Великі Мрійники: у Гадячі відродили газету, редакторкою якої була Олена Пчілка

1. >
2. Суспільство >
3. Великі Мрійники: у Гадячі відродили газету, редакторкою якої була Олена Пчілка

В той час, коли друковані видання поступово переходять в онлайн-формат, у Гадячі навпаки відродили газету з столітньою історією, редакторкою якої свого часу була Олена Пчілка, українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, матір Лесі Українки.

Така шалена по суті ідея про відродження газети «Рідний край. Газета Гадяцького земства» виникла у ентузіастів, закоханих в рідну Гадяччину. Попри те, що ніхто з них раніше не працював у ЗМІ та не мав журналістського досвіду, їм вдалося запустити друк газети з унікальним наповненням. Всі працівники працювала на волонтерських засадах, не отримуючи зарплат, а себе називали божевільними мрійниками. І реалізація мрії триває вже понад рік – 9 листопада газета відсвяткувала першу річницю з моменту відновлення.

Трішки історії

Перший примірник «Газети Гадяцького земства» вийшов на початку 1906 року і видання проіснувало до листопада 1919 року. За цей період було випущено 1856 примірників, після чого більшовики перетворили видання у пропагандистське. У 1990 році була спроба відновити видання газети, видавали її місцеві представники Народного Руху України. Робити це було дуже складно, адже навіть друк примірників відбувався в надважких умовах, доводилося їздити в Київ, адже в рідному місті ніхто не брався друкувати.

І от, в 2022 році, в рік початку повномасштабної війни з росією, «Рідний край» знову повернувся, як спосіб протесту проти російської агресії та як своєрідний культурно-освітній майданчик для жителів Гадяччини.

В журналістику з волонтерства

З чого все почалося, розповіла Світлана Новікова, громадська активістка і ідейна натхненниця відродження газети. За її словами, розпочалося все в червні 2022 року, буквально після «Гадяцького сафарі», коли на території Великобудищанської громади ще стояли спалені російські танки, вони реєстрували газету.

Примітно, редакція розміщується саме в тій будівлі, де свого часу працювала Олена Пчілка. Протягом більше ста років тут завжди працювали журналісти.

– Ми прийшли в журналістику з волонтерства. І волонтери – це такі люди, яким не байдуже, яким не все рівно, яких не влаштовує ситуація і вони хочуть її змінити. А почалося все з репринтного видання збірки газет «Рідний край. Газети Гадяцького земства», яке видав Олексій Новіков, голова громадської спілки «Українська культурна спадщина». Прочитавши це видання, ознайомившись з тим, про що писала Олена Пчілка, ми були вражені. Все це настільки відгукнулося нам – ми побачили і символізм, і паралелі. Це був час, коли створювалася УНР. І наскільки оці паралелі були очевидні, що ми не могли по-іншому відреагувати, як не відродити газету саме з такою назвою, – розповіла пані Світлана.

Віталіна Пінчук, громадська активістка і депутатка Великобудищанської громади, пригадує, що тоді всі разом були на круглому столі, де серед інших питань розглядали цінність цього репринтного видання і в процесі розмови виникла ідея про відродження газети, ще за кілька днів вже почали обговорювати викуп газети «Гадяцький вісник», яка й була правонаступницею «Рідного краю». На цей момент вони припинили випуск газети.

Далі дзвінок до головної редакторки газети і вже за 15 хвилин рішення було прийнято. Після йдуть перемовини з усіма співвласниками про викуп часток. Всього було 12 співвласників, кожен з них погодився продати свою частку за 1 гривню.

– На той час всі розуміли, що стояло головне завдання – втримати газету. У вересні ми фактично завершили процедуру викупу часток. А коли процес закінчився,  ми зіштовхнулися з тим, що у нас виявився борг перед «Укрпоштою» в розмірі 35 тисяч гривень. Це сталося через те, що підписка була оформлена на рік, а газета виходила лише півроку. Плюс був борг по зарплаті. Таким чином, ми увійшли в процес робочий з боргом в 70 тисяч гривень і без досвіду. Тобто, ми не журналісти, ми не редактори. Мабуть, це найбільше було випробування. Але було дуже велике бажання. Фактично, наше рішення було таким відгуком на російську агресію. Нам тоді так здавалося, відчувалося і усвідомлювалося, що коли ми втримаємо цю газету, відродимо з цією назвою, яка була за часів Олени Пчілки, таким чином, ми чинимо спротив агресору. Тобто, це й буде наша, як то кажуть, зброя, – розповіли видавниці.

Перші десять місяців видавництво газети було можливим завдяки донатам, в тому числі і від військових

– Вони нам сказали так: «Повірте, те що ви робите, не менш важливо для незалежності України ніж тепловізор чи квадрокоптер. Тепловізор врятує життя кількох людей, а просвіта мільйони. Тож працюйте, дівчата! Вибудовуйте стратегію, вчіть наших дітей українолюбству, вчіть мислити, інакше я не знаю, за що ми тут стоїмо».

Перший випуск

Долучилася до команди ентузіастів і мрійників гадяцька краєзнавиця Ірина Орлова. Саме вона, не маючи практичного досвіду, стала першою редакторкою газети. Зізнається, для цього довелося опановувати всі тонкощі видавничої справи фактично з нуля.

– Ідея мені сподобалася з півоберту. Я розумію, що як би там не було, газета має вплив. І я розуміла, що свої думки, які я в соцмережах викладаю, якісь там дебати веду на наших сторінках місцевих, то це ж можна викладати і в газеті. Це вже буде більш офіційно, авторитетно, ніж це буде просто соцмережа. Ну, а потім команда запропонувала мені авантюрну річ – редагувати газету. І я пішла на цю авантюру, не маючи абсолютно ніякої журналістської освіти або освіти, яка б якийсь стосунок мала до випуску газет. Найскладніше для мене перших два-три випуски було – це налагодити роботу з версткою. Саме оцей момент технічний. Ну, а потім уже редагування. Коли редагувала тексти, то дуже багато часу в мене забирало те, що я сиділа в правописі, шукала синоніми, чи це правильно, чи це неправильно.

Так сталося, що запуск в друк газети припав на період блекаутів і постійних відключень світла. Працювати доводилося в години, коли є світло і інтернет. Тут треба розуміти, що в усіх працівників редакції є основне місце роботи, тому їм треба було встигати робити і іншу роботу, і домашні справи.

Ірина Орлова зізнається, що і вночі заводила будильник, щоб встигнути зробити все, поки є світло.

Щоб про відновлення газети дізналося якомога більше людей, провели презентації по громадам Гадяччини. Побачивши стрім з презентації в Гадячі, на редакцію газети вийшов дописувач з Києва, який надав для використання різноманітні історичні довідки. Крім того, кілька меценатів зробили донати на розвиток видання. Саме завдяки цим коштам газета змогла протриматися певний час. Зокрема, кошти йшли на оплату комунальних платежів редакції, друк та заробітну плату бухгалтеру. Решту роботи робили на безоплатній основі.

Так, над створенням логотипу та брендбуку видання працювала місцева дизайнерка Юлія Кобізька. Також вона розробила архітектоніку газети, близьку до верстки, яку використовували у виданні, коли редакторкою була Олена Пчілка.

Під час презентацій в громадах, редакція не лише розказувала про видання, а й знайомилася з новими людьми, дехто з них ставав дописувачем газети чи героєм інтерв’ю.

– Ми намагаємося в своїй газеті літературні сторінки вести. А містяни мають майданчик для друку. В нас земля талановитих людей. Під час презентації в Рашівці до нас прийшли представники Народного руху України. А в нас народний рух України на Гадяччині був дуже потужний і пішов він саме з Рашівки. Там наскільки були потужні рухівці. Вони тоді, в 92-му році, випускали газету «Рідний край». Змогли видати декілька номерів. Тобто у них тоді була спроба відродити «Рідний край», але їм не вдалося.

Ірину Орлову на посаді змінила Зоя Зигун. Вона має відповідну освіту, але за фахом тривалий час не працювала. Проте вислухавши про ідею і концепцію відродження видання, зрозуміла, що хоче працювати саме тут.

– Мені сподобалося, що газета неполітична, в нас немає покровителів-депутатів чи впливових осіб. Все тримається на ідеї і бажанні невеликої групи людей змінювати на краще. І мене це підкупило. Спершу була журналісткою, а потім стала головною редакторкою. Та ми працюємо в команді, постійно приймаємо колегіальні рішення і щодо контенту і щодо всієї роботи. Можна сказати, що в нас немає жорсткої ієрархії і ми вважаємо, що це наш плюс. А всі проблемні питання вирішуємо разом.

Які ідеї Олени Пчілки відродили в сучасній газеті

Під час відбору тем і в процесі верстки орієнтувалися на газету часів Олени Пчілки, також деякі моменти робили інтуїтивно.

– У нас в газеті є звістки і оповістки, як це було сто років тому. Щодо наповнення газети, то ми все обговорювали, збиралися, ще до того, як викупили частки. То ми завчасно говорили, на які теми ми будемо писати, які теми будемо піднімати, який повинен бути рівень газети. Була пропозиція створювати газету суспільно-політичну, але більшість із нас виступала за суспільно-культурну. І ми зробили акцент на культурності, – поділилася Ірина Орлова.

Започаткували і свої постійні теми та рубрики: зоозахист, рецепт тижня есе про видатних земляків, кросворди. Щодо останнього, то всі вони присвячені рідному краю. А рубрику «Рецепт тижня» веде Олена  Мальчуженко з Харкова. А бабуся її з села Рашівка.

В ногу із сучасними технологіями

Ще однією особливістю газети є її інтерактивність. Біля багатьох статей є QR-код, по якому можна прочитати чи то повнішу версію, чи дізнатися більше інформації, чи перейти на сторінку першоджерела.

Крім того, зараз редакція активно розвиває свої соцмережі та сайт. Над цим працює «молодіжне крило» – команда SMM-ників.

Ліля Рудецька, SMM-менеджерка, розробила логотип для сайту, а також займається зйомками відео, наповненням соцмереж. Розповідає, що, сайт не дублює новини з газети в режимі онлайн, навпаки, там статті, які можна прочитати у друкованому виданні, виходять лише через тиждень. А для соцмереж знімають відео, в яких розказують про те, що можна прочитати в газеті. Тому газета лишається ексклюзивним джерелом інформації.

Поширенням і розповсюдженням інформації займається Віталій Ковальов. Він має досвід ведення груп в соцмережах, які нині мають досить велику кількість підписників. Крім того, він веде активну громадську діяльність. Саме йому належить ініціатива про заборону російського контенту на території громади.

Або закриття, або стрімкий розвиток

Майже 9 місяців редакція працювала на волонтерських засадах, не отримуючи зарплатні. Друкували газету за власні кошти та донати небайдужих. Проте в певний момент вичерпалися всі ресурси і постало питання існування газети, адже на наступний тираж коштів вже не було і брати їх не було звідки.

– В цей момент мені стало боляче, адже багато зусиль ми вже вклали в цю газету і тепер змушені зупинитися. Це була катастрофа, – поділилася Світлана Новікова. – І в цей період я дивилася вебінар, на якому редакторка Наталка Пахайчук з Луцька висловила думку, що у газети з тиражем 500 примірників не 500 читачів, а як мінімум 1500, адже газету читає вся родина. І я подумала, що хотіла б з нею поспілкуватися. Знайшла її контакти і зателефонувала. Я їй розповіла, що ми в ситуації, коли змушені будемо зупинитися або будемо стрімко рости. Вона сконтакутвала нас з грантовою організацією, допомогла провести комунікацію з тими, хто підтримує ЗМІ. І один грантодавець відгукнувся – це «Фонд демократичного розвитку». Наталка допомогла нам написати грантову заявку і супроводжувала на всіх етапах. Богдана Стельмах з «Волинського прес-клубу» також консультувала і місцями приводила нас до тями з емоцій на конструктив.

Завдяки всім зусиллям, редакція отримала кошти на друк газети і технічне оснащення. Вперше змогли найняти людей і платити їм зарплати.

Редакція планує заробляти кошти і за допомогою розміщення реклами, проте і тут хочуть застосувати свій підхід. До газети братимуть не всю рекламу, так само фільтруматимуть її тематику і власне подача реклами буде такою, яка не суперечить концепції газети, а не такою як рекламодавець звик.

Про майбутнє і плани

Редакція не планує зупинятися і попри появу сайту та соцмереж, акцент робитиме саме на друкованому виданні.

– Ми розуміємо реальність, що друковане медіа – це дуже тяжко. Ні для кого не секрет, що всі перейшли в соцмережі і інтернет. Але ми настільки віримо і хочемо, щоб ми втілили цю мрію, щоб ми були якісним майданчиком. Коли ми писали свої думки, щодо того, якою має бути газета, всі написали, що це змінотворча газета, видання для тих, хто любить свій рідний край. Я мрію, і вірю, що ця газета буде в кожній родині нашого краю. Ми віримо в успіх, адже, незважаючи на обмежений бюджет, ми робимо велику роботу, – говорить Зоя Зикун.

Так само вірить в успіх і Світлана Новікова:

– Ми хочемо видавати колекційний формат газети – збірку статей, які ми випускали протягом року, об’єднаних однією тематикою. Попрацювати над дизайном і контентом. Якщо ми вийдемо на цей рівень, а мені здається, що паперовий формат – це ексклюзив. І хто крім мрійників цим буде займатися? – наголошує пані Світлана.

Наостанок видавниці і великі мрійниці кажуть, що їм дуже хочеться, щоб коли через сто років нащадки відкрили б газету, вони змогли відчути дух часу, в якому ми живемо. Так само, як нині відчувається енергетика від газет, які видавала Олена Пчілка.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Автор: Марина Левчук

• #новини Полтавщини
• #Гадяч
• #Гадяцьке сафарі