Вчора
У Полтаві з’явилась експозиція з особистими речами легендарного лікаря Дудченка. ФОТО
16 липня 2021, 08:00 0
Уперше в музеї є експозиція персоналії, вона присвячена Максиму Андрійовичу Дудченку, легендарному професору Полтавського медичного університету. Лікар пройшов Другу світову та врятував багатьох бійців, потім викладав у медичному виші та лікував пацієнтів десятків років. Його нагородили орденом святого Пантелеймова, але отримати особисто Максим Андрійович не зміг – завадив ковід... У вересні 202 року на 102-му році життя пішов у вічність.
Учора, 15 липня до народного музею ПДМУ (колишня назва – УМСА) родичі покійного Максима Дудченка передали цінні експонати – мундир із бойовими нагородами, які належали лікареві, та останній орден, який так і не отримав лікар.
Трохи раніше тут з’явилась експозиція, присвячена професору Дудченку. Нині гості побачили уперше і одяг, у якому пройшов війну, і листи, книги, фото та інше – цим поділилась родина лікарів. Це перша експозиція, яка присвячена саме особистості, інші у двох залах музею – розвитку медицини на Полтавщині в різні часи.
На захід завітала делегація ветеранів, керівників управлінь Полтавської міської ради, Музею авіації і космонавтики. Передати цінні експонати прийшли правнука Максима Андрійовича, нещодавня випускниця університету Варвара Зезекало зі своїм чоловіком, лікарем Єфімом Зезекалом.
Тож нащадки легендарного професора і продовжувачі лікарської династії з ініціативи онука, доктора медичних наук, професора Максима Олександровича Дудченка, передали у дарунок музею військовий мундир з бойовими орденами свого прадіда, а також останню в його житті високу відзнаку – Орден Святого Пантелеймона. Єфім та Варвара азначили, що вважають головним те, щоб принципи і лікарські та життєві заповіді Максима Андрійовича Дудченка стали у нагоді не тільки студентам, а й практичним лікарям. Додали, що пишаються таким родичем та його здобутками, саме тому й обрали життєву дорогу в медицині, адже мали такий приклад.
– Початок окремої розширеної експозиції, присвяченої історії формування і професійному становленню особистості, яка стане добрим прикладом для наслідування, покладено, – сказала директорка музею Таміла Дашевська, приймаючи безцінні експонати.
Максим Андрійович розповдав: «Моє життя було доволі складним. У виборі професії роль грала матеріальна сторона. Я хотів завершити навчання й бути забезпеченим. По ходу навчання мені прищепили любов до медицини. Навчався на останніх курсах і брав участь в обороні Ленінграду. Я був лікарем, санітаром і просто бійцем. У мене був і автомат, і медична сумка, санітарна машина була. Я справився зі своєю задачею».
– Історію творять особистості, сьогодні про таку особистість я маю честь вести мову, це ще й мій земляк із Дніпропетровщини, – почала Таміла Дашевська. – Він народився 26 серпня 1919 року в селі Чернявщина, тому мені в 200 разів приємніше говорити про цю людину. У 1939 році закінчив з відзнакою школу і їде з села далеко – у Ленінград в медичну академію, навчається там. У цьому місті його застала блокада. Паралельно з навчанням молодий Максим Андрійович боронить країну в тих складних умовах. У 1934 році швидкий випуск, і він іде на фронт. Про кількість нагород свідчить мундир, але хочу зазначити хоча б про кілька – нагорода першого ступеню Вітчизяної війни він отримав за те, що мобілізував свій шпиталь, яким керував (а це близько 5 тисяч поранених) і дивізію близько півтори тисячі осіб в короткий термін повернув на фронт, вилікувавши бійців – воїни змогли відновитись і боронити державу. Є серед нагород й медаль «За оброну Ленінграда», але найвизначніша – Орден Червоної Зірки, лише поодинокі медики її отримували.
– Його ім’я відоме далеко за межами України. Його вважають засновником полтавської терапевтичної школи. Вчитель та наставник багатьох поколінь лікарів, видатний клініцист, учений. Він відійшов у вічність на 102-му році життя, знав, що нагороджений орденом Святого Пантелеймона (відзнака за професіоналізм і милосердя), але через карантин не міг поїхати – ми боялись його втратити... Університету він присвятив багато років своєї професійної діяльності, на кафедрі внутрішньої медицини №1 (у минулому – факультетської терапії), засновником і організатором якої був особисто, і де працював до останніх днів, – сказав Валерій Похилько, проректор університету.
Віктор Лебедєв, голова ради ветеранів університету зауважив, що працювали над тим, аби у музеї була не лише історія розвитку медицини та вишу, а й історія окремих видатних викладачів.
– І це не просто так, а тим паче до ювілею – 100-річчя університету, який будемо відзначати цьогоріч. У нас є список, тож маємо надію, що будуть іще експозиції персоналій. Першим у списку був Максим Дудченко, ініціатива була спільною – і нашої організації, і родичів, хоча розуміємо, якими дорогими для них є передані речі. Оскільки діти (теж медики) живуть за межами України, то ми чекали дозволу, – зауважив Лебедєв.
Крізь терни до зірок
«16 вересня 2020 року пішов з життя засновник Полтавської терапевтичної школи, улюблений вчитель та наставник не одного покоління лікарів, людина найвищих життєвих принципів, відданий своєму покликанню лікар, надійний товариш і мудрий порадник, учений, доктор медичних наук, професор, почесний академік УМСА, легендарна людина – Максим Андрійович Дудченко.
Найповажніший за віком професор в Україні – Максим Андрійович Дудченко – полковник медичної служби у відставці, учасник бойових дій Другої світової війни, інвалід Другої світової війни, ветерана праці, ветерана Збройних сил СРСР.
Народився Максим Андрійович у невеликому селі Чернявщина Полтавської губернії 26 серпня 1919 року. Підлітком працював учнем токаря на заводі, обліковцем у сільраді, завідуючим бібліотекою. Після 10-го класу школи він пов'язав своє життя з професією лікаря та обрав військовий навчальний заклад.
У 1939 році був зарахований до Ленінградської військово-медичної академії. 22 червня 1941 року слухачі його групи склали останній екзамен за другий курс та стали на захист Ленінграду під час його облоги. Одна з найдорожчих нагород Максима Дудченка – медаль «За оборону Ленінграда».
Закінчивши навчання в 1943 року та отримавши диплом лікаря, був відправлений на Воронезький фронт у військово-санітарне управління, що воювало на Курській дузі. За період Другої світової війни Максим Андрійович був батальйонним, бригадним, дивізійним лікарем, відповідав за систему санітарного забезпечення бойових дій окремого мотострілецького і кулеметного батальйону 1-ї армії Воронезького фронту, надалі 1-го Українського фронту. Максим Дудченко разом зі своєю дружиною завершили Другу світову війну в 1945 році в Бреславі (нині – Вроцлав, Польща).
За участь в Другій світовій війні полковник медичної служби Дудченко Максим Андрійович був нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, Червоної Зірки і 14 бойовими медалями.
Після Другої світової війни Максим Дудченко продовжив навчання на командно-медичному факультеті Ленінградської військово-медичної академії. Працював на різних посадах. З 1950 по 1960 роки був начальником лікувального відділення і завідувачем науково-експериментальної лабораторії Трускавецького військового клінічного санаторія Міністерства оборони СРСР. В період з 1960 по 1974 роки - завідувач кафедри факультетської терапії, декан та проректор з наукової роботи Актюбінського медичного інституту в Казахстані. В 1971 році захистив докторську дисертацію з проблем лікування хронічного гломерулонефриту, в 1973 року став професором.
В 1974 році Максим Андрійович повернувся в Україну. Його обрали завідувачем новоствореної кафедри факультетської терапії Полтавського медичного стоматологічного інституту. Одним з найважливіших його пріоритетів завжди була лікувальна і консультативна робота кафедри, яка здійснювалася не тільки в клініці, але і в лікувальних установах міста та області. Завдяки ініціативі Максим Андрійович і під його керівництвом проводилася загальна диспансеризація населення Полтавщини, за що Максим Андрійович був нагороджений дипломом ВДНГ СРСР.
Основним напрямком наукових досліджень його кафедри було лікування захворювання нирок, серцево-судинної системи та гастроентерологічна патологія. Результатом великої наукової роботи стала підготовка понад 40 докторських і кандидатських дисертацій, виконаних на кафедрі, а також отримання авторських свідоцтв, раціоналізаторських пропозиції, наукових публікацій. Максим Андрійович очолював кафедру факультативної терапії до 1990 року.
З 1990 року він професор кафедри внутрішньої медицини № 1 УМСА. Щодня, незважаючи на свій вік, Максим Андрійович активно працював на кафедрі: проводив практичні заняття зі студентами, клінічні обходи хворих, приймав участь у науково-практичних та клініко-анатомічних конференціях, займався науковими дослідженнями. За час своєї трудової, лікарської, педагогічної і наукової діяльності Максим Андрійович став автором 6 монографій, 5 навчальних посібників, 5 патентів, 2 інформаційних листів і більше 300 наукових робіт. Ним було підготовлено більш як 15 тис. лікарів як з України, так і з іноземних держав. Під його керівництвом здобули спеціалізацію більше 8 тис. терапевтів та лікарів загальної практики та сімейної медицини
За досягнення у навчальній, науковій, виховній роботі професор Максим Андрійович Дудченко був нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, Почесною грамотою та пам'ятною медаллю С.П. Боткіна, орденом Богдана Хмельницького, орденами Червоного прапора, Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, Червоної зірки. В ознаменування значущих заслуг перед суспільством у серпні 2020 року Поважна рада Відзнаки за професіоналізм та милосердя «Орден святого Пантелеймона» удостоїла Максима Андрійовича високою відзнакою у номінації «Взірець служіння суспільству» — «Орденом Святого Пантелеймона».
Почесний академік УМСА Максим Андрійович всебічно брав участь у виховній роботі серед молодих педагогів та працівників академії та в закладах охорони здоров’я, приділяючи першочергову увагу наставництву, моральному вихованню дотримання етики та деонтології медичного працівника, всіляко сприяв збереженню й поширенню кращих традицій академії, зміцненню науково-педагогічного потенціалу її кафедр, факультетів, збереженню й розвитку провідних наукових шкіл медицини.
Незмінними залишались його працелюбність і відданість медицині, яку він обрав справою всього свого життя..
Життєвий шлях професора Максима Андрійовича Дудченка є прикладом досягнення фізичних, розумових і морально-етичних цінностей від народження до глибокої старості.
Світлий образ талановитого лікаря і науковця, шанованого викладача та наставника багатьох поколінь студентів, легендарного професора УМСА Максима Андрійовича Дудченка назавжди залишиться у пам’яті його колег, учнів, колишніх пацієнтів та слугуватиме прикладом відданого служіння медицині. Вічна пам’ять!» – інформує Полтавський медичний університет.
У День перемоги. Фото Марини ЛевчукОнук Дудченка, теж Максим, обрав хірургію та став торік «Хірургом року на Полтавщині».
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь