«Захищати кордони країни, а не власні»: про сексуальні домагання в українській армії

1. >
2. Суспільство >
3. «Захищати кордони країни, а не власні»: про сексуальні домагання в українській армії

Фото – 24tv.ua

Попри те, що за час російсько-української війни ставлення до жінок в армії кардинально змінилося, бойові дії на Сході загострили ще одну проблему – сексуальних домагань. Ця тема досі залишається глибоко табуйованою як в українському війську, так і у суспільстві. І лише зараз, на сьомому році війни, про неї поступово починають говорити, адже від сексуальних домагань страждають як жінки, так і чоловіки.

Саме це послугувало підставою для початку адвокаційної кампанії «Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні», яка має на меті дослідити тему сексуальних домагань у ЗСУ та запропонувати ефективні шляхи розв’язання цієї проблеми, спираючись на позитивний досвід країн-членів НАТО, допомогти запровадити світові стандарти безпеки й протидії сексуальному насильству.

16 грудня минулого року громадська організація «Інститут гендерних програм» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні разом з МФО «Рівні можливості» у Верховній Раді України, Громадська експертна рада з гендерних питань при МФО «Рівні можливості» презентували частину дослідження на онлайн-конференції.

– Сьогодні у Збройних силах вже 58 тисяч жінок, 10% бійчинь у зоні ООС, 2 тисячі жінок вступили до університетів, щоб здобути звання офіцерок, але проблема сексуального насилля у війську існує, – зазначила на презентації Марія Іонова, народна депутатка, представниця МФО «Рівні можливості» у Верховній Раді України.

Довго це явище в секторі оборони замовчували. Учасниці заходу сходяться на думці, що цю тему треба порушувати як на законодавчому, так і на виконавчому рівні, щоб уникнути гірших наслідків.

– Проблема в тім, що в українському законодавстві немає процедур реагування на такі скарги, їх розгляду, збору даних, щоб довести такі факти, – каже Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань гендерної політики. – І сьогодні в абсолютній більшості випадків тягар доведення злочину лежить на постраждалій стороні.

Проєкт «Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні» стартував у серпні минулого року. Над ним працювала команда незалежних гендерних дослідниць: Тамара Марценюк, Анна Квіт та Ганна Гриценко.

Дослідження тривало з липня по листопад 2020 року й складалося з кабінетної та емпіричної частини. У першій науковиці дослідили вітчизняний та світовий досвід врегулювання цієї тематики, правових засад розв’язання проблеми тощо. Друга ж частина передбачала репрезентативне опитування громадян щодо сексуальних домагань у ЗСУ, глибинні та експертні інтерв’ю з військовослужбовицями та військовослужбовцями, онлайн-опитування постраждалих від сексуальних домагань у військовій сфері.

Опитування проводив Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) у вересні минулого року. Дослідження мало на меті дізнатися, що про сексуальні домагання в українському суспільстві та в ЗСУ думає громадськість. Людей запитували, чи стикалися їхні родичі чи знайомі з сексуальними домаганнями на робочому місці, як опитувані ставляться до гарасменту в ЗСУ та чи треба, на їхню думку, такі факти робити публічними.

Про такі неодноразові випадки відомо 3,7% респондентів. Знають про поодинокі факти 5,5% опитуваних. До слова, жінки вдвічі частіше відповідали, що знають хоча б про один такий випадок. Нічого не відомо про це 87,9% осіб. Складно було відповісти 1,9% опитуваних. 1,1% відмовилися відповідати.

Щодо сексуальних домагань у ЗСУ 20% опитуваних погодилися, що це важлива, але замовчувана тема. 13,9% респондентів уважають цю проблему надуманою.

56% респондентів переконані, що цю тему треба виводити в публічну площину. 7% опитуваних вважає, що це шкодить іміджу ЗСУ. 16,9% переконані, що це може зашкодити постраждалим від сексуальних домагань.

Треба зазначити, що у відповідях спостерігалися певні гендерні відмінності. Жінки більше підтримують ідею публічності, адже постраждалі зможуть домогтися справедливості. Чоловіки майже вдвічі частіше, ніж жінки, хвилюються за імідж ЗСУ, тому вважають, що такі випадки краще не розголошувати.

В анонімному онлайн-опитуванні серед військових та ветеранів проаналізували різні види сексуальних домагань та насильства, дискримінації за ознакою статі та шантажем на робочому місці у військовій галузі.

Дискримінації за ознакою статі на робочому місці зазнавали більше опитувані жінки (82% респондентів), ніж чоловіки (17%). Також жінкам робили частіше сексистські зауваження.

Здебільшого серед кривдників називали осіб, вищих за статусом і рангом. 63% постраждалих нікому не повідомляли, що зазнали сексуальних домагань.

Глибинні інтерв’ю дали змогу дістати ширше уявлення про психологічну атмосферу в українському війську. Із цих розмов стає зрозуміло, що армія – ще не досить дружнє до жінок середовище. Кривдники – здебільшого чоловіки, вищі чи рівні за рангом, або особи під впливом алкоголю чи наркотичних речовин. Наслідки сексуальних домагань: звільнення, зниження мотивації до служби, зміни в поведінці. Усе це свідчить, що прояви сексуальних домагань впливають на якість служби.

– Про ці випадки почали б говорити, якби був хоча б один прецедент, що таку проблему розв’язали позитивно. Найчастіше дівчата, які зазнали сексуального насилля або звільнялися, або були змушені перевестися в іншу частину, – резюмує Марина Лазаренко, виконавча директорка ГО «Інститут гендерних програм», координаторка проєкту «Невидимий батальйон».

Зараз дослідниці практично завершили текст дослідження й готують його друковану та електронну версії. У повному варіанті воно буде доступне вже в березні.

– Для нас важливо, щоб наші захисники й захисниці, перебуваючи на службі, не розпорошувалися на багато завдань й захищали кордони країни, а не власні, – зазначає Марина Лазаренко. – Дослідження було першим етапом проекту. Будь-яку кампанію ми розпочинаємо із соціологічного дослідження, щоб зрозуміти реальний стан речей. Адже потім простіше аргументувати, чому потрібні зміни. Далі ми плануємо адвокаційну кампанію, адже після аналізу українського законодавства з’ясувалося, що в нас якісно прописана стаття про зґвалтування, і, фактично, не прописана стаття про змушування до статевого зв’язку. Якщо людина подає позов про сексуальні домагання, довести це дуже складно. А це стосується і військових, і цивільних, тому ми об’єднуватимемося з організаціями, які працюють з темою сексуальних домагань, бо тут йдеться про всіх, незалежно від статі чи професії.

Окрім того, проєкт «Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні» передбачає широку  інформаційну кампанію. Ця тема складна, і щодо неї у суспільстві існує дуже багато стереотипів.

– У нас не розуміють межі допустимої й неприпустимої поведінки. Головне – не толерувати сексуальні домагання. Важливо, щоб люди розуміли, де грані та які є механізми, як себе захистити й що робити, коли це з ними чи з кимось відбувається, – каже координаторка проєкту «Невидимий батальйон».

Також уже зараз дослідниці готують інформаційні матеріали для військових, які ввійдуть до онлайн-курсу «Основи гендеру та протидії сексуальним домаганням». Запускати його планують у березні. Курс буде доступний на Prometheus.

Коли в Україні заговорили про сексуальні домагання в ЗСУ

В Україні справа про сексуальне домагання вперше вийшла в публічну площину 2018 року. Військова Валерія Сікал не побоялася розповісти широкому загалу, що її домагався командир військової частини А-1358 Віктор Іванів. Це була перша заява про гарасмент у Збройних силах України. За заявою Валерії в грудні 2018 року відкрили кримінальну справу, втім вона так і не потрапила до суду, попри те, що всі слідчі дії завершили. Віктор Іванів досі служить у Збройних силах.

У січні цього року підполковник Збройних сил України Ольга Деркач заявила, що зазнала сексуальних домагань на службі від її керівника, обласного військового комісара Олександра Криворучка.

За повідомленням Генштабу ЗСУ 13 січня, Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Руслан Хомчак поставив завдання Військовій службі правопорядку провести службову перевірку за цим фактом.

Для детального вивчення фактів, запобігання і протидії проявам дискримінації та сексуальних домагань на робочому місці серед військовослужбовців створили робочу групу.

Військова служба правопорядку Збройних сил України провела перевірку за фактом звинувачень у сексуальних домаганнях з боку полковника. Анонімне анкетування, яке провели в обласному військкоматі, частково підтвердило цю інформацію.

Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею «Примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою».

Згідно з наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 30 січня, полковника Олександра Криворучка звільнили з військової служби в запас.

Справа Ольги Деркач – перший прецедент, де є реакція керівництва ЗСУ на сексуальні домагання й коли обвинувачену особу звільнили з посади.

У відповіді на запит «Кола» йдеться: щоб запобігти сексуальним домаганням та сексуальному насильству, Міністерство оборони й Збройні сили України розробили План заходів з реалізації Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» до 2025 року.

Працює «гаряча лінія» з питань реагування на факти гендерної дискримінації та насильства за ознакою статі у військових частинах. Інформацію на гендерну тематику розміщують на інформаційних ресурсах структурних підрозділів органів військового управління та Генерального штабу Збройних Сил України, а саме у соціальних мережах. Щоб дослідити цю тему, Міністерство оборони й Збройні сили України провели в жовтні минулого року соціологічне дослідження «Стан реалізації в Збройних Силах України гендерної політики держави».

Як розв’язують проблему сексуальних домагань в інших арміях світу

Проблема сексуальних домагань актуальна для всіх армій світу, але в найпотужніших збройних силах цю тему не замовчують, а створюють ефективні механізми запобігання та протидії цій проблемі.

Сексуальні домагання в США законодавчо визначають як форму статевої дискримінації та насильства відповідно до розділу VII федерального Закону про громадянські права від 1964 року, який забороняє дискримінацію за ознакою раси, кольору шкіри, релігійних переконань, статі чи етнічного походження. У лавах американської армії сексуальні домагання трактують як порушення стандартів доброчесності та поведінки, що стосуються всіх – військових та цивільних.

Спеціальне правове регулювання проблеми сексуальних домагань у секторі оборони мають також Канада, Австралія, Ізраїль, Норвегія.  

У збройних силах Франції питання сексуальних домагань довго не висвітлювали публічно, хоча це одна з армій, яка має найвищий відсоток військовослужбовиць (15%), пишуть на сторінці «Невидимого батальйону» у «Фейсбуці».

У цій країні часто військовослужбовиць висміюють під час тренувань, а тих, які цього не підтримують, вважають слабкими.

У Збройних силах Франції 22% жінок обіймають бойові посади, проте тільки 6,7% беруть участь у зовнішніх операціях. У командному складі дуже мало жінок.

Часто проблему сексуальних домагань вирішують переведенням жінки в іншу військову структуру замість того, щоб належним чином розглядати справу.

2014 року у Франції створили кризовий центр «Терміс» при Міністерстві оборони для боротьби з сексуальним домаганням, насильством і сексизмом. Будь-який військовослужбовець може звернутися безпосередньо до цього на конфіденційних засадах.

Шведські збройні сили запровадили слідство щодо сексуальних домагань ще з 1999 року.

2004 року у Швеції ухвалили Кодекс поведінки для миротворців ООН, який ґрунтується на Етичних правилах і кодексі поведінки, розроблених у межах Резолюції ООН №1325.

У разі сексуальних домагань чи насильства командний склад має вивчити скаргу, але не зобов’язаний повідомляти про неї вищому керівництву. Оскільки анонімність не гарантують, багато постраждалих не звертаються по допомогу.

Сексуальні домагання у шведському війську розслідують лише на рівні підрозділу й не реєструють у централізованій системі скарг, за винятком, коли треба сплатити завдану шкоду або призначити адміністративну санкцію. Позаяк деколи кривдники – командири тих осіб, які постраждали, або друзі командирів, збройні сили визнають, що слідство має проводити третя – незаангажована – сторона, поза командним складом.

Проблемою сексуальних домагань і насильства в канадській армії почали займатися з 2014 року, хоча перша інформація з’явилася ще 1990-го.

До 1998 року скарги щодо сексуальних домагань могли приймати цивільні суди, які мали досвід у веденні таких справ.

Щоб запобігати й розв’язувати проблеми сексуальних домагань, Збройні сили Канади створили спеціальний Комітет. Визначення сексуальних домагань подається у Канадському акті про права людини, який застосовують і до підлеглих Міністерства оборони. Збройні сили Канади також мають Кодекс дисципліни на службі, який визначає, яку поведінку вважати сексуальним правопорушенням, сексуальним домаганням чи насильством.

Також 2015 року в Канаді створили Центр із відповіді на сексуально невідповідну поведінку для підтримки осіб, які постраждали від сексуальних домагань чи насильства.

Із цих прикладів ми бачимо, що у світі вже є позитивний досвід реагування на сексуальні домагання у війську. Разом з тим спостерігаємо, що і у Франції, і у Швеції ще є певні проблеми. Важливо, щоб справи сексуального насильства чи домагань розслідувала незалежна інстанція.

Україні не варто приховувати насильство. Це не шкодить іміджу ЗСУ, а навпаки – послаблює нашу армію. Тож усе-таки варто озвучувати проблему і якісно на неї реагувати.

Матеріал створений у межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Автор: Наталка Сіробаб

• #Збройні Сили України
• #насилля