Зоря полин: пророцтва щодо Чорнобильської катастрофи в кіно та літературі

1. >
2. Суспільство >
3. Зоря полин: пророцтва щодо Чорнобильської катастрофи в кіно та літературі

Фото з сайту vgolos.com.ua

26 квітня в Україні відзначають 35-і роковини Чорнобильської трагедії. Відлуння однієї з найбільших техногенних катастроф минулого століття чути й нині. Після 1986-го тема отримала продовження у світовому кіно, літературі та музиці. У цьому ж матеріалі йтиметься про митців, які змогли, фактично, цей вибух передбачити у своїй творчості.

Свого часу авторка цих рядків сідала дивитися «Сталкера» Андрія Тарковського, знятого за повістю «Пікнік на узбіччі» братів Стругацьких, зі стовідсотковою впевненістю, що фільм створений після чорнобильського вибуху. Яким же був подив, коли дізналася, що стрічка вийшла 1980 року, а однойменний фантастичний твір побачив світ 1972-го. Але несподіванки на цьому для мене не закінчилися. У кожному епізоді фільму я впізнавала пейзажі Чорнобиля та Прип’яті, а їх ідентифікувати можу, бо була в зоні відчуження 2012 року. Виходить, письменники змогли передбачити події 1986-го, а режисер доволі чітко відтворив настрій та вигляд постапокаліптичної території. Переконайтеся самі – ось фабула «Пікніка на узбіччі». Події відбуваються у вигаданій англомовній країні в 1970-х роках після так званого «Візиту» – прибуття на Землю невідомої інопланетної цивілізації. Прибульці з’явилися з невідомою метою і так само несподівано зникли, лишивши по собі небезпечні для життя Зони. «Сміття», яке залишили інопланетяни, стає предметом полювання вчених, політиків і злочинців. Незважаючи на ризик, до Зони проникають окремі люди – сталкери, які виносять звідти артефакти з метою заробити на цій діяльності. Зону відчуження можна впізнати чітко.

Провідників по Чорнобильській зоні так і називають – сталкери. Але, на відміну від звичайних злодіїв-мародерів, вони не прагнуть нажитись на тому, що залишилось тут після аварії.

Феномен інсайтів митців досліджений мало. Але про те, що творчі люди можуть «зчитувати інформацію», отримувати її з каналів, недоступних іншим, у ЗМІ йшлося вже неодноразово.

Якщо говорити про літературу, то існує теорія, що про Чорнобиль згадувалося ще в Біблії, зокрема в Об’явленні Івана Богослова: «І засурмив третій Ангол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона...»

Відомо, що чорнобилем у нас називають полин звичайний. Згідно з цією версією, Чорнобильська катастрофа 1986 року й символізує зорю Полин, адже початкове забруднення води спочатку спричинило пряме випадання радіонуклідів на поверхню річок і озер. Побутує ще думка, що Нострадамус теж у своєму вірші передбачив майбутню трагедію:

Хвіст страшної комети зачепить Землю.

Люди, що втрачають волосся, шкіру й очі,

Прагнуть у безумному страху із дна Борисфену

Багато хто чекатиме ангелів з неба,

а прийдуть не ангели, а чорні хмари.

Прийде комета на Землю,

Зорю Одкровення несучи на хвості

та запалає земля страшним вогнем

і темний янгол вдарить у Хранилище Святості

ніби пекло вийде з Чотирьох Воріт!

Тож передбачення катастрофи – не поодинокий випадок. І, якби ми могли раніше «розшифрувати цей код», можливо, її можна було б уникнути?

Оксана Забужко досить ретельно проаналізувала творчість Тарковського, фон Трієра та Довженка.

«26 квітня 1946 року, рівно за сорок років до Чорнобильської аварії, О. Довженко підсумував у своєму щоденнику: «Розпався клас на моїх очах, мов атом. Зникло консервативне начало … Розпався клас селянства, обернувшись в людство», цитує письменника вона в своєму есеї «Планета Полин: Довженко – Тарковський – фон Трієр, або Дискурс нового жаху». Дивовижно, але день у день, рівно за сорок років до вибуху, митець порівнює зникнення класу з розпадом атома.

Там само Оксана Стефанівна розповідає, що й сама передбачила Чорнобиль: «У 1984-1985 роках – власне, аж до самої весни 1986-го – мене теж переслідували, в снах і наяву, як кадри з невідомого фільму, образи-алюзії до якоїсь незрозумілої, ледь не вселенської катастрофи, особливо настирно – візія пустого міста: цілого й неушкодженого, але такого, з якого невідь-куди й невідь-чому зникли люди… Кілька віршів, породжених цією візією, я опублікувала вже після 1986-го як буцімто «чорнобильський цикл», наліпивши на них заднім числом підхожі заголовки (як-от «Прип’ять. Натюрморт»), – і більше до цієї теми не верталася. Так і вийшло, що все, що я спромоглася написати про Чорнобиль, було написано до Чорнобиля, – а на те, що настало потім, уже «не було слів».

Але все одно чи не найдивовижніше передбачення – фільм Андрія Тарковського «Сталкер». Одна з причин виникнення «Зони», відповідно до сценарію, – аварія в четвертому бункері. І це за шість років до реального вибуху в четвертому блоці ядерного реактора й виникнення 30-кілометрової Зони відчуження! Вибух виявився не єдиним пророцтвом фільму. Тарковський сам створював найскладніші панорами засмічених ландшафтів «Зони», які, як вже я говорила, вийшли дуже схожі на чорнобильські. В одному з таких кадрів крізь воду можна побачити відірваний аркуш календаря з датою «28 грудня». Цей день став останнім днем життя режисера, він помер 29 грудня 1986 року. 

Сам Тарковський в інтерв’ю так відгукувався про свою картину:
«Що стосується ідеї «Сталкера», то її не можна вербально сформулювати. Кажу тобі особисто: це трагедія людини, яка хоче вірити, хоче змусити себе та інших у щось вірити… Вона нікому не потрібна, і це місце – Зона – теж нікому не потрібне. Тобто фільм про перемогу матеріалізму...»
Єдину надію на майбутнє режисер вбачав у «мутації», тобто в переродженні людства.

Безлюдні вулиці Прип’яті

Зняте й написане потому

Фільм «Меланхолія» ж датського кінорежисера й сценариста Ларса фон Трієра, який вийшов 2011 року, Оксана Забужко вважає «найпереконливішою екранізацією істинно трагічного відкриття, пережитого в травні 1986-го: що людина неспроможна не лише вчасно зреагувати на смертельну загрозу, але навіть її в п і з н а т и її». На думку письменниці, єдиним інструментом, який може нас врятувати, залишається інтуїція. До речі, передчуття, як і в неї, пише Забужко, до чорнобильської катастрофи було в багатьох людей, далеких від мистецтва: «А фахівці, втаємничені в реальний стан справ на ЧАЕС, і без всякої «містики», прямим текстом били на сполох, одна така стаття навіть прорвалась була в пресу за місяць до аварії^.» Тож різниця між «митцями» й «немитцями», на думку Оксани Стефанівни, полягає в тому, що перші професійно приділяють своїм відчуттям більшу увагу, ніж решта, і спроможні їх до донести, написавши, наприклад, вірш чи знявши фільм.

Після трагедії 86-го до чорнобильської теми звертатимуться багато письменників. Про це напишуть Ліна Костенко й Іван Драч, Борис Олійник і Олесь Гончар, білоруска Світлана Алексієвич, але це буде пізніше.

За цей час нам стало зрозуміло одне – переродження людства, про яке говорив Тарковський, так і не відбулося. Як не розпізнали загрози в «мирному» атомі, так само українці вчасно не відчули потенційної небезпеки від північного сусіда – Росії. Історія не вчить, то, можливо, нас, справді, може врятувати лише інтуїція?

Автор: Наталія Сіробаб

• #Чорнобиль
• #Чорнобильська катастрофа