Про кримську полтавку Віру Роїк

1. >
2. Суспільство >
3. Про кримську полтавку Віру Роїк

Віра Роїк. Фото – www.radiosvoboda.org

Вишивальниця, яка прожила майже 100 років, Віра Роїк сама називала себе «кримською полтавкою». Її роботи прикрашають експозиції чотирьох десятків музеїв світу. Майстриня брала участь у понад двох сотнях колективних виставок і майже півтори сотнях персональних. Володіла понад 300 видами вишивальної техніки.

Віднедавна декомунізований Тимурівський провулок Полтави носить її ім’я. Тож у рамках проекту «Нові імена полтавських вулиць» розповімо про цю видатну особистість.

Уродженку Полтавщини переїздити у Крим змусила недуга

Віра Роїк народилася 25 квітня 1911 року в місті Лубни Полтавської області в родині залізничника Сергія Сосюрка і  художика-графіка Лідії Сосюрко-Яворської. Батьки були освіченими людьми, приятелювали і часто приймали в своєму полтавському помешканні Антона Макаренка, Панаса Мирного та їхнього далекого родича Володимира Короленка, який потім став хрещеним Віри. 

Вишивання давалось не відразу

Змалечку Віра захоплювалася і малюванням, і грою на фортепіано, і хореографією. Коли її бабуся Оксана вирішила, що настав час навчати Вірочку вишиванню, то дала онуці нитки, голку й наперсток. Віра зіпсувала кілька клаптиків тканини, поки з’явилася перша вимучена мережка. На той момент шестирічна дівчинка всією душею ненавиділа вишивання. Маленькій Вірі було куди цікавіше гасати вулицею з хлопчаками, обчищати сусідські сади, а деколи навіть битися, відстоюючи свої принципи кулаками. І дорослі залишили її в спокої. Лише років через чотири Вірі починає подобатися вишивання. Посприяв цьому письменник Володимир Короленко, у якого з Вірою склалися довірливі стосунки. Якось, коли батько жартома поскаржився письменникові, що його дівчинка не рветься бути гарною господинею і не хоче вишивати, вирішила сама для себе, що вона ще «всім їм покаже». І попросила маму зшити для неї український костюм, який потім довго вишивала хрестиком. Саме так Віра і взялася за голку: вона хотіла зустріти свій десятий день народження у власноруч вишитому вбранні, і щоб це побачив її обожнюваний «дєда» Володя. Але Короленко першої роботи своєї улюблениці не побачив – письменник помер від запалення легенів.

Перші здобутки

Після закінчення гімназії Віра працювала в Лубенській артілі вишивальниць. Там же дівчина почала творчо переосмислювати народні візерунки, компонувати з традиційних елементів авторські роботи. Їх одразу ж почали вирізняти на виставках, у яких молода майстриня брала участь.

 Нових творчих сил і наснаги надала їй відзнака всесоюзної виставки народної творчості у Москві 1936 року. З тих пір вишивання стало улюбленою справою Віри Роїк.

Війна ледь не позбавила справи життя

У роки Другої світової війни, під час артобстрілу, Віру Роїк контузило і вона два роки лежала прикутою до ліжка. Майже перестала діяти права рука, основна для вишивальниці. Їй знадобилося кілька літ для того, щоб навчити ліву руку вправно володіти голкою. Тривалий час, як згадувала Віра Сергіївна, «почерк був не мій», тож упродовж 15 рокiв вона відмовлялася експонувати власні роботи.

Її чоловіка, фронтового розвідника, який пройшов шлях від Сталінграда до Варшави, у роки війни ледь живого після численних поранень привезли в Лубни, та він одужав.

Після переїзду до Криму

До Криму за порадою лікарів Віра Роїк, разом з сім’єю,  переїхала на початку 1950–х, де вона справді почувалася краще. Влаштувалася на роботу методистом декоративно-ужиткового мистецтва у Будинку народної творчості, також організовувала гуртки вишивання у середніх школах, відкривала курси художнього вишивання при Будинку вчителя і вишивала.

Вишивки майстрині користуються успіхом. Її роботи починають експонуватися у найвідоміших музеях. Навіть у традиційні композиції Віра Сергіївна вносить щось своє, пережите. Майстриня оволоділа 300 видами вишивальної техніки, серед яких перевагу надає рідним полтавським рушниковим швам. На її творчих полотнах розквітають фантастичні квіти і чарівні візерунки, червоні півники й сонце та святкові весільні мотиви.

Відлуння Віри Роїк на Полтавщині

Більше півстоліття Віра Сергіївна проживала в Криму і всі ці роки намагалася розвивати там українське декоративно-ужиткове мистецтво, як вона писала, «на прикладі моєї рідної Полтавщини, де міцні традиції народної творчості».

У 1981 році вперше на полтавській землі, в Лубнах, відкрилася персональна виставка Віри Роїк під назвою «Український рушничок». Ця назва її виставки залишилася назавжди. Художниця любила Полтавщину і періодично відвідувала з виставками свої улюблені міста: Полтаву, Гадяч, Диканьку, Кобеляки, Лубни, де завжди зустрічала доброту, розуміння її творчості. У своїй книзі «Мелодії на полотні» Віра Роїк писала про своє відвідування малої Батьківщини: «Тут я заряджаюсь оптимізмом, знаходжу нові мотиви для моїх витворів, отримую нові враження від знайомства з художниками, письменниками, поетами, вишивальницями... Моє коріння звідси... Полтавська земля є невичерпним джерелом моєї творчості»

До слова, Віра Роїк – Почесний громадянин міст Лубни, Сімферополь та Кобеляки. В останньому встановили навіть меморіальну дошку пам’яті народної майстрині, оскільки Віра Роїк часто навідувала цей населений пункт.

Мріяла про створення у Сімферополі музею української вишивки

У 60-ті створила Музей народної творчості Криму, а в 2006 році ініціювала заснування Міжнародної премії у сфері народного мистецтва свого імені.

Ще мріяла про створення у Сімферополі музею української вишивки, неодноразово зверталася з цією пропозицією і проханням до кримської і сімферопольської влади. У відповідь чула лише обіцянки. Востаннє сімферопольський мер гарантував виділення приміщення під музей у квітні 2010 року, коли вітав Віру Роїк із 99-літтям.

Віра Роїк організувала понад 140 персональних виставок своїх творів «Український рушничок» в усіх обласних центрах країни та у Росії, Німеччині, Болгарії, Польщі, Туреччині, також брала участь у 287 загальних художніх виставках в СРСР, Україні й за кордоном, у тому числі в Бельгії, Франції, Угорщині, Італії, Монголії, США, Хорватії. До останніх днiв свого життя 99-рiчна майстриня продовжувала вишивати...

Останній місяць вона важко хворіла. Попри це цікавилася суспільним життям, обговорювала із сином Вадимом плани майбутніх виставок і поїздок. 3 жовтня 2010 року близько 16 години дня на 100 році життя  її серце зупинилося… Поховали її в Сімферополі.

Нащадки видатної вишивальниці

Мала Віра Сергіївна і своїх учениць. Серед них – внучка Аліна Роїк та правнучка Юлія Абрамова. У їхніх роботах відчувається наука і рука Віри Сергіївни. Вони продовжують справу видатної майстрині, проводять виставки «Герой України Віра Роїк та її учні», значний внесок в організації яких відіграє і син «кримської полтавки» Вадим. Останній пов’язав своє трудове життя з авіацією. Зокрема здійснив реконструкцію аеропорту «Центральний» у Сімферополі, а потім – будівництво другої злітно-посадкової смуги в аеропорту.

Довідка:

9 червня 1999 року Вірі Роїк першій серед кримських художників присвоїли почесне звання «Заслужений художник АР Крим». Пізніше їй – звання Героя України. У грудні 2012 року, вже після смерті Віри Сергіївни, в Сімферополі 2012 року урочисто відкрили Музей народної вишивки її імені, та його закрили через 3 роки. У лютому 2015 році, вже в окупованому Криму, з будівлі музеї зникла адресна табличка, двері закчинили на замок, а з вулиці вивісили прапори Російської Федерації.

Підготувала Юлія Обелець за матеріалами інтернет-видань

До теми – Акторка родом з Полтави стала королевою німого кіно й диктувала моду сучасницям

Акторка родом з Полтави стала королевою німого кіно й диктувала моду сучасницям

Автор: Юлія Обелець

• #Полтава