Із Полтави на Прикарпаття: що подивитися за три дні та скільки коштує. ФОТО, ВІДЕО

1. >
2. Суспільство >
3. Із Полтави на Прикарпаття: що подивитися за три дні та скільки коштує. ФОТО, ВІДЕО

Віадук у Ворохті

Мальовничі села, найвищі в Україні гори, бурхливі річки та водопади – Карпати прекрасні в будь-яку пору року.

Перед тим, як їхати у Карпати варто визначитися, що саме ви хочете там побачити. Якщо ви любитель активного відпочинку, з походами в гори, то, швидше за все, вам варто їхати туди з туристичною групою. Якщо ж ви, як і я, хочете помилуватися горами, бути помірно активними та порелаксувати подалі від міста, але при цьому не жити в наметах, то бронюйте садиби. Як я вже зазначила, моєю метою було поїхати в невелике високогірне містечко з красивою архітектурою, щоб небагато людей і подалі від великих населених пунктів. Але при цьому, щоб там було де поїсти, комфортно переночувати та з’їздити на екскурсію. Погугливши, вирішила зупинитися на Ворохті. Розуміла, що на травневі вихідні там буде значно більше людей, ніж хотілося б, але разом з тим це була прекрасна можливість вимкнути телефон та не перейматися роботою.

Скільки коштують квитки та житло

Квитки я купила на сайті Укрзалізниці. З Полтави до Ворохти їде прямий потяг сполученням Полтава-Ворохта, Кременчук-Івано-Франківськ. Так-так, це один поїзд, такий собі схрещений гібрид. Їхати – 20 годин, з «Полтави-Київської» відбуває о 16.00, до Ворохти потяг прибуває о 12.00 наступного дня. Плацкартне місце коштує 320 гривень, у купейному вагоні – 480 гривень. Ним же можна доїхати і назад, але я не схотіла пів дня провести в потязі, оскільки виїжджає він з Ворохти о 13.50, а в Полтаву прибуває о 10.15 наступного дня. Тому купила квитки на потяг сполученням Рахів-Харків, який виїжджає з Ворохти о 17.00 і вже наступного ранку о 8.30 він на станції «Полтава-Київська». Квитки дорожчі – 850 гривень, якщо обираєте купейний вагон та 2071 гривня – вагон класу люкс. Також у цьому ж потязі є вагони із сидячими місцями, вартість квитка – 400 гривень, але врахуйте, що сидіти доведеться 15,5 годин.

Отже, розібравшись з квитками можна бронювати житло. Я скористалася перевіреним сайтом Booking.com. Так, бронювання через цей сайт дещо дорожче, оскільки треба сплачувати ще комісію, але без передплати та з безкоштовною відміною бронювання. Крім того, житло на фото відповідає дійсності, а відгуки на сайті – реальних людей.

Три ночі та чотири дні у Ворохті мені обійшлися в 1500 гривень. Розраховувалася на місці з господинею садиби. Але можна знайти і дешевше житло, якщо забронювати через цей же сайт, а потім відмовитися від броні, зателефонувавши господарям садиб і домовитися з ними про ціну напряму. Чимало людей так і робить. Ще один варіант пошуку житла – через гугл-карту, на якій вказані назви багатьох садиб, адреси і телефони яких без проблем можна знайти в інтернеті. Або ж поїхати навмання і знайти житло на місці. З цим проблеми також не буде, бо тут, як на морі, біля багатьох дворів висять оголошення: «Є вільні кімнати».

Моя садиба – це дерев’яний будиночок з трьома спальнями та спільними санвузлом і вітальнею. У номері – велике двоспальне ліжко зі зручним матрацом, телевізор, дзеркало, стіл, кілька крючків та вішалок для верхнього одягу, комод, набір посуду, чисті рушники та душовий набір.

У вітальні – великі стіл та диван, телевізор, холодильник, мікрохвильова піч, вішалка, полиця та засоби для чищення взуття, столові набори першої необхідності.

Загалом, у будиночку було охайно, відра зі сміттям вчасно прибирала господарка, прибирання в кімнаті – на вимогу. Господині можна замовити сніданки, обіди та вечері. Я замовляла лише сніданки. Вони були дійсно смачними, порції великі, частина ще й лишалася на обід чи вечерю. Вартість сніданку – 80 гривень.

Розваги

Оскільки, це була далеко не перша моя подорож у Карпати, хотілося спробувати те, чого ще не робила в горах. Майже чотириденну поїздку спланувала наступним чином: частина першого та останнього дня на прогулянку містом, другий день – похід в гори, ще один день – поїздка по музеях Верховини, що знаходиться у 30 кілометрах від Ворохти.

У самій Ворохті на кожному кроці вивіски, де запрошують на кінні прогулянки, катання на квадроциклах, рафтинг, джиппінг, покупатися в чанах, поїхати на прогулянки в гори. Пасажирам вже на виході з потягу роздають брошури із екскурсійними пропозиціями. Власне, туристична компанія тут одна, напрямків для екскурсій пропонують небагато: груповий підйом з інструктором на гору Хом’як (на Говерлу та Піп Іван ще не водили через небезпеку сходження лавини), поїздка на Буковель з катанням на підйомнику та заїздом до мінеральних джерел (за підйомник треба заплатити ще 120 гривень додатково) та поїздки по музеях Верховини і Криворівні із заїздом в сироварню та пивоварню. Найбільшою популярністю серед туристів користуються перший та другий напрямок. На два інші за три дні – охочих не знайшлося. Вартість всіх екскурсій – по 400 гривень.

Я купила похід на гору Хом’як. Мої ж сусіди розповіли, що самостійно піднімалися на Говерлу. Але для цього треба доїхати до бази «Заросляк», звідки стартує підйом. Врахуйте, якщо ви без авто, то за таксі заплатите 500 гривень в обидва боки, підйом на Говерлу важчий, ніж на Хом’як, у багатьох місцях ще сніг, особливо важкий спуск.

Отже, якщо коротко, то Хом’як – це вершина у південно-східній частині Українських Карпат, висота – 1542 метри над рівнем моря. Підйом – хвойним та змішаним лісом, посильний для непідготовленого туриста, АЛЕ… Останній майже кілометр підйому – це суцільна сніжно-льодова гірка. Навіть, якщо ви у зручному взутті із трекінговими палицями – підйом дуже нелегкий. Багато людей долали його фактично на чотирьох (!) кінцівках, а от назад втриматися на ногах на льодовому схилі практично не можливо, частину шляху люди просто з’їжджали на спині.

За словами інструктора, через холодну весну вершини Карпат досі вкриті снігом, прогнозують, що розтане він до середини червня.

Підйом та сходження займає приблизно 5-6 годин.

Обов’язково взувайте зручне взуття, беріть із собою, воду, якщо є – трекінгові палиці, або хоча б звичайну палку, вдягайтеся так, щоб нічого не заважало вашим рухам, але при цьому досить тепло, на верхівці гори прохолодно, не завадить легка шапка або капюшон. Беріть із собою перекус.

Кайф, який отримуєш від сходження на вершину гори – не порівняти ні з чим, а який мальовничий краєвид відкривається з Хом’яка! З верхівки видно засніжену Говерлу, долини, де розкинулися Яремче і Татарів. Сходження на гору – це хороший спосіб перевірки себе на витривалість та міцність.

Ціни на інші розваги: кінна прогулянка – 200-300 гривень, рафтинг по Чорному Черемошу – 500 гривень, купання в чані – 800-1000 гривень за дві години. Джиппінг по Карпатах – 2000-2500 тисячі гривень.

Що подивитися у самій Ворохті

Ворохта оточена з усіх боків горами, тому в селищі фантастичні краєвиди. Але крім гір тут є дві старовинні церкви, одна з яких дерев’яна, чотири віадуки (арочні мости збудовані ще за часів Австро-Угорської імперії), два з них не функціонують, інші два – досі працюють, неймовірної краси дерев’яний житловий будинок у центрі, на вулиці Данила Галицького. Він ніби з казки, збудований ще за часів польського панування у Ворохті. А навпроти нього теж старовинний дерев’яний корпус санаторію.

Також у Ворохті знаходиться центр підготовки українських спортсменів зі стрибків із трампліна, біатлону, лижних перегонів. Біля бази «Авангард» працює старий радянський підйомник, ціна якого 40 гривень, але, відверто кажучи, з тієї висоти, на яку він піднімається немає що подивитися.

Де поїсти

У Ворохті працює два ресторани, є дві колиби та кілька кафе. Деякі заклади харчування не пережили карантин і не відкрили свої двері після виходу з «червоної» зони. Як на мене, пристойний заклад харчування в селищі один – ресторан «Стара Ворохта», що знаходиться в центрі. Тут не дуже дешево, але смачно, можна спробувати автентичні місцеві страви (бануш, суп з вушками, бограч) та посмакувати багатьма іншими. Але там завжди багато відвідувачів, тому потрапити не завжди вдається з першого разу.

Верховина – гуцульська столиця

За тридцять кілометрів від Ворохти знаходиться містечко Верховина, яке називають гуцульською столицею. Це справжня туристична Мекка Карпат. З Ворохти до Верховини щогодини курсують автобуси, вартість квитка – 40 гривень.

У невеликому селищі знаходиться 15 музеїв (!), більшість з яких приватні. Навіть, якщо ви подорожуєте наодинці чи удвох, на екскурсію можна потрапити, якщо зателефонувати завчасно і приєднатися до якоїсь групи. Звісно, обійти за день всі музеї не реально, тому обирайте те, що вам найбільше до вподоби. Я відвідала музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів ім. Романа Кумлика та хату-музей «Тіні забутих предків», де понад рік мешкав режисер фільму Сергій Параджанов. Власне, в останньому нічого нового для себе я не довідалася, але музей варто відвідати, щоб подивитися на традиційний побут гуцулів, фото зі зйомок, а ще сфотографуватися в традиційному гуцульському вбранні. Вхід разом з екскурсією – 20 гривень.

Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів ім. Романа Кумлика знаходиться в будинку, де раніше й мешкав музикант-самоучка, етнограф Роман Кумлик. Музей розташований у двох кімнатах, експозиції для нього збиралися протягом 30 років. Нині тут 350 музичних інструментів та понад тисячу експонатів. Після смерті батька справу продовжує донька Наталія Гузак. Власне, я потрапила на екскурсію, яку вона проводила і отримала величезне задоволення.

Пані Наталя грає для туристів на багатьох музичних інструментах: цимбалах, дримбі, різних видах сопілки, на бубоні, трембіті, тилинці та інших. Свою розповідь рясно приправляє жартами, народною гуцульською говіркою. Вхід до музею – 40 гривень.

Також в центрі Верховини знаходиться оглядовий майданчик, з якого видно все селище, а ще музей кінофільмів «Анничка», «Олекса Довбуш», музей магії, музей-ґалЄрія традицій та обрядів, музей вишиванки, історико-краєзнавчий музей Гуцульщини…

До речі, до середини 1960-х років Верховина називалася Жаб’є. Столицею гуцулів її нарік Іван Франко, про що в центрі свідчить пам’ятник з цими викарбуваними на ньому словами письменника.

Як на мене, весна та літо – це найкраща пора року, щоб побачити Прикарпаття в усій його чарівності. Тому купляйте квитки і відкривайте для себе Україну.

Читайте також: ПЛР-тест у Єгипет: досвід полтавських туристів

Автор: Ольга Правденко

• #подорож