті вже багато років. 

– До цього часу це поховання зазначалося лише як «Цвинтар іноземних примусових працівників» (Friedhof für аusländische Zwangsarbeiter). І лише тепер, після детального дослідження архівних документів, стало відомо, що тут поховані українці. На території Німеччини є багато різних кладовищ примусових працівників з колишнього Радянського Союзу. Проте там переважно вказано лише: «радянські примусові працівники» (sowjetische Zwangsarbeiter) без зазначення національності чи країни походження. Тому встановити точну кількість похованих в таких місцях українців практично неможливо, – каже Наталя.

Відкритий поблизу Штутгарта цвинтар є, ймовірно, найбільшим з відомих на даний час поховань цивільних українців у Німеччині: саме цивільних – не військових чи військовополонених.

У 1942-1943 роках у місті Бітіггайм (Bietigheim) був розташований табір тимчасового перебування примусових працівників зі Східної Європи. Багато примусових працівників прибували вже важкохворими чи хворіли пізніше. Для них, поблизу містечка Заксенгайм (Sachsenheim), був облаштований окремий лікарняний табір, у якому хоч і лікували, однак можливості повноцінного лікування були обмеженими. Померлих ховали на окремому цвинтарі поблизу лікарняного табору.

У 2014 році письменниця та дослідниця українського походження пані Елізабет Ванюра (Elisabeth Wanjura), розшукуючи свою родину, розпочала дослідження архівних документів цього лікарняного табору. Згодом було створено спільну німецько-українську робочу групу до якої увійшли «Товариство історії рідного краю Заксенгайм» (Verein für Heimatgeschichte Sachsenheim e.V.) та «Спілка українців Штутгарта» (Ukrainer in Stuttgart e.V.).

До співпраці залучили місцеві архіви, відділ охорони історичних пам’яток та органи місцевої влади. Метою проекту було встановлення на місці поховання пам’ятної дошки з іменами похованих.

Як говорить Наталя, німецька сторона пропонувала встановити на цвинтарі металеву книгу пам’яті з десятком сторінок та вказаними на них іменами похованих.

– Від української сторони було представлено кілька альтернативних варіантів. Основною ідеєю було доступно вказати всі імена на одній великій пам’ятній дошці, щоб можна було одразу побачити, яка велика кількість людей похована у цьому місці. Після розгляду та обговорення усіх запропонованих варіантів було вирішено встановити на місці поховання саме пам’ятну дошку, – ділиться Наталя Бондар.

«Спілка українців Штутгарта» отримала доступ до архівних документів. Під час роботи з цими документами склалося враження, що дані пацієнтів лікарняного табору записувалися «на слух» і не перевірялися. Імена та населені пункти було вказано з безліччю орфографічних помилок та хибною транслітерацією. Завдяки копіткій праці щодо перевірки та виправлення наявних даних сформувався остаточний вигляд списку похованих осіб.

Німецька сторона хотіла вказати лише «Радянський Союз»

Однак найскладнішим виявився ще один пункт проекту: німецька сторона хотіла написати на пам’ятній дошці «Примусові працівники з колишнього Радянського Союзу» без зазначення країни походження похованих.

– Довелося докласти неймовірних зусиль, щоб переконати німців, що країна походження похованих є надзвичайно важливою і вона обов’язково повинна бути вказаною на пам’ятній дошці поруч з кожним іменем, – зауважує українка.

Пам’ятну дошку встановили у вересні 2018 року. На ній зазначили ім’я, прізвище, дату народження, дату смерті, населений пункт та країну, з якої походила людина. Кошти на виготовлення пам’ятної дошки виділили з місцевих німецьких фондів. 6 жовтня 2018 року поховання та пам’ятну дошку вперше освятив настоятель Української Греко-Католицької Церкви в місті Штутгарт отець Роман Врущак.

Поховання розташовані на схилі поля поміж містечками Гросзаксенгайм та Унтерріксінген (Großsachsenheim та Unterriexingen): 71706 Sachsenheim, Oberriexinger Str. (48.943867, 9.049386). Місто Заксенгайм планує зробити місце для паркування та заасфальтувати дорогу, що веде до цвинтаря, а поки є змога паркуватися лише на польовій дорозі.

11 травня 2019 року поховання українців – примусових працівників 1942-43 років відвідали Генеральний консул України в Мюнхені пан Юрій Ярмілко та консул пан Дмитро Шевченко від Генерального консульства України в Мюнхені. Разом із представниками української громади Штутгарта відправили панахиду по померлих, що поховані на цьому цвинтарі.

Відтепер це поховання українців буде під опікою української громади Штутгарта. А громада висловила подяку за допомогу у здійсненні цього проекту дякові Української греко-католицької церкви в місті Штутгарт пані Наталії Бондар.

Першим відвідувачем цього пам’ятного місця з України став батько Наталії Володимир Бондар. Він був просто приголомшений тим, як добре в Німеччині опікуються похованнями іноземців, що загинули під час та після Другої світової війни:

«Аби ще в нас так піклувалися хоча б про могили своїх співвітчизників! А тут – і травичка доглянута, і дорога до поховання, і плитки з номерами оновлюються, і ось навіть гроші на меморіальну дошку виділили і встановили її. Дякую від імені усіх українців!»

Приємно вразив його й той факт, що в архівах можна знайти точну інформацію до кожної людини, похованої на цьому цвинтарі.

«У списку є прізвище жінки з сусіднього села, то я намагався знайти її родичів і повідомити про це поховання. Але в сільській раді мені сказали, що в них немає жодних архівів. Прикро. А родина ж, мабуть, шукала маму, бабусю, сестру... Але я поїду в райцентр – може, там мене підтримають і допоможуть у пошуках».

А за цими деревами був той лікарняний табір. Зараз там нічого немає, крім невеликого бомбосховища

До теми: «Посилали на війну товариша, а в нього дитя народилось, то пішов мій онук»: спогади про полеглих у війні на Сході

Фото: Verein Ukrainer in Stuttgart e.V

За матеріалами «Спілки українців Штутгарта» / Ukrainer in Stuttgart e.V

Автор: Ніна Король

Суспільство 21 травня 2019, 09:30

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції