У лютому на фронті загинули 11 військовослужбовців: імена та обличчя захисників

1. >
2. Суспільство >
3. У лютому на фронті загинули 11 військовослужбовців: імена та обличчя захисників

Герої, які загинули в лютому 2021 року, в районі проведення ООС. Фото – novynarnia.com

11 бойових втрат за місяць – такої великої кількості загиблих протягом одного місяця в українському війську не було з минулої весни. За офіційними повідомленнями штабу операції Об’єднаних військ, із 1 по 28 лютого зафіксували 180 порушень режиму припинення вогню. Внаслідок обстрілів 11 воїнів загинули, ще 25 отримали поранення різної тяжкості.

Дмитро Власенко

Старший матрос Дмитро Власенко служив на посаді старшого стрільця 2-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 503-го окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ. 2 лютого на бойовій позиції поблизу Шумів Донецької області Дмитро Власенко отримав важке поранення снайперською кулею. Військові медики майже годину боролися за його життя, але, на жаль, виявилися безсилими.

38-річний Дмитро Власенко родом із села Грушівка Миколаївської області. Залишилися батьки і сестра.

Дмитро надзвичайно любив природу, цікавився біологією, екологією. У фейсбуці створив групу «Ліс/Forest», у якій закликав до поширення та обговорення «наукових, освітніх та естетичних матеріалів». Постійно саморозвивався й багато читав. Навіть у район проведення ООС брав із собою чимало книг, які читав під час короткого відпочинку.

«Дмитро був якраз із тих бійців, які взірцеві у всьому. Найкращі бійці, які й люди хороші, і бійці відмінні, і спеціалісти хороші», – Петро Олексюк, заступник командира 503 ОБМП, про Дмитра Власенка.

Побратими згадують про Дмитра, як про добру й відважну людину, віддану своїй справі, патріота України.

Назарій Поліщук

Старший солдат Назарій Поліщук на війну пішов 2017 року добровольцем, підписав контракт із командуванням 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Народився у селі Войтилівка Черкаської області 18 жовтня 1996 року.

24-річний боєць загинув 6 лютого під час висування на позиції ВОП поблизу Новомихайлівки. Разом із Олексієм Подвезенним підірвалися на невідомому вибуховому пристрої. За тиждень, 14 лютого, у Назарія Поліщука мав закінчувався контракт і він мав їхати додому. На нього чекали батьки, троє молодших братів і сестра. Від першого шлюбу в Назарія залишилася донечка 6 років.

Після завершення служби мріяв побратися зі своєю дівчиною Вікторією.

Друзі розповідають, що Назарій з дитинства був дуже спортивним – грав у футбол, волейбол, баскетбол. Хотів стати вчителем фізкультури, закінчив Корсунське педучилище. Був доброзичливим і товариським хлопцем.

Олексій Подвезенний

Солдата Олексія Подвезенного призвали до війська у 18-річному віці. Потім він вирішив підписати контракт, продовжив службу у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового походу. Народився 5 червня 1997 року в селі Красний Деркул Станично-Луганського району.

Боєць загинув 6 лютого під час висування на позиції ВОП поблизу Новомихайлівки. Разом із Назарієм Поліщуком підірвалися на невідомому вибуховому пристрої.

Залишилися батьки і сестра.

Олександр Глушко

Солдат Олександр Глушко служив на посаді водій-кулеметник у 5-й окремій батальйонно-тактичній групі 81-ї окремої аеромобільної бригади. Загинув 11 лютого на одній із позицій 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, до якої був прикомандирований підрозділ Олександра в районі проведення ООС. Під час укріплення позиції куля ворожого снайпера поцілила Олександру Вікторовичу в спину.

– Він був дуже порядним. Вражав своєю простотою, завжди готовий допомогти. Ніколи не уникав завдань, які б небезпечні вони не були. Першими на війні гинуть ті, хто не ховається за спинами друзів. Олександр загинув, коли обладнував позицію. Її треба було підкріпити, щоб була безпечніша для його товаришів. Такі роботи, звичайно, ризикові, – розповів майор Петро Гоц, заступник командира військової частини А1493.

Олександр Глушко народився 11 листопада 1984 року в селі Рунівщина Полтавського району, а жив із дружиною й двома дітьми в Полтаві. Контракт зі Збройними силами України підписав у січні 2019-го.

Владислав Лященко

Владислав Лященко, військовослужбовець 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу, загинув увечері 11 лютого. Російські найманці обстріляли позицію бригади під Новомихайлівкою на Донеччині з великокаліберного кулемета. Під прикриттям кулеметного вогню працював і ворожий снайпер.

24-річний Владислав Лященко родом був із Горлівки на Донеччині, що зараз окупована бойовиками. Згодом жив у місті Кілія на Одещині. За інформацією видання «Думская», Влад був із сім’ї вимушених переселенців із окупованої Горлівки, тож служби у війську була його свідомим вибором – він прагнув відвоювати своє рідне місто. Тож у військо пішов цілеспрямовано – щоб відвоювати у загарбників своє рідне місто.

На Владислава вдома чекали батьки і дружина.

Олександр Войтенко

Капітан Олександр Войтенко у березні 2018 року добровільно пішов на фронт у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, пізніше перевівся у 81-шу окрему аеромобільну бригаду, служив у 5-й окремій батальйонно-тактичній групі. У районі проведення ООС був прикомандирований до 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
14 лютого Олександр Войтенко із двома побратимами – Дмитром Мироненком і В’ячеславом Олексієнком – підірвалися під час переміщення на позиції неподалік селища Новолуганське Донецької області. Усі троє отримали несумісні з життям поранення внаслідок підриву на п’ятьох мінах ТМ-62.

46-річний Олександр Войтенко був родом із Полтави, жив у Кременчуці.

Друзі говорять про Олександра Войтенка, як про принципову і справедливу людину. Він завжди був готовий прийти на допомогу, вирішити як службові, так і особисті проблеми.

Удома на нього чекали дружина й син.

В’ячеслав Олексієнко

Солдат В’ячеслав Олексієнко пішов на війну 2014року у складі третьої мобілізаційної хвилі. Після року служби демобілізувався, але невдовзі повернувся на службу – підписав контракт із 81-ю окремою аеромобільною бригадою.

В’ячеслав Олексієнко із двома побратимами – Дмитром Мироненком і Олександром Войтенком – підірвалися під час переміщення на позиції неподалік селища Новолуганське Донецької області 14 лютого. Усі троє отримали несумісні з життям поранення внаслідок підриву на п’ятьох мінах ТМ-62.

33-річний В’ячеслав був родом із Кременчука. Удома чекали батьки й дружина.

– Ми були з ним у різних ротах танкового батальйону, це третя хвиля. Він був дуже чесним і відданим своїй справі, тямущий механік, водій, дуже світла людина. Комбат дав йому позивний «Самурай» за тату, які у нього були, – сказав про нього один із його товаришів по службі Микола.

– Дуже фахова людина, дуже грамотна. Увесь час займався спортом, удосконалювався, ‒ каже побратим В’ячеслава Олег Штефан.

Дмитро Мироненко

Дмитро Мироненко служив на посаді старшого стрільця 1-го взводу 1-ї роти 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАеМБр. 14-лютого 26-річний Дмитро Мироненко загинув внаслідок підриву на мінах ТМ-62 разом із побратимами – Олександром Войтенком і В’ячеславом Олексієнком.

Дмитро народився 31 березня 1994 року в Харкові. 2017 року підписав контракт із ЗСУ. До 2020-го служив в 79-й десантно-штурмовій бригаді. У грудні минулого року прийшов служити до 81 ОАеМБр.

– Був нормальною, порядною людиною. Сміливий, досвідчений боєць, якого поважали в колективі. Справжній патріот України, принциповий у своїх поглядах та у відношенні до служби. Відповідно, як військовослужбовець виконував всі завдання, які були поставлені керівництвом батальйону, – розповів заступник командира 122-го батальйону Ігор Сук.

Залишилися батьки.

Сергій Петраускас

Солдат Сергій Петраускас служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Загинув 22 лютого поблизу Авдіївки, на позиції біля шахти «Бутівка», внаслідок ворожого обстрілу з гранатометів.

Сергій Петраускас народився 18 грудня 1977 року в Ічні Чернігівської області.

Петраускас був активним учасником Майдану 2004 року і Революції Гідності. У березні 2014 року його мобілізували до 1-ї окремої танкової бригади. Потім тривалий час служив за контрактом в Ічнянському районному військовому комісаріаті. У жовтні 2020 року за власним бажанням перевівся для подальшого проходження служби до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Залишилися мати, дружина, дві доньки та син.

Дмитро Сардак

Сержант Дмитро Сардак, військовослужбовець 59-ї окремої мотопіхотної бригади, загинув 23 лютого під Зайцевим: бойовики обстріляли позиції бригади зі станкових кулеметів та мінометів 82-го калібру. Дмитро Сардак отримав осколкове поранення, від якого помер у шпиталі.

Дмитро Сардак народився 11 червня 1986 року в Одесі. Рідні та друзі розповідають, що він любив життя, був чесним, відважним, дуже добрим і завжди готовим прийти на допомогу.
Залишилися дружина, брат та сестра.

Сергій Моїсєєнко

Молодший сержант Сергій Моісєєнко, військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Білинського, загинув 28 лютого у результаті обстрілу позицій бригади зі стрілецької та снайперської зброї загинув наш побратим молодший сержант Моісєєнко Сергій Олександрович.

– Сміливим морським піхотинцем, добрим побратимом і патріотом своєї країни він навіки залишиться у нашій пам’яті, – зазначили у пресслужбі 36-ї бригади.

У штабі ООС вранці повідомили, що 28 лютого неподалік селища Пищевик на Донеччині російсько-окупаційні війська відкривали прицільний вогонь зі 120-мм мінометів, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів, стрілецької та снайперської зброї. Внаслідок обстрілів противника загинув один український воїн.

Нагадаємо також, що 20 лютого, під час пожежі на одній із позицій 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, загинули двоє військовослужбовців. Ще один отримав опіки, його доставили у шпиталь, де він помер 22 лютого. За попередньою інформацією, яку оприлюднили у Полтавському обласному ТЦК та СП, одним із загиблих є 22-річний мешканець Кременчука Микола Лебідь.

Фото – novynarnia.com

Автор: Ольга Матвієнко

• #загинув
• #ООС