Мода на село: вйо відпочивати у садибі сільського туризму під Миргородом – чи здійсненна місія

1. >
2. Суспільство >
3. Мода на село: вйо відпочивати у садибі сільського туризму під Миргородом – чи здійсненна місія

Колаж Надії Труш

До вашої уваги – частина ll мандрівки миргородським краєм.

Раніше ми запрошували вас на прогулянку – відкривати таємничий Миргородський край», розповідали про село Хомутець Миргородського району, одне з місць гетьманської слави, адже колись ці землі належали гетьману Лівобережної України Данилу Апостолу. Пам’ятка архітектури державного значення практично зруйнована вщент. Попри це, колись величний палац не стає менш цікавим з туристичного огляду. Тож що подивитися на Миргородщині ми вам показали, тепер хочемо розказати, де перепочити та,за потреби, переночувати.

Полтавську область зазвичай презентують як регіон із величезним туристичним потенціалом, край, де мало не у кожному селі є садиби зеленого туризму. Де мало не столи з варениками та галушками ломляться від гостинності, а червоні доріжки стеляться аж ген за село, де зникають найменші сліди асфальту.

На в’їзді у обласний центр потенційних туристів із білбордів закликають відпочивати на Полтавщині. У рамках проекту «MODA NA SELO. Кампанія на підтримку розвитку сільського туризму» «Коло» перевіряло, як і де можна відпочити у чи не найвідомішому селі Полтавщини – у Великих Сорочинцях, де щороку організовують Сорочинський ярмарок і запрошує на «Вйо прогулянку!». До речі, уже за кілька днів проходитиме Сорочинський ярмарок і триватиме із 20 по 25 серпня.

Натхненні численними розмовами місцевої влади про туристичну привабливість Полтавщини, прагнемо на власному прикладі показати полтавцям та гостям області, куди можна поїхати відпочити.

На сайті Полтавської ОДА у розділі «Туризм» знаходимо окремий сайт «Полтавщина туристична». Там бачимо розділ із переліком садиб сільського зеленого туризму. Згідно із інформацією, вказаною тут, в Полтавській області діють 74 садиби.

Нас цікавить Миргородський район, а саме село Хомутець. Там знаходиться унікальний старовинний маєток Апостолів-Муравйових. Хочемо зупинитися там, надивившись на руїни палацу. Згідно із вказаною на «Полтавщині туристичній» інформацією, у Хомутці діють дві садиби – музей української садиби «Світлана» та ГО з підтримки ініціатив жінок села «Гордіївна».

У першій надають послуги харчування та проживання, у другій обіцяють окрім цього ще й екскурсії та фольклорні свята.

Уже під час першого телефонного дзвінка стає зрозумілим, відпочити у Хомутці буде справою не із простих – телефони ГО з підтримки ініціатив жінок села «Гордіївна», вказані на сайті, не актуальні.

– Та ні, зовсім не туди потрапили, – почули ми у відповідь чоловічий голос, зателефонувавши за вказаним на сайті «Полтавщина туристична» телефоном. – Я з Києва.

Садиба «Світлана», виявляється, уже понад п’ять років не діє. Про це телефоном повідомив чоловік, який представився тим, на кого «був вказаний номер телефону, але садиба давно не діє».

– Невигідно, – каже чоловік.

Засумнівавшись у неможливості відпочити в селі, яке має унікальну історію, телефонуємо у Миргородську міську раду, прохаємо порадити садибу сільського туризму у Хомутці. Єдине чим тут нам допомогли – порадили телефонувати у Миргородську РДА, мовляв, там повинно бути більше інформації. Але й там рекомендації щодо відпочинку у садибах не отримали. Так само не вдалося дізнатися про них і у Миргородській районній раді.

Не полишаємо надії спробувати знайти інформацію на сайті Департаменту культури і туризму Полтавської ОДА. Там є розділ із переходом на сайт безпосередньо департаменту.

Але сайт не працює.

Що ж, знову шукаємо самостійно. Міняємо плани: шукаємо садибу не у Хомутці, а у Великих Сорочинцях.

На сайті «Полтавщини туристичної» обираємо будинок Любові Андріївни Чапчі. У оголошені вказано, що поряд річка, хочемо спробувати миргородську водичку. Телефонуємо за вказаним номером.

– Зараз не буде можливості. Ми поміняли будинок, у нас тривають ремонти, – сказала Любов Чапча.

Тоді телефонуємо до Зінаїди Твердої. З’ясували, що, окрім переліку садиб, її прізвище значиться на сайті Сорочинського ярмарку як уповноваженої особи з питань індивідуального та групового розміщення у сільських садибах. Розуміємо, що ця жінка – головна у Великих Сорочинцях щодо поселення та харчування, тож нам до неї.

– Скільки вас буде?

Відповідаємо, що четверо журналістів, їдемо писати про одне із сіл Миргородського району і хочемо побувати у її садибі та замовити послуги ночівлі, оскільки не знаємо як довго доведеться затриматися у дорозі.

– Я як представниця зеленого туризму уже не працюю, просто якщо переночувати, то приймаю. А такого щоб працювати в зеленому туризмі, то ні, невигідно.

Хоча жінка повідомила, що зеленим туризмом уже не займається, але не відмахнулася від нас, потенційних туристів. Сказала, що пустить переночувати, раз нам так хочеться, але чекати туристичних розваг від неї нам не варто, бо не влаштовує їх.

«Люди їдуть дивитися чужий потенціал, не будуть дивитися свій»

У день Х, після огляду палацу Муравйових-Апостолів, повідомляємо Зінаїду Тверду, що ми їдемо до неї. Ми не вирішили остаточно, чи залишатимемося на ночівлю, але хотіли хоча б на кілька годин опинитися у колоритній миргородській садибі, якими так пишається влада, презентуючи щороку туристичну привабливість Полтавщини на Сорочинському ярмарку. Проте знайти потрібну садибу вдалося не відразу, довелося добряче покружляти вулицями селища – жодних вказівників про те, що десь є садиба не було, а перехожі на запитання, де знайти вулицю Гагаріна, 8, знизували плечима. І лише у магазині, після «кодового слова», мовляв, шукаємо садибу сільського туризму, нам вказали напрямок, де шукати потрібну вулицю. Маркування на вулицях, орієнтування, куди туристам рухатися до тих чи інших об’єктів, ми не побачили. Садибу знайшли приблизно через півгодини пошуків, наостанок заручившись «важкою артилерією» – були на постійному телефонному зв’язку із Зінаїдою Твердою, господинею садиби.

– Де закінчується стадіон, там вулиця Калинова. Там стадіон «Колос» написано? Залишаєте його по ліву руку, за стадіоном буде перехрестя, їдьте прямо, обіпретеся в кладовище, повернете наліво,і наберете мене, – їдемо по інструкції власниці садиби, яка керувала нашим рухом, але ми її при цьому не бачили, хоча вона нас так. – О, бачу уже машину! Ви не повернули направо, їдьте прямо. Впирайтеся у білу хату. Я вас бачу. Потім повертайте направо, і метрів десять наліво. Тут будуть берізки, дрова, а ви під’їжджайте до шиферного забору.

Жінка живе разом із чоловіком у великому будинку, де багато вишитих речей, затишно, тихо та спокійно. Але робити фото жінка заборонила, ми не заперечували: приватна власність – закон.

Зінаїда Тверда поділилася, що її спроби займатися сільським туризмом на постійній основі безуспішні, скаржиться, що люди їдуть відпочивати в інші країни світу, а в село їхати не хочуть.

– Я сподівалася, що хтось буде їздити, що тим, хто працює в Україні в зеленому туризмі,буде щось надаватися. Але крім податків, які я сплачувала, та внесків за розміщення фото садиби у всеукраїнському каталозі, а фото то важливо, бо без них садибу ніхто не дивитиметься і не поїде туди, не подивившись спершу, що там і як, – розповіла Зінаїда Тверда. – Їздила скрізь, рекламувала себе, візиточки роздавала. В Україні в основному сільські люди, в кожного живе якась бабуся в селі. І з такими зарплатами, як у нас, людина скоріше поїде до бабусі у село відпочити, якщо захоче бачити село, спатиме на веранді, але не приїде у спеціалізовану садибу сільського туризму, бо немає за що. Ми побачили, що невигідно, скільки не вкладай. Ті, хто не може поїхати в Єгипет або Туреччину, їдуть у село до бабусі чи до хрещеної. Люди їдуть дивитися чужий потенціал, не будуть дивитися свій.

Сільський туризм очима людини, яка розвивала його: чому не вдалося

Жінка говорить, ще одна причина неуспішності сільського туризму – відсутність якісних доріг. Говоримо, що на додачу до поганих доріг ще й вказівників до садиби немає.

– Та ні, то ви просто заблукали, не туди поїхали. Як треба, я вмію пояснити, – відповідає господиня і показує рукою на будинки із написами вулиці.

Зінаїда Олексіївна ділиться, туристів немає, ніхто не телефонує, особливо у так званий період затишшя, коли немає Сорочинського ярмарку. Просимо пояснити, як відбувається поселення в дні Сорочинського ярмарку, адже її контакти вказані на сайті ярмарку.

– Телефонують люди один до одного, перепитують, чи не поселили. Тобто координуємось із місцевими, сусідами. Це ж ярмарок! Ходять із двору в  двір, просять. Сусідка сусідці каже: в мене вже заповнено, візьми людей, – каже Зінаїда Тверда. – Працюють дівчата лише під час ярмарку.

Жінка пригадує, понад 5 років тому, коли офіційно займалася сільським туризмом, пропонувала такі розваги туристам: була жінка на коні, топтали сіно, на возі дітей катали, возили у ліс по гриби, на річку возили. Цікавилося, що, на думку Зінаїди Твердої, потрібно зробити, щоб сільський туризм у Великих Сорочинцях та в Україні загалом був не лише на папері, а й на ділі.

– Думаю, проблема у тому, що немає грошей. Люди бідні. А багаті їдуть закордон, їм зовсім не потрібне село. Ми все село. Україна вся – село. Це рідкість, наприклад, комусь у Києві чи Харкові тісно, то приїхав би у село, – каже Зінаїда Тверда.

Порада від редакції: навіть якщо плануєте поїздку у Великі Сорочинці не в дні Сорочинського ярмарку, коли життя туристичне там вируватиме, а на потім, врахуйте, що домовлятися про ночівлю та харчування потрібно заздалегідь. Не довіряйте інформації, розміщеній на офіційних сайтах полтавської обласної влади. Часто вона не актуальна і за пишною похвалою туристичної привабливості та красивими фото насправді може стояти коротка відповідь «ми уже давно не працюємо».

До теми: Туризм на мільйони: у Карлівці побудують міні-готелі, хостели, облаштують Wi-Fi

Автор: Надія Кучер

• #новини Полтавщини
• #Миргород
• #туризм